МАРТА ТАРНАВСЬКА

ЖИТТЯ НА БІГУ

Щоденник, 1976–2017

Зміст

Пробую розпочати новий рік щоденника і маю знову клопіт — моя стареча пам'ять напевно причиняється до комплікацій. Пробую встановити сторінки і почати новий документ. Невже я забула, як це правильно робити? Вже перший пробний запис мені пропав — на щастя дуже короткий. Попробую save ці чотири рядки і нумерацію сторінок.

Четвер, 7 січня 2016

Україна святкує Різдво, а з нею і частина діяспори. Максим, Уляна і хлопці телефоном вчора мені заколядували — вони відзначали Свят-Вечір. А сьогодні в них — по традиції — різдвяна гостина і напевно будуть колядники, як це бувало і в минулому, коли я святкувала разом з ними в Торонто. А в нас — звичайний будень. Марко вчора працював до 8-ої вечора, а сьогодні також вранці поїхав на працю. Коли я запиталася вчора, чи відпустив своїх робітників раніше додому, сказав: так, відпустив їх вже в полудне. Але сам він вважає, що йому потрібно бути на праці, бо українським Центром користуються і неукраїнці.

На латинське Різдво, що його ми цього року відзначали всією родиною, температура була до 70 ґрадусів Фаренгайта. Kaжуть: не тільки ґлобальне потепління але і El Nino. Природа трохи "сконфужена": бачила я розквітле якесь фруктове дерево. Сьогодні холодніше, але снігу досі не було і немає. Слава богу, бо сніг тепер тільки комплікує життя. В деяких штатах були великі повені, позаливало чимало людських поселень.

В час Різдва дивилася я на телебаченні на фільм, що називається The Miracle on 34th Street. Така собі капіталістична казка про Санта Клоса — це майже класик, цей фільм грають завжди в час Різдва. Але мене приманив не фільм, а його заголовок. Бо я собі подумала: справжнє чудо на 34-ій вулиці — це моя професійна карієра в Biddle Law Library, яка розташована саме на 34th і Chestnut вулицях. Факт, що я працювала там 28 років, що із скромного бібліотекаря публічної філядельфійської бібліотеки виросла в компетентного спеціяліста іноземного і міжнародного права, що заробила собі на добру пенсію, яка не тільки робить мене незалежною, але й дозволяє на повне утримання двох осіб та ще й спорадичну сторонню допомогу, що я змогла забезпечити вищу освіту обом синам в передовому американському університеті, що я навіть маю повне безкоштовне медичне страхування — чи не є це своєрідним чудом? От Марко тепер за медичне страхування платить майже тисячу доларів місячно, а навіть мої колеґи Ран і Марія також мусять за страхування платити.

Середа, 20 січня 2016

Оксана вчора не приходила — святкувала Йордан. А я мала замовлену візиту в дентистичній клініці. Замовлений транспорт ССТ спізнився на годину і 15 хвилин — запізно, щоб встигнути на медичний appointment. Отже я візиту в клініці відкликала, і відкликала поворотний транспорт назад з клініки додому. Вчора був дуже холодний день — мороз і вітер, але без снігу. Чекаючи, я вийшла з вокером на вулицю і 10 мінут походила собі по хіднику — це був єдиний мій "вихід з хати" за останніх пару днів. А я не тільки нікуди не виходжу, але часом навіть лягаю (вдягнена!) під перину, щоб загрітися.

Ія прислала мені і Маркові сигнальні примірники нововиданої книжки спогадів Марійки Лабуньки. Книжка ця народжувалася дуже довго, виданням займався Іко і багато Марійчиних знайомих вже роками допитувалися: а що з виданням спогадів Лабунькової? Зокрема турбувалася цим Софійка Геврик — навіть пропонувала, щоб справу видання перебрав на себе Союз Українок. Ну, добре, що це нарешті таки появилося, але видання, як на мій смак, має чимало недоліків. Книжка в твердій полотняній оправі і має 320 сторінок (в тому аж 94 фотографій!), але надрукована надзвичайно дрібним та ще й блідим друком, так що читати її буде нелегко. А крім того робить враження такого собі "самвидаву": на титульній сторінці подано місце видання як "Філядельфія, Мюнхен, Львів, Київ", але без видавництва, а видавництво (Основи) і редактор (Валентина Левицька) згадані аж на сторінці 18-ій! Книжка має назву "Коли ліс був наш батько", кольорову репродукцію портрету авторки роботи Михайла Мороза, вступне слово підписане "Родина" і передмову Дмитра Павличка.

Четвер, 21 січня 2016

Сьогодні прийшла Оксана, принесла замовлені в її мами вареники з м'ясом і сиром, попрала моє білля, запакувала пачку вживаного одягу для Олени Башун і повезла мене надати цю пачку і гроші за передплати для Коробка до Universal Travel та до Bell's Market на закупівлю харчів. Погода була сонячна і морозна, але без снігу — отже поїздка з Оксаною дала мені змогу трохи "провітритися" поза хатою. Це дуже до речі, бо на післязавтра заповідають у Філядельфії і на цілому східньому побережжі великий — перший цієї зими — снігопад. Завтра в мене — фізична терапія і я вже замовила собі транспорт ССТ, але на понеділок, коли я повинна їхати на лікарський візит до Форсії, доведеться, мабуть, цей візит відкликати. Телефонували навіть із Ралстон, чи я не могла б приспішити візит до Форсії і прийти завтра. Ну, я з терапії резигнувати не хочу. Форсію доведеться перенести на пізніше. А я ще й маю замовлений візит у Віджілянте на середу — може до того часу дороги вже будуть прочищені? Сніг має почати падати вже в п'ятницю вечором і заповідають, що може впасти дві стопи!

Вночі мені трохи не спалося і я годину-дві читала книгу Олі Гнатюк. Що це за знаменита книжка — такої солідної, добре документованої розвідки я давно уже не читала. Та ще й на цікаву для мене тему: про інтелігенцію Львова — українську, польську, єврейську в час війни. І маю велику приємність від факту, що там цитуються (і то з доречними критичними коментарями) і Остапові спогади про літературний Львів. Це була перша книжка, що її я видала в Україні і я маю сатисфакцію, що і я маленькою часткою причинилася до матеріялів цього дуже солідного дослідження Гнатюк.

Неділя 24 січня 2016

В п'ятницю пополудні несподівано потелефонував Іванко з Тайленду!! Я думала, що він у свою подорож до Азії виїжджатиме під кінець місяця, а тимчасом він уже поїхав! Звучав бадьоро. Температура там, казав, 95 Ф — він планує собі літній відпочинок над морем! Наш playboy, перший в нашій родині, відкриває Азію. Заробив собі на цю подорож своїм бизнесом — замовляє в Гонґ Конґу новочасні спеціальні фари для авт і перепродує їх в Канаді. Отже має вже певний досвід міжнародних зв'язків, хоч досі все це було тільки за допомогою інтернету.

А в нас — не тільки у Філядельфії, але і на всьому східньому побережжі, великий снігопад — денеде доходить до 22 інчів. Сьогодні вже сонячно і люди починають відкопуватися — бо від вечора в п'ятницю і всю суботу все місто було паралізоване. Я свою візиту у Форсії (завтра, в понеділок) відкликала. Не знаю, чи доведеться відкликати також візиту у Віджілянте в середу? З вокером може бути трудно дійти навіть до авта. Температура трохи піднялася і я боюся, щоб раптове потепління не спричинило нам якоїсь повені. В Нью Джерсі над океаном позаливало не тільки пляжі, але і вулиці в надморських місцевостях.

П'ятниця 29 січня 2016

Візиту у Віджілянте таки відбула — дороги прочистили, температура піднялася, сніг почав поволі топитися. Я не хотіла відкликати візити в кардіолога, тимбільше, що мала пару нових турбот. Останніх кілька днів почав мені дошкуляти шлунок — хронічне затвердження спричинене ліками мушу поборювати частими пілюлями на прочищення і я думала, що саме від цього в мене біль шлунка і ґази. Крім того, вгорі на правій руці зробився мені величезний синяк і я, знаючи що таке буває в пацієнтів на кумадині, хотіла, щоб лікар на це подивився. Віджілянте мене потішив, що стан мій відносно стабільний, що пейсмейкер добре працює (і навіть показав точно, що в мене 4 грудня були фібріляції!) І замовив наступну візиту за три місяці. Але я сказала йому, що на другий день (28 січня) в мене має бути чергова проба крови в лабораторії. І от — неприємна несподіванка: проба крови виявила, що в мене забагато кумадини — місяць тому було 2.2 а тепер піднялося до 4.1! Шенель, медсестра Віджілянте, яка повідомляла мене про ці висліди, наказала перестати приймати кумадину і в понеділок знову зробити пробу крови в лаборатоії. Ну, я зможу це зробити, аж як прийде Оксана, тобто у вівторок. Неприємна новина примусила мене подивитися на інтернеті на інформацію про Coumadin (Warfarin) I я несподівано довідалася, що серед бічних ефектів цього ліку можуть бути і забурення шлунка і навіть замрячення зору — симптоми, які бувають і в мене. Надмірне розрідження крови спричинене цим ліком може бути небезпечним. І от я сьогодні відмовила фізичну терапію в МосРегеб. Маю надію, що справи устабілізуються без додаткових комплікацій. Але не розумію, що саме могло спричинити це раптове підвищення розрідженої крови? Я фактично чулася минулого місяця навіть може трішки ліпше як звичайно, передусім тому, що приймала пілюлі на сон і більш-менш регулярно спала. А може саме ці насонні пілюлі є в якомусь конфлікті з іншими ліками?

Понеділок, 8 лютого 2016

Проба крови у вівторок виявила, що кумадина (яку медсестра наказала кілька днів не брати взагалі) впала до 1.1. Отже дали мені інструкцію: почати наново по 5 мґ. кумадини і за тиждень знову перевірити кров у лабораторії.

В суботу Марта Шиприкевич потелефонувала, що може мене в неділю завезти до Центру, де мають показувати фільм "Свобода або смерть" Дам'яна Колодія, американського українця з Нью Йорку. Я радо скористала з такої нагоди. Це документальний фільм про "Революцію гідності" на Майдані і про війну в Донбасі. Фільм дуже патріотичний, але він також дуже пригноблює. Зокрема пригнобив він мене. Я по темпераменті не маю особливої схильності до революцій і героїзм революціонерів не викликає в мене захоплення, тільки жаль і смуток. Завжди більше цінила еволюцію і думала наприклад про те, як на користь Англії і англійській демократії вийшло, що англійці не пішли за прикладом французів і що їм вдалося уникнути терору і руїни, які принесла французька революція. А ще й мучить мене думка про трагічну нашу історію, сповнену гайдамаччиною, бунтами, коліівщиною, повстаннями. Коли ж нарешті ми почнемо будувати самостійне життя демократичної країни? Чи може ми приречені завжди бути під чужим пануванням і тільки час-до-часу революційним здвигом заявляти про свої бажання?

Субота, 13 лютого 2016

Дуже дошкуляють мені очі. І от я вирішила приспішити свою візиту в Массаро, яка мала за пляном відбутися щойно в квітні. Прийняла мене в четвер 11 лютого. Приписала наново приймати масть-антибіотик, але перевірка зору виявила, що я лівим оком майже не можу прочитати літер на таблиці — навіть досить великих! — знак що катаракт росте і творить проблеми. Доручила мені замовити візиту в Орліна, хірурга який вже оперував в мене катаракт на правому оці. Ця візиту запланували мені на 26 травня. Тоді і вирішиться справа операції лівого ока.

Я не дуже рада будьякій хірургії — але симптоми з очима дуже утруднюють мені і до того нелегкий щоденний побут. Разить мене світло не тільки сонячне, але й електричне до тої міри, що мушу носити сонячні окуляри, сльози заливають мені очі, ледве можу читати або писати на комп'ютері або дивитися на телевізійні передачі. Здебільшого чуюся так, що хочеться тримати очі закритими.

Мотря незабаром іде і на операцію жовчі і на операцію рук — carpal tunnel — Андрій недавно пройшов вже чи не сьому операцію хребта — в них хірургія на порядку денному.

Кумадина повернулася до нормального рівня (тобто 2.3) — отже наступна проба крови буде аж за місяць. Наступного четверга (18 лютого) маю заповіджену візиту у Форсії. Вже занотувала собі низку запитань, де мені потрібна її порада. Повезе мене до лікаря Оксана — мені так значно легше. Маю надію, що не буде нового снігу (попередню візиту у Форсії мусіли відкликати через сніговію). Цими днями снігу нема, але зате холод (15–20 Ф.) І вітер. Добре, що сьогодні я цілий день вдома. Вчора їздила з ССТ на терапію до МосРегеб і повернулася така втомлена, що мала тільки силу пригріти собі обід, але тарілку помити і пальто повісити до шафи сили вже не мала. Лягла вдягнута під перину — загрітися і відпочати.

Середа, 17 лютого 2016

Вже пару днів і ночей стоїть на моїй вулиці поліційне авто. Не знаю що це значить. Авта і чергуючі поліцисти час до часу міняються, але стійка триває, фари світять. Чи пильнують когось, чи полюють на когось? Каже Марко, що пару ночей тому, прокинувшись, чув якісь постріли. А я дві ночі тому пробудилася від якогось сильного удару в стіну від вулиці, недалеко від мого ліжка — щось гримнуло, настільки голосно, що мене розбудило. Не дай Боже якогось клопоту.

Телефонував Рудницький. Він плянує на 3 березня виступ Миколи Рябчука. Ну, я знала, що Микола буде у Ф., він мені написав із Вашинґтону, де він тепер перебуває як Фулбрайт сколар. Я йому зразу відповіла: чисту постіль і повний холодильник він завжди в мене може знайти, але мій стан такий, що навіть кави не зможу йому подати. Комплікує справи факт, що Микола приїде з Наталкою. Ах, яка я була б рада обох їх погостити, тим більше, що з Наталкою Білоцерківець я досі незнайома. Але стан мій тепер такий, що я більшість часу лежу, рада, як Оксана загріє і подасть мені страву. Тільки з трудом можу зійти два рази в день на сніданок і обід і, як Оксани нема, витягнути щонебудь з холодильника і загріти на печі або в мікрохвилях — велике для мене зусилля. А ще тепер не тільки ледве рухаюся, бо болять плечі, але і добре не бачу. Я про це щиро сказала Левкові і маю надію, що він знайде іншу розв'язку для нічлігу Рябчуків. А я тільки маю надію, що буду мати силу піти на їхній виступ — очевидно, як хтось мене повезе туди з моїм вокером.

Субота, 20 лютого 2016

Поліційне авто цілодобово далі на моїй вулиці. Не завжди те саме. Час до часу міняються — на місце особового малого авта, приїздить більший "van". В четвер Oксана возила мене до Форсії. Коли ми повернулися, до нас підступили дві особи в цивільному — чоловік і жінка, обоє білі. Чоловік явно шукав чогось на травниках біля сусідської хати. Жінка представилася як детектив, назвала себе і просила про розмову. Я запросила її до хати. Вона називається Erin Hinnov (#8082), її партнер детектив Frank Sheridan (#956), Homeland Security Unit (Tel. 215–685–1180). [Ці дані я відписала з картки, де вона залишила мені цю інформацію]. Цікавилася тим, чи не помітила я чогонебудь за останніх кілька днів, питалася про моє враження від сусідів, що живуть поруч, при 6511 Lawnton Avenue. Ну, це відносно нові сусіди, я їх добре не знаю. Чоловік, жінка і мала дівчинка-школярка. Чорні. Я сказала жінці-детективу, що мої враження від сусідів дуже позитивні, вони спокійні і тихі люди, але ближчих контактів з ними покищо не було, тільки як вони вперше спровадилися, я їх привітала і дала дитині коробку київських шоколадок. Виявляється, мій сусід є якимсь чиновником у Philadelphia Housing Authority і було повідомлення до поліції, що на його хату були вночі якісь постріли, можливо хтось незадоволений його якимись адміністраційними рішеннями хотів чи то помститися чи просто налякати.

Ну, от. Я подивилася в інтернеті і довідалася цікаві дані про свого сусіда. Називається він Kelvin Jeremiah. Він — від березня 2013 року — President & CEO, Philadelphia Housing Authority. Приїхав до США підлітком із Ґренади. Має Bachelor's degree in History/Business Administation (Pace University), Master of Arts in American Social History (Rutgers University), Master of Public Administration (American International College). Займає дуже високі адміністративні позиції в місті. Фактично навіть трохи дивно, що він купив сусідську хату. Бо вона відносно мала і скромна, а людина на його позиції могла б собі дозволити на щось більше.

Неділя, 28 лютого 2016

Знову втратила кілька записів у щоденнику! І не тільки: зник мені цілий файл щоденника за 2016 рік! Що це діється? Чи я на старість зовсім втрачу можливість щонебудь записувати? Адже рукою писати вже не можу! На щастя, Марко зміг відновити файл 2016 року до 20 лютого. Але мене журить факт, що я не розумію, чому це сталося (і то вже вдруге!)

Поліційне авто далі безперебійно на моїй вулиці: день і ніч. Вночі фари світять. Коштовна охорона чиновника !

Пару днів тому телефонував Іванко. З Камбодії! Задоволений. Каже, що не тільки відпочиває і розважається, але і веде свій бізнес (по інтернеті). Додому повернеться десь за місяць — мовляв, на свої уродини (3 квітня)!

Віра Лащик турбується тим, що я втрачаю на вазі, і щоразу приносить мені якісь свої домашні харчі: то курку в кроповім сосі, то ґуляш. А варить вона дуже смачно!

Дзвонила сьогодні вранці до Марка Ія з Лос Анджелесу. Прикра новина. Ніна поїхала відвідати свою товаришку в Нью Йорку. Ідучи в нью йоркському метро, зімліла, впала, поранила собі голову. Поліція доставила її до лікарні. Але тепер, кажуть, вона в своїх кузенів. Нема струсу мозку. Каже Марко, що в неї бувають часом різкі зміни тиску крови і вона не один раз уже умлівала. (Навіть я була раз улітку свідком, як Ніна на пластовому таборі в Іст Четгемі, зімліла, стоячи на площі в гарячий сонячний день під час довгої богослужби).

Перечитую давні свої щоденники. Дійшла вже до кінця 1993 року. Там добре віддзеркалена моя підготовка до переходу на ранню пенсію і останні мої місяці на праці. Як добре, що я не спокусилася на намови директорки залишитись на праці довше. Рішення було передумане, раціональне і вийшло мені на користь. Але наперед ніколи не знаєш, що несе майбутнє.

Понеділок, 7 березня 2016

Щоденник умирає, але я ще живу! Попробую його реанімувати.

Поліційне авто далі стоїть на моїй вулиці. Стійка час до часу міняється. Вчора помітила, що вікно в сусідовій хаті закрите диктою, а може заставлене якимсь меблем із нутра хати? Невже хтось розбив вікно? І як це можливе про постійній присутності поліції? Та і я не чула якогось звуку — тріскоту скла, наприклад?

В четвер 3 березня був на УКУ виступ Миколи Рябчука. Повезли мене туди сестри Вакуловські. Людей зібралося багато (там мабуть заля вміщає 40–45 людей), Микола говорив на свою давню тему — про ріст національної ідентичності і зміни ментальности на основі нових соціологічних досліджень. Присутня на залі була також Наталка Білоцерківець — сиділа біля мене і це була нагода мені з нею познайомитись. Розповідала мені про свою дочку Настю, про її захоплені реляції після візити в мене (мовляв, старша особа, а такі молоді погляди, майже хіппі!). Настя тепер мати маленької дитини, але вони з партнером покищо неодружені (видно, що це Наталку турбує, бо чому мені про це говорила?) В них ще син, Юрій, який хоч і має закінчену вищу освіту, то найбільше цікавиться музикою, грає на барабані і належить до якогось музичного гурту. Виступ Рябчука закінчився першорядним буфетом і я радо смачно перекусила тим, що Віра мені принесла на тарілці. Я ходити не можу, сиділа із своїм вокером, дехто із знайомих підходив до мене привітатися, так що мала нагоду бути між людьми.

Рябчуки ночували в Рудницьких. І ця гостина була не на одну ніч. Микола щоправда передучора полетів до Европи — на якусь конференцію в Швайцарії і на засідання журі міжнародного літературного конкурсу у Варшаві. Наталка ще далі у Рудницьких. Вчора Віра Лащик взяла мене і її на фільм до кіна "Гайвей" в недалекому Дженкінтавні. Фільм цей ми з Вірою давно вже плянували: Це бритійська драма "The Lady in the Van" із знаменитою акторкою Maggie Smith в головній ролі. Маю надію, що Наталка мала добру культурну розвагу, а Ірена Рудницька мала пару годин відпочинку від господарських клопотань про гостей. А я мала можливість ще трохи поговорити з Наталкою — тим разом про Ліну Костенко, її роман, Оксану Пахльовську і її дорослу вже дочку Ярославу-Франческу. Наталка цього тижня виступає в Нью Йорку, а до Філядельфії приїде в четвер 31 березня.

Мала я минулого тижня прикру неприємність. В п'ятницю на терапію замовляю транспорт ССТ на год. 1, а поворот на 2:30. Чекала я більше як годину — спізнився. А тоді, вже у Мосс Рігеб. о годині 2:20 повідомляють мене: "You're ride is here". Заки я вдягла куртку і вийшла з приміщення — водій від'їхала! І я бачила, крізь вікно як рушив віз, але зупинити його вже не могла! І це виявляється була тільки година 2:16! Таке повідомлення залишили мені не на мобільному, а на домашньому! телефоні, тобто — я зобов'язана бути готовою десять мінут перед замовленим часом, а вони мають право приїхати або 10 мінут раніше, або 20 мінут спізнено. [Ну часом приїздять бодай годину пізніше]. Наступний транспорт пропонували мені аж за 90 мінут! Я пробувала потелефонувати до Віри Лащик, Віри Датон, а врешті таки викликала Марка на допомогу. Колись в минулому я в такій ситуації викликала таксі — але таксі не тільки коштує 16–17 дол., але і на нього також довго треба чекати!

Середа, 9 березня 2016

Сьогодні Іза приїхав і взяв мене до ресторану на полуденок. Я вибрала ресторан Марзано в Дженкінтавні, де ми не так давно цілою родиною смачно вечеряли. Настоювала на тому, щоб Іза був моїм гостем. Але виявилось, що на полуденок Марзано не мало доброго меню і мені їжа не смакувала. Не швидко поїду туди знову. Іза тільки зі мною говорить українською мовою, але швидко її пригадав. Розповідав про свої плани зібрати "каталог" своїх видань (тобто автобібліографію!) І також видати книжкою свої оповідання. На моє прохання, розповів мені сюжети деяких цих речей. Питався, коли то було, що Ступка був у мене гостем і він возив його по місту? Ба, це відмічене в моїм щоденнику, але коли це було? Без покажчика знайти нелегко. В американській політиці Іза проти політики демократів, вважає, що вони завинили не зупинивши Асада в Сирії, але толерує мою підтримку демократів і Обами.

У Філадельфії раптом температура підскочила до 70 плюс і маємо майже літо!

Субота, 12 березня 2016

Від учора на моій вулиці поліційного авта вже немає. Нарешті. Охорона чиновника дорого обходиться платникам податків.

Проба крови в лабораторії в четвер знову виявила надмір кумадини — тим разом 3.1. Доручили мені один день ліку не брати і за два тижні знову збадати кров. Якби знаття, що саме впливає на розрідження крови? Знаю, що треба вистерігатися шпінату — а я хоч і люблю шпінат, через кумадину вже пару років мабуть його не їла. Є якась інша причина. Може лік на безсоння, що його я таки почала приймати регулярно?

Вчора по телефону Лариса Онишкевич сказала мені невеличку сензацію. Богдан Бойчук видав нову книжку прози, що складається з чотирьох частин. Одна з них в белетризованій формі, із зміненими прізвищами, переповідає роман Наталки Пазуняк з Василем Баркою. Лариса була своєрідним джерелом інформації від і про Пазуняк і їй неприємно, що Бойчук використав ці дані не так, як вона сподівалася. Ну, поки я книжки не бачила, не можу мати про це власної думки.

Закінчила я читати свій щоденник за 1994 рік. Дуже цікаво. Це був мій перший рік на пенсії і обширні записи дуже багато віддзеркалюють моє активне життя і працю того часу. Дуже цікавий опис візити в мене Миколи Вінграновського: в пам'яті залишився тільки образ Миколи на моєму ґанку з пляшкою горілки, куди до нього по черзі виходили на розмову запрошені на зустріч з ним мої гості. Але МВ був у мене пару днів і в щоденнику відзеркалені і мої розмови з ним на різні теми: про Спілку Письменників, Ліну Костенко, мрії МВ про нобелівську премію за "Наливайка" і його план за ці гроші побудувати в Києві пантеон, про заплановані фільми історичних столиць України, а навіть і сплетні про особисті справи МВ, його жінок ітп. Є і мої критичні ремарки про його проєкти і про його поезію, яка на мене зробила велике враження.

А ще знайшла я у щоденнику, що Богдан Ступка з сином Остапом виступали у Ф. з виставою "Записки божевільного" (за Гоголем) 17 грудня 1994 і що на виставу і зустріч із Ступкою приїздив Іза!

Неділя, 13 березня 2016

Ще одна дивіденда від читання Щоденника. Я думала, що ми з Наталкою Білоцерківець досі були незнайомі. А от виявляється, що ми разом з нею, і з Абрамом Кацнельсоном, виступали з доповідями в Нью Йорку на відзначуванні 100-ліття Максима Рильського при кінці квітня 1995 року!

Середа, 16 березня 2016

Щоденник мов наркотик! Читаю вже 1996 рік! А 1995 -ий був сповнений записів про відвідини України, конференцію в Урбані та травматичні переживання у зв'язку з розлукою в Марковому подружжі.

Сергій Панько, бібліотекар НТШ-А, виявив бажання прийняти пропоновані мною комплекти журналів, зокрема ж Сучасности, що її маю від початку до кінця. У зв'язку з тим, використовую час і працю Оксани, щоб підготувати пачки, які обіцяв завезти до Нью Йорку Олесь Лужницький.

Субота, 19 березня 2016

Вранці сьогодні телефон. Із Сайґону! Від Іванка. Спочатку голос ішов рівно і виразно, але потім зв'язок перервався. Звучав бадьоро. Встиг сказати, що будучи в Камбодії працював десь, здається кельнером, у барі. Яке щастя, що мій внук у Вєтнамі тільки туристом і що його батько і вуйко не мусіли бути там на війні. А різно могло бути.

В Україні помер Лесь Танюк.

П'ятниця, 25 березня 2016

У вівторок в Бельгії, в Брукселі — черговий терористичний акт: вибухли бомби підставлені самовбивцями — на міжнародному аеродромі та в столичному метро. Загинуло 31 осіб, а понад 270 осіб поранені. Поліція вже має фотографії кількох вбивників, а преса рапортує про все це із застрашаючою швидкістю, часом в час поліційної акції. Це хвилює навіть людей в далекому від події світі, які, як я, бачать це тільки на телевізорі. Чи варто мати таку негайну інформацію і жити під стресом терору?

Вчора Оксана закінчила пакувати мої журнали, що їх погодилося прийняти НТШ-А для евентуальної виміни чи висилки в Україну. Є готових десять пачок, а в них повний комплект "Сучасности" за чотири десятиліття, комплект "Української книги", і майже повні комплекти Романенчукового "Київа", "Світовида", австралійського "Новий обрій", "Віднови". Все це обіцяв завезти до Нью Йорку Олександр Лужницький.

Субота, 26 березня 2016

Останній аудіо-курс, що його я купила в Great courses — це A History of Eastern Europe, курс що його викладає Vejas Gabriel Liulevicius, професор University of Tennessee. Він своє прізвище вимовляє Люлєвічус (з наголосом на другому складі), є нащадком литовсько-російських батьків, але сам народжений в Шікаґо і має докторат з Пенсильванського університету (з 1994 року, саме тоді коли я відходила на пенсію). Курс історика дуже цікавий — я його слухала вже тричі і думаю подарувати Уляні. Багато там і про Україну і закінчується на 2014 році — революцією гідности на Майдані. Переплетений курс також всякими анекдотами. Деякі занотую. Найбільше мені подобалося те, що так добре характеризувало совєтські часи. *Розмова: Як ми можемо знати яке буде наше майбутнє, коли ми не знаємо яке буде наше минуле. *Хто має найбільш невтральну закордонну політику? Чехословаччина. Вона не мішається навіть до власної закордонної політики. *Розмова про слонів: бритієць розповідає про полювання на слонів в Індії, француз — про сексуальнше життя слонів, поляк про те, що питання про слонів зачіпає також польське питання. *Чому патруль ЗОМО завжди складається із трьох осіб? Перший вміє писати, другий вміє читати, а третій потрібний щоб пильнувати цих двох інтелектуалістів. (ZOMO=Zmotorozywane Оddzialy Milicji Obywatelskiej) *Яка різниця між капіталізмом і комунізмом? Капіталізм — це експлуатація людини людиною, а комунізм — точно навпаки.

Середа. 30 березня 2016

Завтра має приїхати Наталка Білоцерківець. Маю надію, що мій план взяти її до ресторану на полуденок вдасться здійснити. Очевидно тільки при помочі Оксани. Наталка має приїхати автобусом з Вашинґтону, Рудницький має її зустріти і привезти до мене. А тоді ми втрьох з Оксаною поїдемо до ресторану. Автобус має приїхати о год. 1:05. Якщо не буде спізнення, може мій план вдасться. Виступ Наталки в УКУ заповіджений на 6:30. [Туди обіцяли мене завезти Вакуловські].

Закінчила читати щоденник 1997 року і почала 1998 рік. В 97-ому найцікавіше для мене тепер — початки видавництва МОСТИ і видання Шекспірових сонетів. А також мої враження від лектури листів і щоденників Вірджінії Вулф, Віти Саквіл-Вест і Гарольда Нікольсона. Напочатку 98-ого року знайшла дуже цікавий запис про виступи львівського театру ім. Курбаса — вистави Камінного господаря і вечір поезії Антонича.
Боже, скільки енергії в цих щоденникових записах, які вони багаті! Це не те, що лаконічні два-три речення тепер. І це не тільки тому, що я самотня і не беру вже участи в активному життю. Ні, причина глибша і складніша. Я тепер рідко буваю в стані безболісному, сісти до комп'ютера часто буває понад мої сили: найбільше докучають очі і болять плечі — часто лягаю на електричну подушку, а снодійні таблетки приймаю кожного вечора, щоб бодай трохи поспати. Якби так одного ранку не прокинутись — була б велика благодать.

Вчора, одначе, я виявила нетипову для моїх немічних днів активність. Знайшла на інтернеті інформацію про підприємство, що малює авта, вибрала найближчу адресу і наказала Оксані мене туди завезти. Хоч в моїй родині всі мене відмовляють, що мовляв мого авта малювати не варто, шкода грошей, — я про це іншої думки. Тимбільше, що вчора я дізналася, що помалювати можна за 650 доларів з ґарантією на рік, а за 900 дол. можна мати три замальовки з ґарантію на три роки. Хоч я сама автом вже пару років не їжджу, але возить мене ним Оксана — а вона добрий водій і це дає мені змогу бути поза хатою, їздити до лікарів, аптеки, лабораторії, за харчами і квітами — отже дає ілюзію нормальности. Одне слово, маю шофера — Driving Miss Daisy. А авто стоїть на вулиці перед моєю хатою і я із спальні бачу, яке воно облізле і поплямлене. [А авто хоч і старе — воно наїздило всього 50,000 миль — а це ж Тойота Кемрі, куплене нове 1992 року, а ці авта витримують 150–200 миль.] Треба буде мені полагодити цю справу і замовити. Тепер тільки проблема, що навіть як Марко або Оксана завезуть авто до малювання, то хто їх привезе назад додому? А потім — навпаки. Це правда недалеко, не більше як 10 мінут їзди автом. Але без сторонньої помочі не обійдеться.

Велика радісна вістка: Максимові признали ранг повного професора!

Субота, 2 квітня 2016

Іванко щасливо повернувся із своєї азійської ескапади. Ще з ним не говорила, але Уляна дала мені знати, що він вже вдома.

В четвер вдалося мені здійснити план, щоб поїхати з Наталкою Білоцерківець на полуденок до ресторану. Наталчин автобус трохи спізнився, але після год. 2-ої Рудницький привіз її до мене і ми з Оксаною і з Наталкою поїхали до ресторану Marco Polo. На розмові і смачному полуденку провели пару годин, а тоді відвезли Наталку до Рудницьких. О год. 6:30 Наталка мала виступ на УКУ. Мене туди завезли Вакуловські. Отже я мала дуже активний день. Занадто активний! Та ще й випила до полуденку склянку шардоне і мені видно трохи "вдарило в голову" — ледве живу Оксана доставила мене додому після полуденка і я зразу лягла, щоб відпочати. Коли приїхали по мене Вакуловські, я вже трохи протверезіла, але це пересторога на майбутнє: мої ліки, мабуть, підсилюють акцію алькоголю, отже треба його мені вистерігатися.

Наталка Білоцерківець першорядний поет і я про це знала. Але вона також має блискучий виступ як літературознавець. І на вечорі і сьогодні на радіопрограмі Центру дуже цікаво говорила про літературу України, про відносини між поколіннями [це було спровоковане питанням про шестидесятників, бо наша діяспора знає і пам'ятає тільки їх]. НБ — сама народжена 1954 року і належить до восьмидесятників, але вона вважає, що такий поділ за поколіннями — штучний і притаманний майже виключно слов'янським літературам. Але як і в житті, молодь часто більше має сентименту і зацікавлення до покоління дідів, не батьків, так і літератори НБ ґенерації більше ніж шестидесятниками, цікавилися письменниками 20-их років. На вечір НБ прийшло менше як 30 осіб, а шкода — були б послухали цікавого виступу. А ще приємно було слухати її надзвичайно гарну українську мову — сама вона із Сумщини. Микола, її чоловік, галичанин. Його мова не така багата як її.

Авто моє — телефонував мені механік — вже помальоване. Щоб його відібрати, треба буде, щоб фірма прислала когось вранці в понеділок по Марка, ще поки він виїде на роботу. Це дуже близько, отже можливе до здійснення. Маю надію, що це вдасться полагодити, що не мусітиму просити Віру чи Вакуловських по допомогу, і що я буду задоволена наслідками свого рішення.

А в понедіок я маю запланований полуденок з Раном і Марилею. Приїдуть по мене о 1-ій годині і поїдемо до СінСін. Вони під кінець квітня виїжджають до Польщі і повернуться аж 2-ого жовтня. Отже післязавтра — остання нагода нам з ними зустрітися.

Неділя, 3 квітня 2016

Іванкові сьогодні 29 років. Вже з ним говорила. Розповідав дещо про свою подорож. Відвідав він Тайленд, Ляос, Камбодію, В'єтнам і Китай. Зупинявся передусім в дешевих студентських гуртожитках, де зустрічав багато своїх ровесників з Канади, США, Австралії, Европи. Робив багато фотографій, але не вів записок. [Це відповідь на моє запитання]. В Китаю відвідав місто, з яким має торговельні зв'язки, познайомився особисто з бізнесменом, в якого купує ті продукти, що їх перепродує в Канаді. Відвідав і фабрики, де ці фари будуються. В самому Китаю (назви міста я не запам'ятала) мешкав у порядному готелі, і навіть докупив собі новий одяг, бо там, каже Іванко, дуже звертають увагу на формальний вигляд партнера до бізнесу. Але це місто дуже індустріальне і там мало справді китайського. Також і Гонґ Конґ, куди він прилетів і звідки відлітав, робить враження зовсім західного міста, мовляв, тільки написи — китайською мовою. Подобалося йому в Тайленді, зокрема хвалив їхню кухню, але там туристична індустрія також знищила місцевий характер країни. Обіцяв приїхати до мене і розповісти більше, показуючи фотографії.

Середа, 6 квітня 2016

Авто моє вже від понеділка стоїть на вулиці перед хатою і я з вікна можу час до часу на нього глянути. З приємністю! Виглядає дуже гарно і я задоволена. Вчора їздила вже з Оксаною і до лабораторії, і до Акме. Добре, що маю вправного водія — інакше вся ця ідея з малюванням не робила б жодного сенсу.

Крім щоденних політичних ревеляцій пов'язаних з передвиборчою кампанією, де з республіканського боку перед веде такий безвідповідальний тип як Доналд Трамп, що звернув на себе увагу своєю вульгарністю і образами опонентів, жінок, мехіканців, музульман, а тепер виявляється абсолютним невігласом у політиці, зокрема в закордонній, нехтує міжнародними договорами, знецінює ролю аліянсу НАТО ітп. — маємо міжнародну сензацію з викриттям т.зв. Panama Papers. Це документи, які виявляють високопоставлених осіб з різних країн світу, які здепонували свої маєтки в панамських банках, щоб уникнути податків у своїх країнах. Серед тих людей є і президент України Петро Порошенко. Правда він там — у "доброму товаристві" — в тому числі був і премієр Ісландії, що у висліді цього скандалу був примушений зрезигнувати, є там і лідери Китаю, Росії, навіть Великобританії. Секретні депозити — справа не нова. Адже Швайцарія віддавна славилася тим, що там можна було анонімно депонувати гроші. Німці чимало награбованого єврейського майна заховали в швайцарських банках. А скільки таких позаподаткових островів теж на Караїбському морі. З тим проявом неконтрольованого капіталізму тяжко воювати, а треба. Бо людські гроші замість оплачувати податками школи, дороги, мости — ідуть у приватні кишені злодійської еліти.

В моєму щоденнику за 1998 рік — найцікавіше: підготовка до видання Шекспірових сонетів, початок видавництва Мости і виписка з мемуарів Сімони Бувуар про Стефу Авдикович.

Четвер, 7 квітня 2016

В Нідерландах відбувся референдум в справі асоціяції Европейського Союзу з Україною. Вислід негативний. Понад 60% голосувало проти, при чому явка на виборах була понад 30%, а це була одна з передумов. Сам референдум, щоправда, не зобов'язує уряд до зміни становища і кажуть коментатори, що негативний вислід пов'язаний не так з неприхильністю до України, як із критичним наставленням до ЕС і до бюрократії в Брюселі. Це також сигнал для недалекого референдуму у Великій Британії, де голосуватимуть чи залишатись Британії в ЕС чи вийти з Европейського Союзу. Тепер, коли Україна ціною кривавого Майдану виявила своє бажання бути з Европою, сама Европа на порозі поважної кризи.

Субота, 9 квітня 2016

Вже майже дві години падає лапатий сніг — великими білими клаптями. Щоправда, температура ледве на порозі замерзання, отже на поверхні сніг не збирається, навіть на травниках він ледве помітний. Цього року зима була дуже лагідна, але ось — тепер коли я просила Оксану поховати до шафи зимові плащі і винести на ґанок рослини, які зимували в хаті — зима нібито повертається.

Завтра в нашому Центрі львівський театр Заньковецької ставить Наталку Полтавку. Ні Вакуловські, ні Віра не мають охоти їхати. Але їдуть Оксана і Саша і я попросила, щоб вступили по мене і повезли мене до Центру. Назад привезе мене Марко, але перед виставою він мусить бути там на місці, отже не міг би по мене приїхати. Я очевидно воліла б якусь іншу виставу, не Наталку Полтавку. Але театр люблю і українського театру мені найбільше бракує.

Середа, 13 квітня 2016

Вистава "Наталки Полтавки" була, мабуть, найслабшою з усіх які я бачила. Пригадалися мені Паздрій і Шашаровський в ролях возного і виборного. Чи теперішній театр Заньковецької легковажить собі діяспору і не висилає в турне найсильнішого ансамблю? Та й могли б приїхати з якоюсь іншою виставою. Щоправда, заля була повна, при чому багато було молодших людей четвертої хвилі і малих дітей.

У щоденнику за 1999 рік є цікаві дані про родину дзядзя Туся і бабці Лінки — це записано з реляцій Лесі Яцкевич, яка була тоді в мене гостем. Ці інформації — додатки до родинного дерева — ще матимуть в пізніших річниках щоденника доповнення з інших джерел — пам'ятаю, що робила такі записки — може читаючи систематично ще до них дійду?

Тарнашинська свого часу повідомляла мене, що десь в якійсь літературній газеті була надрукована перша частина моєї "Бувальщини" — вона, мовляв, пришле мені, як появиться цілість. [Я послала це їй, як додаток до листа, а вона сама запропонувала послати це до друку]. Прийшло мені на думку, що я могла б це перевірити при допомозі Ґуґл на інтернеті. І ось пару днів тому засіла до комп'ютера. "Бувальщини" на знайшла, але знайшла деякі інші цікаві речі, а особливо, в якомусь незнайомому мені виданні "Новини Укрінформ" в рубриці "15 листопада. Пам'ятні дати" — 12 рядків присвячено "85 років від дня народження Марти Теодозіївни Тарнавської". При тій нагоді я довідалась, що 15 листопада народилися також Володимир Блавацький і Андрій Малишко.

Банк прислав мені замовлені попередньо бланки нових чеків і тим разом помилилися, виписавши на чеках два рази Максима, при чому пропустили Марка. Така помилка трапилася мені вперше. Вчора поїхала з Оксаною до банку, щоб це справити, а що я вживаю філію банку Сітізенс, що є в приміщеннях Акме, то при нагоді зробили ще додаткову закупівлю продуктів.

В Україні Яценюк зголосив резигнацію з посту Премієр-міністра. Він недавно витримав голосування, яке вимагало його відставки, але тепер сам відходить, мабуть під тиском Заходу. На його місце, мабуть, Порошенко поставить Володимира Ґройсмана, теперішнього спікера Верховної Ради.

Вівторок, 19 квітня 2016

Максим і Уляна вже в Києві. Буде презентація Максимового Нечуя на Книжковому арсеналі. Видавці подбали про добру рекляму: книжка анонсуєтся як одна з найцікавіших новинок книжкового арсеналу — вже тричі читала різні анотації, мовляв на сотні нових видань сім чи дев'ять заслуговують на особливу увагу — і серед них — "Нечуваний Нечуй".

Четвер, 21 квітня 2016

Jeder Tag ist ein kleines Leben — jedes Erwachen and Aufstehen eine kleine Geburt. Цю цитату із Шопенгауера я відписала з листа Володимира Винниченка до Розалії з березня 1924 року. (Листування друкується в журналі Слово і час). Цитата мені подобалася і я радо всю її відписала б, але там далі чимало помилок і це підриває моє довіря до тeксту. (Навіть Geburt надруковане як Gebort неграмотними нашими друкарями чи коректорами).

Завтра має прилетіти до мене Стеф. А він тепер — веґетаріянець, отже вперше на його приїзд не буде качки!

Середа, 27 квітня 2016

Стеф прилетів в п'ятницю увечорі, а в неділю вполудне відїхав. Quality time! Сам пішки прийшов від поїзду із станції Мелровз і таким же шляхом повернувся. Мали ми нагоду поговорити про всячину: про його досліди, плян яких він недавно представляв комісії професорів і які мають визначений реченець, про його нове зацікавлення астрономією, про те, що деякі його друзі (ті що не були в програмі PhD, а тільки MD) виїхали вже з Індіяни на резидентури до шпиталів, про чорного підлітка Ді, з яким він раз на місяць зустрічається як Big Brother і який тепер зацікавився бігом і бігає разом із Стефком, про те, що в Індіянаполісі немає українського середовища, а Стефкові залежить на тому, щоб зберегти і вправляти свою українську мову [це у відповідь на моє запитання, чи він пам'ятає ще французьку?] Ходив зі мною на прохід, питався про мої проблеми, радив поцікавитися можливостями ліфту по сходах. В суботу ходили ми втрьох з Марком до ресторану обідати і — на велику нам несподіванку, пішли до недалекого корейського ресторану, бо Стеф виявив по інтернеті, що цей ресторан має добрі відгуки консументів. [Існує він пару кварталів від моєї хати вже мабуть років із двадцять, але ми там ніколи досі не були]. Харч був дуже оригінальний, Стефкові і Маркові смакував мабуть більше ніж мені, але це був цікавий новий досвід.

Максим з Уляною в Києві, на "Книжковому Арсеналі". "Нечуваний Нечуй" появився на час, видавці подбали про добру рекляму [Максимова книжка попала в 9 вибраних найцікавіших новинок "Арсеналу" [я читала три різні дуже позитивні анотації] — а там же було презентовано велике число видань! Фотографії, що їх по е-мейлі прислала Уляна, показують, що на презентації Нечуя було чимало людей і то молодих! Написав Максим такого листа, що його я тут зацитую повністю: "Дорогі. Уляна наробила фотографій із презентації Нечуваного Нечуя тут в Києві на Арсеналі. Вперше в житті бачу більше ніж одну фотографію себе в одному місці із усмішкою. Це диво! Мабуть я був, і далі є, дуже задоволений. Пройшло дуже гарно. Підписав більше як десятку книжок (своїм курячим шкряботінням) і відчув, що на публіці були справді задоволені люди. Я себе уважаю скромною людиною, але це, що тут відбулося, дає мені поштовх шукати ухвали сторонніх дальшими літературними дослідами. Зрештою, сказав наголос, що за 15 років дам книжку про Франка. Це тісний, як на мене, реченець. Треба спішитися".

Максим з Уляною зупинилися в помешканні Рябчука. Але одного дня написав таке: "Автор задоволений, видавець задоволений, редактор задоволений — ще якби була в помешканні гаряча вода..!" З часом вони перепровадилися до готелю і зраділи, що могли скупатися! Я дуже тішуся його успіхом! Для канадського професора української літератури, який не має і не може мати багато студентів, такий контакт з читацькою авдиторією в Україні дуже важливий. Маю надію, що будуть відгуки літературознавців і рецензії. Видавець — Микола Климчук справився з роботою на час — я не дуже вірила, що в такому відносно короткому часі можна зробити і переклад і солідне видання. [Ну, яке воно солідне ще побачимо: на фото з презентації книжка видається мені не надто товста, та й мабуть не в твердій палітурці — але це може і добре, бо нижча ціна зробить її більш доступною для покупців в Україні. [Я своє Вибране, наприклад, свідомо хотіла в м'якій оправі, саме з таких спонук]. А між іншим, Максим також повідомив мене, що на Арсеналі — рівночасно з презентацією Нечуя — відбувався якийсь аукціон книжок і що сказали йому, що там була і якась моя книжка [не знаю яка, може Ключі до царства?]

В понеділок їздила я на замовлену візиту до Віджілянте. ССТ запізнився, та ще й возив мене по цілій Філядельфії, шукаючи адресу другого пасажира. Попали ми ще й у великий трефік і я дуже хвилювалася. Дала знати телефоном до лікаря, що спізнюся. Але на диво, спізнилася тільки на пів години була в офісі вже о 2:30. Турбував мене ще й факт, що повернення додому мало бути о 3:15 і я боялася чи встигну на час, бо Віджілянте приймає баг ато пацієнтів і хоч кожному присвячує не більше як 20 мінут, то на лікаря доводиться часом довше чекати. Щоправда, перевірку пейсмейкера і електрокардіограму роблять сантехніки, отже лікар отримує в руки документ для діягнози. Сказав мені, що справи з моїм серцем відносно стабільні, значних фібріляцій не було, пейсмейкер добре працює, ноги не пухнуть, води в легенях нема, ані болів в грудях. Але коли я запиталася, чому я така постійно втомлена, чому безустанно болять мене крижі, чому задихаюся, чому терплю від інсомнії — сказав: це певно від хвороби Паркінсона. На різку зміну кумадини в крові, що від січня примушувала мене частіше бадати кров — сказав, що це і для лікарів загадка, що може раптом так розріджувати кров — може щось у дієті. Оттаке. Приїхала додому ледве жива, але на щастя встигла ще на поворотне ССТ. І це було важливе, бо була година піку і таксі коштувало б мене дуже дорого.

Вчорашню ніч провела зовсім без сну. Свідомо не хотіла приймати таблетку альпразоламу. Але усвідомивши, що спати таки не буду, прийняла інший наркотик: почала читати свій щоденник за 2000 рік. Боже, яке там багатство! Найцікавіше з погляду сьогоднішнього дня — мої коментарі до прочитаних книжок (напр. Про Маятник Фуко), театральних вистав (напр. про Фердидурке), про загальні збори НТШ-А, про конференції в Едмонтоні і в Урбані, точні відписи з документів про родину дзядзя Туся.

Вчора була 30 річниця Чорнобиля. З тої нагоди було чимало новинок по радіо і довший репортаж БіБіСі на телевізії. А була вчора також вістка про те, що суд у Великій Британії визнав винними чиновників, рішення яких закрити двері до стадіону спричинило загибель понад 90 болільників спорту. Це було багато років тому (1989), але бритійська юстиція діє. А хто був винен в трагедії Чорнобиля? Чи не пора було б притягнути когось до відповідальности? Зокрема ж тих, що наказали дітям маршувати вулицями Києва в першотравневій демонстрації попід радіоактивною хмарою.

П'ятниця, 29 квітня 2016

Максим прислав мені з Києва лінк до фейсбуку, де є така важлива і радісна для мене новина: перепишу повністю: Yaryna Tsymbal, 23 hrs. near Kyiv, Ukraine На першому українському букіністичному аукціоні "Українська книга" в рамках Книжковий Арсенал продали лот із кількох книжок в оформленні Якова Гніздовського за півтисячі доларів. Серед них і збірку віршів Марти Тарнавської "Хвалю ілюзію". Я свій примірник купила за 85 грн у львівському "Класиконі" в липні 2012 року. І він теж із дарчим написом авторки. А ще в ньому хороші вірші".

До цього доданий повний текст вірша "До самоти" — а поруч, в кольоровій репродукції, обкладинка Гніздовського до "Хвалю ілюзію"!

Вістка ця дуже мене зворушила! Успіх цей, щоправда, передусім Якова Гніздовського. Але приємно, що я туди попала.

Субота, 30 квітня 2016

Новинку Ярини Цимбал з Фейсбуку, я послала деяким знайомим. Але крім радости і зворушення, які ця новинка в мене викликала, я маю низку запитань, але навряд чи вдасться заспокоїти мою цікавість, наприклад:
1/ хто така Ярина Цимбал? Вона вже тиждень тому відгукнулася на "Нечуваного Нечуя", і я теж читала пару її статей в ЛітАкценті, але нічого більше про неї не знаю.
2/хто заініцював аукціон книжок? [Це — вперше в Україні!] які на аукціоні були інші ілюстровані Гніздовським видання? Які там були ціни? І хто розкупив цих книжок на "півтисячі доларів"?
3/ якщо Ярина купила мою збірочку за 85 грн і книжка "з дарчим написом авторки" — кому саме ця книжка була підписана?

Максим і Уляна вже щасливо повернулися до Торонто. Вчора говорила з Максимом по телефону — поки вийшла з дому на терапію. Дуже задоволений, "окрилений успіхом", привіз дуже позитивні враження з книжкового арсеналу — сотні людей і книжок (переважно українською мовою), а все це в одному величезному приміщенні, що є для відвідувачів значно зручніше ніж Форум видавців у Львові, який розміщений в різних місцях, часом далеко від себе віддалених. На "Книжковому Арсеналі" продали видавці 80 примірників Нечуя, більший наклад ще не був готовий, та й щоб встигнути на час надрукували наразі тільки книжки в м'якій оправі (що я запримітила навіть на фотографіях) — решта, згідно з контрактом, має бути в твердій палітурці. А ще й вдалося Максимові потім поїхати до Стебліва, де є музей Івана Нечуя Левицького.

З терапії повернулася я ледве жива. Не так через саму гімнастику, як через транспорт. Туди я їхала не більше 10 хвилин малим автом, але назад дуже спізнився та ще вступав по інших пасажирів в різних частинах околиць Філаделфії і дільниці Джерментавн — отже додому я приїхала не о 3-ій, а о 5:30! Найгірше, що мені тепер дуже болять крижі і сидіти на невигідному кріслі було боляче і томлячо. З трудом загріла собі скромну зупу, замість обіду з'їла оселедця з хлібом (адже "Велика П'ятниця") і лягла на гарячу електричну подушку. Це допомогло вгамувати біль. Чулася ввечері трохи ліпше, навіть зробила пару телефонів (коли я така смертельно втомлена, мені навіть говорити тяжко). Говорила з Софійкою Геврик і Ларисою Онишкевич, бажаючи їм із святами Великодня. Сама не святкуватиму, але Максим з Уляною планують приїхати на "Проводи" і поїдемо разом до Баунд Бруку.

Вночі знову не спала. О 1-ій прийяла таблетку алпрозоламу — не помогло. Не хотіла брати другу таблетку — засвітила світло і стала читати свій щоденник з 2000 року.

Середа 4 травня 2016

Вчора написала я коротенького листа редакторові "Кур'єра Кривбасу", повідомивши його про те, що точно за рік — 3 травня 2017 — буде століття від дня народження ОТ і що було б добре, якби мої щоденникові записки про Конґрес Міжнародного ПЕН Клубу — які вже пару разів були рекламовані на обгортці КК, як запланований до друку матеріял, появилися напередодні цієї дати. Це документ, який чимало говорить про ролю ОТ в акції на захист переслідуваних в СРСР українських письменників.

В п'ятницю, тобто післязавтра, прилітають до мене Максим з Уляною. Запланували взяти мене до Баунд Бруку на проводи. Навіть замовили нічліг у готелі, де є "джакузі", щоб я могла скупатися. Про це я їх просила, бо віддавна можу брати тільки туш, та й то сидячи. А мрію, як сказав би Рільке: "Ach, nach dem Bade sein!"

Чи вдасться здійснити заплановане? Чуюся цими днями досить погано. Вчора, нібито трохи спала після снодійної таблетки, але вставала віддати моч кожних дві години — хоч це був день, коли я взагалі не брала була діуретику. А як я дам собі раду в готелі? Підготувати речі до виїзду допомогла мені Оксана, тобто витягнути з шуфлад те, що потрібне, але спакувати валізку буде мені нелегко.Чи не надмірний мій оптимізм, що я забажала поїхати з Максимом і Уляною до ББ?

Вчора поїхала з Оксаною до Акме, передусім щоб купити качку. Але качку замаринує Оксана, Марко вранці в п'ятницю вставить у піч, а решта буде вже в заряді Уляни — тут моя участь мінімальна і це здійсниме. Але виїзд поза хату, та й нічліг у готелі — чи це мені під силу?

Середа, 11 травня 2016

Не знаю, як довго зможу сидіти при комп'ютері — бо невиспана і ледве тримаюся на ногах, а хотіла б відмітити бодай коротко цікавий досвід п'яти минулих днів.
Максим з Уляною приїхали в п'ятницю пополудні. З аеропорту поїздом до Ферн Рак, а звідти пішки, тягнучи за собою валізки на колесах. Таким же самим способом повернулися на летовище в понеділок. Коли я запропонувала, що може попрошу когось (Віру, Вакуловських або сусідку Кріс), щоб їх підвезли до Ферн Рак, Максим сказав: як ми могли прийти самі пішки в п'ятницю, коли падав дощ, то в понеділок, при гарній сонячній погоді приємно буде пройтися. Авто стоїть перед хатою — але я вже не в стані зробити таку дрібну послугу своїм гостям. Качка була вже спечена, але ми з вечерею почекали на Марка і коли він прийшов з праці, ми дуже смачно повечеряли, при чому я, очевидно, тільки сиділа при столі і раділа своїми гістьми. В суботу вранці поїхали ми з Уляною і Максимом до Баунд Бруку — моїм свіжопомальованим автом. Моя Тойота гарно тепер виглядає, добре їде, а Марко каже, що на другий рік машині буде 25 років і вона стане "класиком"! Авто ще не має 50,000 миль, воно в доброму стані і добре, що могло проїхати додаткових 120 миль швидкої їзди під рукою вправного водія — Максима. В ББ полуднували в якомусь готелевому ресторані недалеко від цвинтаря, а тоді поїхали до замовленого готелю — Residence Inn/ Marriot Somerset. Максим з Уляною віддали мені окрему кімнату близько з лазничкою, а самі спали на розкладаній канапі в другій кімнаті, що служила і за вітальню і за кухню. Я подорож відбула добре, навіть ніде не треба було зупинятися до лазнички (не брала діуретику і прийняла дві таблетки асетамінону, які добре впливають на мій міхур). В суботу на цвинтар з Максимом і Уляною я не поїхала — поклалася в готелі відпочити. Уляна тим разом також не мусіла багато працювати на цвинтарі — замовила напередодні робітника, який почистив могилу і посадив квіти. Увечері в суботу ми мали домовлену зустріч в ресторані Vinzenso з Тамарою і Томом Нері — це давні Улянині приятелі, ми мали зустрічі з ними і попередніми роками у цьому ж таки ресторані. В неділю вранці Уляна повела мене в нашому готелі до "джакузі", допомогла мені влізти у теплу воду — отже вдалося здійснити заплановане.

Субота, 14 травня 2016

Продовжую розпочате: В неділю ми провели пару годин на цвинтарі, на Остаповій могилі і на могилі Пасічників. Була гарна сонячна погода — після дощевої суботи було приємно і свіжо. Людей не було багато — я нікого знайомого не зустрічала (крім — пізніше, в туалеті Центру — Валю Сталовір, яка дуже гарно тримається, елегантна і гарна жінка, майже моя ровесниця!) Перекусили в Центрі, а тоді повернулися до Філядельфії. Вибирались на вечерю до ресторану — але я рішила покластися, щоб відпочати, а на вечерю пішли Максим з Уляною і Марком. Я тільки просила, щоб принесли мені подвійну порцію чілі з мехіканського ресторану. Після розмови зі мною про можливості масажу і про корейське підприємство Chung Dam Spa, що його назву і телефон подали мені недавно на моє прохання в Moss Rehab, Уляна замовила мені візиту на понеділок вранці. Це тут поблизу мене, в Melrose Park Shopping Center. Уляна поїхала зі мною, допомогла з усім і була присутня підчас масажу. Це був "шведський масаж", де тіло намащують також якимись олійками. Не легко було лежати долілиць, а потім обернутися горілиць, але Уляна допомогла. Масажистка-корейка ледве знала кілька слів по англійському, але масаж робила дуже справно і мені здавалось, що воно полегшило трохи мої болі і спини і карку. За сесію масажу взяли 70 дол., а Уляна додала ще дівчині десятку, як "tip". Я була задоволена і думала повторити це знову за якийсь час, поїхавши туди з Оксаною. В понеділок десь біля першої години, Максим з Уляною пішли пішки до поїзду на аеродром. Я обідала вже на самоті, як звичайно десь біля 3 години. Пригріла собі чілі, зробила собі чай. І раптом відчула, що мене починає то морозити, то мені робиться гаряче, все тіло обливає потом і так кілька разів. Чулася препогано і не на жарт перелякалася. Залишила все на столі як було, ледве доповзла до сходів і до своєї спальні, поклалася в ліжко, накрившись ковдрою. За пару годин якось пройшло. І не знаю, що це таке? Чи реакція тіла на масаж? Мені здавалося, що він мені зробив добре, але може це було занадто? У всякому разі, в майбутньому не матиму відваги повторити цей масаж знову. Ще поговорю із своїми лікарями, може вони мені щось вияснять.

В розмові з Уляною і Максимом я сказала, що маю намір купити до вітальні софу з ліжком до розкладання, щоб коли знову приїдуть всі четверо не треба було впрошуватись у гості до Віри. Я про це вже раніше говорила із Марком. Мовляв, я перед смертю замість ліквідувати хату, купую нові меблі, новий для нього клопіт. Але він цю ідею підтримав. Зрештою, практично кажучи, навіть в час мого похорону, якщо з'їдеться вся родина, розкладана канапа може придатися. Вона може придатися також мені, як не зможу вже вилазити по сходах до спальні. (Хоч в цьому останньому випадку, ліпше було б шпитальне ліжко). В четвер, коли прийшла Оксана, я запропонувала, щоб ми поїхали до крамниці Raymour & Flanigan в Дженкінтавні подивитись які є можливості.

Субота, 21 травня 2016

Не встигла я відмітити важливу подію: у вівторок, 10 травня, Олександр Лужницький забрав від мене 10 пачок українських журналів, щоб в суботу 14 травня — в день коли були звітні збори НТШ-А в Нью Йорку — завезти їх до бібліотеки НТШ-А для евентуальної пересилки в Україну. В цих пачках — повний комплект журналу "Сучасність", а також таких видань як Романенчуків "Київ" і "Українська книга", "Світовид", поодинокі номери "Віднови", "Українського історика". Залежить мені на тому, щоб ці речі після мої смерти не пропали і не створювали проблем моїм синам. Пакувала пачки на протязі кількох тижнів Оксана — отже якби рахувати кошти такої збірки для пересилки в Україну — треба б додати до річних передплат і коштів пересилки ще й кошти людської праці. В НЙ в НТШ-А була цими днями зміна на пості бібліотекаря — відійшов з цього посту Сергій Панько — а він був саме той, хто погодився прийняти ці журнали для висилки в Україну — і я трохи боялася, щоб адміністрація НТШ-А в НЙ раптом в останній хвилині не відмовилася від цієї раніше запланованої акції. (А тепер — коли Грабович і його управа навіть зліквідувала субсидію для журналу "Ukrainian Literature" — всього можна сподіватися). На щастя, комплікацій не було — журнали доставили і вони тепер у посіданні НТШ-А. А я позбулася одного клопоту. Ще чекають на передачу до УВАН річники журналу "Слово і час", та останній річник "Літературної України" за 2015 рік. На біжучий рік передплату на ЛУ я відмовила — вона тепер виносить 150 дол. Ці матеріяли забере назабаром Альберт Кіпа — але це вже тільки кілька торб і не вимагає великого зусилля.

Понеділок, 23 травня 2016

В журналі "Київ", в номері 1–2 за 2016 рік появилося інтерв'ю з Максимом. Інтерв'ю не підписане, але робила його, очевидно, головний редактор журналу Теодозія Зарівна. Заголовок дуже багатозначний: "Я готовий робити все, що можу, щоб поширювати знання про українську літературу". І саме інтерв'ю надзвичайно цікаве. Навіть я довідалася з нього дещо досі незнайоме або неусвідомлене. Максим, відповідаючи на запитання, говорить про те, що спонукало його вибрати професію україніста, про перші роки викладацької праці в Канаді, про його активність в асоціяції канадських славістів і на пості директора видавництва КІУС, про Електронну бібліотеку української літератури і журнал перекладів, і особливо про свої наукові дослідження Валер'яна Підмогильного і Нечуя-Левицького. Спровокований запитаннями "Як опинилися ваші батьки за кордоном" і "Яка їхня роль у тому, що ви стали спеціялістом, професором з української літератури?" Максим у перших параграфах говорить про мене й Остапа, відсилаючи зацікавлених до наших, виданих Пульсарами, бібліографій. На питання про долю англомовного журналу перекладів, Максим точно з'ясовує ситуацію, не називаючи Грабовича на прізвище, але подаючи точні не такі вже великі кошти такого електронного видання і закликаючи евентуальних спонсорів до підтримки. Це добре і може принести корисні наслідки. [Добре було б, щоб крім мене знайшлися ще інші фундатори, щоб забезпечити цьому виданню дальше існування.] Я дуже рада, що в Україні звернули увагу на Максимову працю. Інтерв'ю було роблене поштою, ще перед Книжковим Арсеналом і появою українського видання "Нечуваний Нечуй".

Заснула вчора без снодійної таблетки, але прокинулася о 4-ій, немов на концерт пташат, що точно 4:10 або 4:15 починають за вікном свої концерти цьвіріньканням. Вже не могла наново заснути — взялася читати свій щоденник 2001 року. Надзвичайно цікаві ці мої записки, що відбивають моє тоді дуже активне і наснажене працею життя. Це не те, що лаконічні ремарки мого теперішнього записника — бо що писати? адже сиджу вдома, під домашнім арештом, поборюючи біль крижів і завороти голови лежанням на електричній подушці, часом слухаючи музику або якусь аудіо-книгу. Мало хто до мене телефонує (і це добре, бо мені важко піднятися до телефону), часом телефоную до когось я. Жаль, що більшість моїх справжніх друзів уже на цвинтарі — тепер близький контакт в мене тільки з Вірою Лащик, Софійкою Геврик, Мотрею і Андрієм Головінськими. Часто дзвонять Максим і Уляна, а Стефан телефонує регулярно кожної неділі. Великим моїм зусиллям є зійти по сходах двічі в день, підігріти собі їжу в кухні. Нікуди не можу вийти, навіть по хаті пересуваюся тільки з вокером. Але у вівтірки і четверги приходить регулярно Оксана, а в п'ятниці їду сама з вокером при помочі транспорту ССТ на фізичну терапію. Це мусить мені вистачити. Єдина альтернатива — крім тієї остаточної — це піклувальний дім — а я цього не хотіла б, волію померти у власній хаті.

Вівторок, 31 травня 2016

Максим з Уляною відзначили в неділю свою 33 річницю шлюбу. Приїхав до Торонто з Індіянаполісу Стефан (не тільки на цю річницю, але і на зустріч з випускниками своєї Alma Mater) отже були разом всі четверо. Я запропонувала, щоб пішли на мій кошт до ресторану на вечерю, що і зробили. А зараз на другий день полетіли на конференцію славістів до Калґари. Після конференції ще мають намір побути пару днів у горах, отже повернуться аж 12 червня. А в липні вони мають бути у Львові на конференції в УКУ, а після неї ще хочуть поїхати на пару днів до Польщі. Я вже навіть повідомила про це Рана і Марію, бо може Максим схоче їх відвідати. Ран мені написав, що вони будуть тоді в курорті Тісна, в Безкидах, а я — поглянувши на мапу Ґуґл — усвідомила собі, що це давні українські землі, недалеко Устріків Долішніх, де я провела моє дуже раннє дитинство.

Переглядаючи свій щоденник за 2003 рік я усвідомила, що там — серед іншого — є багато і медичних інформацій — речей, що про них я давно вже забула, а які можуть часом бути корисні і для сьогодення.

Середа, 1 червня 2016

Моральна дилема: Образок із життя: Напередодні 28 квітня Марко каже: завтра уродини Ніни! А я на те: так, я пам'ятала, і вже пару днів тому послала їй подарунок. Марко: а на яку адресу? Ну, до Лос Анджелесу, на Солар драйв. Марко: та вона вже там не мешкає! Оттаке. Ніна контакту зі мною не тримає, а Марко такий маломовний, так виразно не бажає собі розмовляти зі мною, що як скаже за цілий день добридень і два-три речення — то це вже багато! Не знала я, що хату продали і що Ніна винайняла собі окреме помешкання. Ну, нічого. Лист і мій однотисячодоларовий чек не пропадуть, його доставлять поштою forward і на нову адресу, хоч і спізнено. Але ось проминув цілий місяць, а від Ніни — ні чичирк! Жодної реакції, чи подяки — ні телефоном, ні електронною поштою. Невже посилка пропала? Та ні! Ось балансуючи свою чекову книжку, помітила я, що чек був уже здепонований, тобто що вона його вже одержала! Контакту зі мною тримати не хоче, дарунки ігнорує. Ну, на милування, нема силування. Але який це контраст до моїх двох внуків — Іванка і Стефанка. Стеф телефонує кожної неділі, цікавиться мною, ділиться новинами про своє життя. А пару разів вже приїздив з особистим візитом. Іванко також в мене вже був і має знову приїхати, часом дзвонить з Торонто, розповідав мені про свою подорож до Азії. Я досі завжди трактувала всіх своїх внуків однаково. Уродинові і різдвяні подарунки завжди були однакові. А чи це справедливо? Притча про блудного сина мене завжди трохи дивувала.

Середа, 8 червня 2016

Вчора завершилися прелімінарні президентські вибори (primaries). Більшість делегатів демократичної партії здобула, як і можна було сподіватися, Гіларі Клінтон — отже вона буде кандидатом на президента у виборах в листопаді. Подія історичної ваги — це вперше в історії США кандидатом на президента держави буде жінка. Берні Сендерс, щоправда, досі не зрезигнував і каже, що почекає до конвенції партії, яка відбудеться у Філядельфії в липні. Добре було б, на мою думку, якби сенатор Сендерс погодився іти разом з Гіларі, в ролі віцепрезидента — він харизматичний лідер з ліберальною програмою і захоплює багато молоді, отже варто, щоб вони пішли разом на вибори в листопаді. Бо республіканську партію репрезентуватиме Доналд Трамп, людина без будьякого політичного досвіду, зарозумілий і загонистий меґаломан та ще й з расистськими поглядами, із нахилом до ізоляціонізму. Я — як ніколи досі — багато часу за минулі місяці присвячувала американській політиці, слухала передвиборчі дебати і було мені соромно за республіканську партію, що могла допустити до того, щоб така людина як Доналд Трамп могла посягнути на кандидатуру лідера не тільки Америки, але і всього західного світу. А здобув він широку увагу преси вульгарними образами своїх опонентів, бо того рода хамування було шокуючою новиною в "політично коректному" інформаційному просторі цивілізованої американської політики. Кандидатура Трампа викликає занепокоєння і в Европі, і навіть серед лідерів республіканської партії, бо Трамп щоразу скаже щось таке, за що доводиться іншим політикам червоніти. От, наприклад, останній його faux pas: в суді розглядають справу студентів т.зв. Trump University, де нібито мали вчити методи інвестиції Трампа в нерухомості. Студенти вважають себе ошуканими, бо їх, мовляв, заохочували до великих боргів на кредит, а це багатьох привело до фінансового краху. У відповідь на запитання преси про ці справи, Трамп сказав, що суддя — мехіканець, а тому вороже наставлений до нього, Трампа, бо він висловився негативно про Мехіко і хоче будувати стіну на кордоні, щоб запобігати нелегальним імігрантам. Ну, суддя — син імігрантів, але народжений вже в США і така постава до американського суду — гілки влади, яка славиться свою незалежністю — викликала загальне обурення, навіть в лідерів республіканської партії.

Максим і Уляна тепер — після славістичної конференції в Калґарі — на вакаціях в канадських горах і звідти час-до-часу присилають електронні фотографії. Іванко сам на господарстві в Торонто. Вчора телефонував. Говорив мені про свої пляни подорожі по Европі вліті. Поїде разом з Максимом і Уляною до Львова і до Польщі, але потім відлучиться від них і поїде сам до Португалії, Еспанії, Угорщини. А в неділю вибирається до Монреалю на міжнародні автові перегони.

В неділю 5 червня, в час коли я дивилася на вісті на телебаченні, задзвонив телефон. На екрані появилося ім'я: Micki Ronnie і я спершу навіть думала не піднімати слухавку. Думала, що це якась рекляма. Але після кількох дзвінків таки підняла, подивитися хто це дзвонить. Тимчасом чую: голос Ніни. Вона хотіла говорити з Марком, але він тоді був на городі і сказав, що їй пізніше віддзвонить. Отже я задержала її на коротку розмову. Говорила, як звичайно, по англійському. Я запиталася, чи вона отримала мій подарунок. Так, отримала. Не була свідома того, що досі не подякувала і не зареагувала. Скупо відповіла тільки на пару моїх запитань. Так, вона перепровадилася на власний апартамент. Так, працює для телевізійної компанії, що її заснував Вес. Так, керівником цього підприємства є Ія. Але Ія, після продажі хати на Солар драйв, перенеслася до Марта'с Вінярд і тільки час до часу приїздить до Лос Анджелесу. Ніна не виявляла бажання ділитися якимись думками, не цікавилася нашим життям тут.

Середа, 22 червня 2016

Я ще живу, але щоденник поволі умирає. І головні причини: очі, які дуже реагують на яскравий екран компютера, та частий страх, що я добре не бачу і не паную над текстом, а тому можу його втратити. Якби могла писати рукою, могла б робити записки на папері, адже голова ще працює — Cogito ergo sum! — але тепер без комп'ютера це мені неможливо.

Але сьогодні спробувала — і вдалося віднайти записки 2016 року, які вже — здавалось мені — десь були зникли.

В понеділок була у Форсії — зробили мені електрокардіограму, пробу крови, — це задля підготовки до операції лівого ока на катаракт. При нагоді я розповіла Форсії про свою пригоду з масажем. Вона потвердила, що мій приступ, що так мене перелякав, це справді могла бути реакція на масаж — вияснила мені чому це могло статися і радила мені масажів в майбутньому не повторяти. Також перестерігала, щоб не брати сауни, бо це може понизити тиск крови.

Операція на катаракт має бути 6-ого липня. Маю надію, що це пройде без комплікацій і що допоможе урегулювати мої очі. Може за кілька тижнів справи поправляться і я зможу наново вживати окуляри — бо так як тепер окуляри — ні старі, ні поправлені після операції на праве око — мені не допомагають, а це, очевидна річ не тільки утруднює щоденне життя, але безмежно депремує — бо ж і читати майже не можу, та й телевізію і компютер можу спиймати в дуже поміркованих дозах.

Субота, 25 червня 2016

Вчора сталася історичної ваги подія, яка матиме далекойдучі наслідки у майбутньому. Белика Британія у всенародному референдумі проголосувала за вихід з Европейського Союзу! Висліди були 52% до 48%, отже вказують на драматичний поділ поглядів населення. Участь в голосуванні була дуже велика, перемогу т. зв. Brexit здобув одним міліоном голосів. Були і регіональні різниці: Шотландія голосувала за те, щоб залишитися членом Европейського Союзу, також і Північна Ірландія була за status quo. Шотландці погрожують, що зроблять повторний референдум про відділення Шотландії від Британії, на те, щоб незалежна Шотландія залишилася членом ЕС. Північна Ірландія має тісні зв'язки з незалежною Ірландією, яка є в ЕС, і погрожує, що може їм треба буде об'єднатися з Ірландією. Отже одним із можливих наслідків є розпад самої ВеликоБританії. Наслідки вчорашнього голосування були несподіванкою — прогнози політиків передбачали протилежне. Отже подія викликала неабиякий шок: заповів свою резигнацію прем'єр-міністр Давид Камерон, міжнародна біржа зареєструвала крах акцій, кандидат на американського президента Доналд Трамп (який саме був на своїх ґольфових посілостях у Шотландії), привітав цю подію, як знаменний прояв настроїв антиґлобалізації і незадоволення дотеперішньою політикою естаблішменту, що, мовляв, дасть змогу і йому самому виграти вибори в листопаді. 27 членів ЕС потрясені подією, яка заповідає нестабільність Европи. Україна вийшла була на майдан, на революцію гідності з мрію про Европу, а тимчасом ця Европа починає розпадатися. В сьогоднішньому Нью Йорк Таймсі в одній статті пишуть, що це неначе "манна з неба" для Путіна. [Хоч — про людське око — Путін нібито заховує в цій справі невтральність].

Вчора також мали місце дві події родинного і побутового характеру: Максим з Уляною полетіли до Львова на міжнародну конференцію, яка тим разом відбуватиметься на форумі Українського Католицького Університету і де вони обоє читатимуть доповіді. У Львові до Максима й Уляни получиться також Іванко, який тепер подорожує по Португалії, Еспанії і Туреччині, і вони ще всі троє винаймленим автом поїдуть на пару днів до Польщі.

А подія побутового значення: вчора доставили нам новозакуплену до вітальні розкладову канапу, що її Маркові вдалося виторгувати за 2900 дол. І що — на мій подив — за Марковим планом — дала змогу переорганізувати меблі, перенісши червоний love seat до маленької задньої кімнатки. У вітальні тепер можна буде примістити гостей на великому ліжку queen size, отже не мусітимо в майбутньому — коли приїдуть всі четверо — Максим, Уляна, Іван і Стефан — надуживати Вірину гостинність, як це було на Різдво минулого року.

Субота, 9 липня 2016

Моя операція на катаракт лівого ока, що її провів д-р Stephen Orlin в середу 6 липня, пройшла без комплікацій. Дуже допомогла мені Віра Датон і в середу і в четвер на пост-операційній візиті — не тільки тим, що завезла мене туди автом, але і при реєстрації, а потім ще вдома, пригрівши мені їжу. Взагалі посвятила мені два дні, багато ми з нею говорили про всякі родинні справи — я такого інтенсивного спілкування не мала з ніким за минулих пару місяців.

Минулого тижня мала серйозний переляк: Максим з Уляною у Львові на конференції, а Іванко мав до них прилучитися, прилетівши після побуту в Португалії і Еспанії через Істамбул до Львова. Тимчасом у вівторок, 28 червня чую по радіо, що в Істамбулі на летовищі стався великий терористичний акт! загинуло 45 людей, а 230 поранених. Тоді пару днів я не мала зі Львова свіжих вістей і не знала, приїхав вже Іван чи ні. Всяко буває. Але цим разом знову нам пощастило: виявилося, що він у Львові був уже пару днів.

Дуже вони всі троє задоволені Львовом. В понеділок 4 липня полетіли до Варшави, а звідтам позиченим автом поїхали відвідати деякі місця в Польщі, в тому числі Солець над Вислою!! і Люблін. В Любліні зустрілися з Раном і Марилею і я сьогодні отримала вже від них гарну групову фотографію!

Субота, 16 липня 2016

В неділю (10-ого) Максим потелефонував з Торонто — щасливо повернулися! Я довго не затримувала його на телефоні, адже тількищо ввійшли в двері, отже розмова була коротка. Але в понеділок вранці — телефон. Іванко! Я кажу: ти дзвониш із Торонто? Та ні, каже мій внук. Я в Угорщині, над озером Балатон! — Я думала, що вони всі троє вже повернулися, а виявляється, Іванко ще в Европі і приїде аж у вівторок 19 липня.

Страшно тепер дивитися на телевізійні вісті! В четвер вранці слухала по радіо прегарне виконання якимсь американським хором Марсел'єзи з нагоди річниці Бастилії, а цього ж дня прийшли вісті з Ніцци, що там на Promenade des Anglais (набережної, що знайома мені із щоденника Марії Башкірцевої) стався терористичний напад, де загинуло 84 особи і пару сот поранених! — а вчора в Анкарі, в Туреччині, армія зробила збройну спробу coup d'etat і є понад двісті вбитих і багато інших жертв!

Злочин у Ніцці довершив один тільки злочинець і то навіть не бомбою, а грузовиком, що врізався в товпу, яка відзначувала французьке свято державности і серед жертв є велике число малих дітей.

Пуч в Туреччині напевне принесе ще чимало жертв, бо президент Ердоґан відомий своїм автократизмом і напевне зробить "чистку" в нелояльній армії, яку віддавна в світі характеризують, як більш схильну до демократії і секуляризму на противагу до президента. Нестабільність в Туреччині дуже тепер небажана і небезпечна для заходу, адже це країна-член НАТО і активний учасник спроби регулювати навалу міґрації з Африки і Середнього Сходу до Европи.

Понеділок, 18 липня 2016

Вчора знову ж потрясаюча вістка: в Батон Руж, в Люізіяні, злочинець застрелив двох поліцистів, а двох інших поранив! А він — як сьогодні почула я по радіо — колишній US Marine, ветеран війни в Іраку. Взагалі останнім часом у США виникло напруження між чорним населенням і поліцією, що їй закидають надмірне переслідування чорних громадян. Чорні організують походи протесту під гаслом "Black lives matter", бо було пару випадків, де поліцисти застрелили затриманого для перевірки безборонного чорного хлопця. Справи ускладнює, очевидно, американське право носити зброю і поліція, реагує часом зброєю зі страху перед зброєю. [Така собі, на мою думку, американська ковбойська традиція, створена голівудським фольклором!]

Таке напруження ситуації дуже тепер не на часі. Саме сьогодні в Клівленді починається конвенція Республіканської партії, а на другий тиждень має бути конвенція Демократичної партії у Філадельфії.

Середа, 20 липня 2016

Переворот у Туреччині, як і можна було передбачати, дав змогу президентові Ердоґану розпочати чистку опозиції: заарештовано 9 тисяч поліції, 6 тисяч військових, звільнено 3 тисячі суддів, а сьогодні американська преса пише про те, що 50 тисяч працівників освіти втратили працю і право виїзду за кордон. В країні проголошено надзвичайний стан, є домагання привернути смертну кару і покарати смертю ворохобників.

Вчора повернула я бібліотеці в Аббінґтоні чотири аудіокниги: In Michaelangelo's shadow /Joseph Luzzi; 1493 / Charles Mann; Paris /Edward Rutherford; Summer /Edith Wharton. Дві останні — це белетристика. Роман Вортон я, здається, вже колись читала, Незле написане, видно вправного письменника. Цього не скажеш про "Париж", що його я вибрала тільки із сентименту до назви і що замітний передусім своїм розміром (30 півгодинних касет!) І оригінальним задумом переплітати історію із сюжетом розповіді. Книга Луцці — про сучасну Італію. З неї я довідалася про італійське почуття меншевартости, про напруження між північною і південною Італією, про нужду, яка спричинила величезну еміграцію, про брак відчуття національної єдности. Найцікавішою серед цих книг була та, що називалася "1493". Це рік після т. зв. відкриття Колюмбом Америки і початок того, що автор називає "Columbian exchange", ґлобалізації, яка докорінно змінює планету: напр. Незнана раніше в Европі і Азії картопля і кукурудза з Америки стають основою аґрикультури, срібло з нового континенту стає основою торгівлі Китаю. Привезені до Америки еспанцями коні міняють побут і воєнну тактику індіянів, а заразливі хвороби привезені конкістадорами вигублюють цілі давні народи. Книга ця (1493) трохи надмірно наснажена безконечною кількістю фактів — її треба було б читати кілька разів, щоб хоч частину цього фактажу засвоїти.

Середа, 27 липня 2016

В Торонто помер Орест Субтельний. Було йому тільки 75 років і ще багато міг був зробити для науки, якби не факт, що в нього вже була хвороба Альцгаймера. Але помер він від хвороби рака. Залишив по собі неабияку спадщину, а його англомовна історія України мала щастя появитися якраз напередодні незалежності і принесла йому велику міжнародну славу. А її переклад на українську виховав ціле молоде покоління українців. Ця його історія має вже кілька повторних видань різними мовами. Але має тепер уже також і поважного конкурента: Маґочі розглядає історію всіх народів України, а не тільки етнічних українців, і його книга на сьогодні більш актуальна і трохи прикрила славу Субтельного.

Терористичні атаки продовжуються: в Німеччині було їх чотири, у Франції вбивство сталося в католицькій церкві, де злочинець убив 85-річного священика і кілька монахинь, навіть в далекій Японії якийсь божевільний зарізав кілька старичків у старечому домі.

Я останнім часом багато дивлюсь на телевізійні передачі політичних дебат. Недавно чотири дні дивилася на конвенцію республіканської партії в Клівленді, тепер дивлюся на демократичну конвенцію, що проходить у нашій таки Філадельфії. Мали ми напередодні відкриття конвенції неабияку сензацію. Вікі-лікс оприлюднило е-мейл-листування провідниці партійної конвенції, яке вказувало на бажання скомпромітувати сенатора Берні Сендерса, щоб послабити його конкурецію Гіларі Клінтон. Провід партійного з'їзду, який вибирає кандидата у президенти, зобов'язаний затримувати максимальну об'єктивність, отже ця вістка викликала обурення прихильників Сендерса. Були голосні демонстрації і на залі і на вулиці. Але якось вчора заспокоїлися: сам Сендерс висловив свою підтримку для Гіларі і запропонував проголосити її кандидатуру акламацією. Сенсація, одначе, мала ще й міжнародний аспект, бо є докази, що за проголошенням її — і то саме непаредодні відкриття демократичного з'їзду — стояли російські "хакери", що зрештою вже не вперше стараються втручатися в американські електронні мережі.

Субота, 6 серпня 2016

Почала я нову серію фізичної терапії в Moss. Цим разом спрямування дала мені на моє прохання лікарка від Паркінсона — Chahine. Мені дуже докучає біль у крижах, та й взагалі я — суцільна каліка — ні ходити, ні сидіти, ні стояти, а як болять плечі то єдина можлива позиція — лежати на гарячій електричній подушці. Мала я вже першу орієнтовну сесію 1 серпня, і вже перші вправи 3 серпня. Терапістка моя — Jude (яку я пригадую із минулих сесій в 2009 році, коли в мене був клопіт із болючим рам'ям — про це я була б зовсім забула, якби не знайшла точну інформацію, читаючи свій щоденник із 2009 року!) Маю зарезервовані вже сесії до кінця серпня — кошти покриває Медікер, не знаю як довго?

Крім тих фізичних болів і штивности тіла, я також маю час до часу приступи слабости, коли мені важко дихати. Це зокрема трапляється після їжі — після сніданку, після обіду. Тоді також мушу покластися — полежавши в горизонтальній позиції пів години, чуюся трохи ліпше, можу дихати. Почала також мірити тиск крови і бачу, що пару разів на день, зокрема увечері тиск надто високий (162/77, 162/83, 164/80) — треба мені знову записувати, щоб дати лікареві звіт. Маю візиту в кардіолога Віджілянте 26-ого серпня — хотіла б витримати до того часу, не панікуючи. З очима також не все гаразд — вже нібито після операції перестала приймати краплі, але очі заходять слізьми, окуляри всі, очевидно, не відповідають новим потребам — тяжко читати або дивитися на телевізію. Вага моя також вказує на проблеми — пару літ тому я ще важила 148 фунтів, а тепер вага впала до 114 ф.! Одне слово — я на межі життя і смерти, тобто як це добре сказано нашою мовою — доживаю віку.

Неділя, 7 серпня 2016

Україна несподівано попала знову до першочергових політичних вістей Америки. Республіканський кандидат Трамп — відомий із своїх загонистих і непродуманих імпульсивних заяв, що їх часто на другий чи третій день доводиться йому відкликати чи пояснювати, сказав, що мовляв росіян нема в Криму, а згодом пояснив, що населення Криму воліло бути під Росією, як бути частиною України. Це — а також факт, що в політичній програмі республіканської партії змінили вимогу постачання зброї Україні, на "допомогу Україні" — викликає запити кореспондентів преси і додаткові відповіді кандидата. Отже Україна має додаткову "паблісіті". Імпульсивні вислови Трампа, загонисті заяви і образи людей шкодять його кандидатурі до тієї міри, що опоненти — демократична партія і Гіларі Клінтон використовують відеозаписи Трампових виступів як рекляму проти нього, а деякі промінентні діячі республіканської партії відмежовуються публічно від свого кандидата у президенти. Ситуація напружена і викликає турботу про майбутнє. Тимбільше, що і сама Гіларі не надто популярна та й занадто добре відома виборцям — бо вона в політиці вже кілька десятиліть.

В Ріо де Жанейро розпочалися Олімпійські ігри і проходять вони на тлі поважних клопотів Бразилії з економікою, політичними процесами проти президента держави та епідемії Зіка — вірусу, який загрожує особливо вагітним жінкам, бо спричинює мозкову недорозвиненість немовлят.

На операцію катарактів возила мене Віра Датон і від того часу, я запропонувала їй приходити більш-менш регулярно. Тепер вона возитиме мене на фізичну терапію до Мос-Регаб. Віра моїй пропозиції дуже рада, бо їй потрібно додаткового заробітку, а я плачу їй — як і Оксані — 70 дол. за день. Ми з Вірою вже їздили і на смачний полуденок до Панери і маю надію, що колись зможемо поїхати в кіно.

Максим з Уляною поїхали відвідати Стефана в Індіянаполісі.

Неділя, 14 серпня 2016

В четвер 11 серпня слюсар замінив старий замок на моїх входових дверях сталевою клямкою — бо круглу клямку я через свій артрит не могла обернути, щоб відкрити двері і пару днів почувала себе немов замкненою у в'язниці. Замок цей давно треба було замінити — він ще за життя Остапа створював нам великі проблеми — шкода тільки, що не можна було його замінити клямкою із бронзи, яка кольором більше пасувала б до дверей і другого замку для ключа.

Замовила вчора в Amazon — як дарунок на день народження мого брата Андрія — Максимову монографію про Нечуя Левицького. Ніби проста електронна операція, з оплатою кредитовою карткою. Але при моїх клопотах з очима, ця робота на комп'ютері забрала мені майже годину і коштувала чимало нервів (а сама книжка, вже із знижкою, але з податком і доставою коштувала 56.17 дол.)

Телефонував вчора Іванко з Торонто, а сьогодні Стефан з Індіянаполісу. Досить довго і цікаво говорили. Ці мої розмови з внуками — чи не єдиний людський контакт за останніх кілька днів. Віра Лащик образилася на мене, бо я сказала їй, що не хочу говорити з нею по телефону, коли вона дзвонить до мене їдучи автом. [Це взагалі повинно бути суворо заборонене, бо така поширена тепер практика причиняється до автомобільних аварій.]

У Філаделфії вже пару днів страхітлива горяч — температура доходить до 100 Ф. А це значить, що я не можу навіть посидіти на дворі на деку!

Серед чотирьох нових книг, що їх я закупила в Києві у Коробка є "Щоденник" Осипа Зінкевича. І я його вже прочитала (не зважаючи на мої клопоти з очима, при чому варто було відмітити добрий і досить читабельний шрифт цього видання). Найцікавіше в цього виданні і для мене це новинка-ревеляція, що Зінкевич — старший від мене на пару років тільки — попав після війни у німецьку тюрму через донос провокатора-бандерівця, який доніс поліції, що Зінкевич переховує під подушкою револьвер. А револьвер цей сам же бандерівець-провокатор роздобув для Зінкевича на його прохання, бо Зінкевичеві для церемоніялу присяги в юнацькому ОУН потрібний був серед інших експонатів також револьвер. У щоденнику для мене кілька цікавих новинок — про критичну реакцію мельниківського проводу на видання Зінкевичем спогадів Шумука, та й заяви Зінкевича про те, що він — на противагу Прологові — ніколи не був пов'язаний із СІА. Але щоденник цей — більше схожий на календар зустрічей з людьми, при чому з певною дозою конспірації, і тому не надто цікавий.

Понеділок, 15 серпня 2016

Сьогодні перша вістка в New York Times має заголовок: "Secret ledger in Ukraine lists cash for top Trump aid". Це про Манафорта, який тепер є головним дорадником кандидата у президенти Доналда Трампа, а був пару років тому головним імаджмейкером Януковича. Велика довга стаття концентрується на всяких нелегальних трансакціях і твердить, що Манафорт за свої послуги Януковичеві і Партії Регіонів отримав в роках 2007–2012 — 12.7 міліонів доларів.

Можливо, що це ревеляції пов'язані з діями НАБУ — Національного антикорупційного бюро в Україні. Але і саме це НАБУ має конфлікти з ГПУ (Головною прокуратурою України), бо мабуть і в прокуратурі панує давня корупція. (Також придумали назву ГПУ — невже не пам'ятають цих зловісних ініціялів з історії?)

Середа, 24 серпня 2016

25-та річниця незалежності України. Чверть століття — якби не було, витримали! Сьогодні вранці ВВС подавало репортаж з Києва. Говорили навіть з якимись нашими пластунами. Я зворушилася до сліз! Боротьба триває — тепер уже і збройна на Донбасі, але світ уже знає що таке Україна.

Серед моїх новозакуплених в Києві книжок є і т/зв бібліографічний покажчик "Нові дні на берегах Онтаріо". Завдав собі Сергій Козак великого труду, переписавши в хронологічному порядку зміст всіх номерів журналу від першого до останнього. Але це видання — ще один приклад, як недобре, коли за таке діло беруться люди непрофесійні, які не знають оснoвних принципів бібліографії. Нажаль, це вже другий випадок такої некомпетентности — першим був покажчик до Сучасности. Шкода. Обидва журнали заслуговували на серйознішу увагу.

В Італії сьогодні поважний землетрус — вже підрахували понад 70 загиблих, а напевно буде більше. Стихійні лиха також у Каліфорнії, де кілька днів уже тривають пожежі, та в Люїзіяні, де тиждень тому страхітливі дощі спричинили серйозні повені, жертви в людях і величезні шкоди майна.

Я того тижня маю дві візити в терапістів, одну в кардіолога. Двічі в мене на праці Оксана, тричі Віра Датон. Віра Датон виявляє багато ініціятиви — чистить мені занедбані в кухні закамарки, крім того що возить мене на терапію і завезе в п'ятницю до кардіолога. Оксана возила мене за харчами і буде завтра прибирати хату.

Середа, 31 серпня 2016

Землетрус в Аматріче і інших містечках середньої Італії коштував майже 300 людських життів і залишив великі зруйнування давніх будов і пам'яток.

Мій кардіолог повідомив мене — у відповідь на мої питання — що 9 травня і в перші дні серпня (коли я чулася дуже погано) пейсмейкер фібріляцій не зарекордував, натомість були фібріляції в липні. Приписав мені новий stress test, але повторив і давнішу думку, що мої проблеми з віддихом і великою втомою — це, мабуть, від хвороби Паркінсона. Я пригадала собі, що мене др. Шагін питалася, чи я відчуваю різницю після і перед прийманням карбідопа-леводопа. І я тепер уважніше почала спостерігати за симптомами і приймати цей лік точно кожного дня в тому самому часі (о год.9, 2 і 7-ій). Можливо, що мені треба збільшити дозу цього ліку і може приспішити візиту в Шагін. Пораджуся в тій справі з д-р Форсією — завтра маю в неї візиту.

Неділя, 4 вересня 2016

Форсія, вислухавши мої нарікання, обіцяла порозумітися з др. Шагін і ось вже дала мені знати: збільшили мені дозу ліку карбідопа-леводопа, тобто замість три рази по дві таблетки, приймати по дві таблетки чотири рази на день: о 9, 1, 5 і 9. Вчора я вперше перейшла на цей новий режим (але взяла увечорі о 9-ій тільки одну таблетку!) Побачимо, чи це допоможе. Треба буде перевіряти тиск крови, чи не викличе цей новий режим якоїсь зміни (бо це вже трапилося один раз у минулому).

1 вересня увечері потелефонував до мене якийсь незнайомий мені чоловік: представився як Аркадій Шпільський. Почав розмову англійською мовою, а тоді запропонував, що буде говорити російською. Я сказала йому, що волію говорити по англійськи, бо не все російською розумію. Отже на тому і стало. Шпільський, виявляється, знайшов десь на інтернеті мій вірш "В житті моєму теж був Бабин Яр", дуже йому вірш сподобався і він хоче перекласти його на російську мову і просить мого дозволу на публікацію. Дуже приємна мені несподіванка. Але Шпільський напевно був розчарований, коли почув від мене, що існують вже чотири різні російські переклади. Коли я назвала Валетину Сінкєвіч і Ігоря Михалевича-Каплана, сказав, що знає їх. Я подала йому свою електронну адресу і ось він уже таки й прислав мені свій переклад.

Я хотіла перевірити в інтернеті чи на сайті Поетика є ціла моя книжка "Тихі розмови з вічністю", щоб подати інформацію Шпільському. Переконалася я, що мої оригінальні вірші і мої поетичні переклади є, але чужомовних перекладів моєї поезії там нема. Отже я написала записку Шпільському, дала йому адресу сайту Поетики, а рівночасно запропонувала, що можу подарувати йому книжку, де є і всі російські переклади моїх поезій.

При нагоді цього пошуку в інтернеті, я натрапила на якусь публікацію п. н. "The human self-discovery in the prose of Marta Tarnavska". Aвтором цієї статті є Татяна Ткаченко, а праця опублікована на якомусь виданні Люблинського університету і займає сторінки 164–174. Що це таке? Покищо не вдалося мені розшифрувати.

Максимові вчора сповнилося 61 років життя! Стефко приїхав до Торонто, щоб разом з батьками і братом відзначити це родинне свято.

П'ятниця, 9 вересня 2016

Вже було пару приємних теплих днів, але ось повернулася знову горяч. Температура доходить до 100 Ф. Кажуть, що літо цього року найгарячіше — рекорд! Ґлобальне потепління, загроза поважної зміни клімату, що в неї не всі вірять.

Чуюся ослаблена, багатo часу проводжу, лежачи на електричній подушці, слухаючи аудіо-книги. (Тепер вже вдруге чи втретє слухаю дуже цікаві лекції про історію імперій — від Персії, стародавніх Спарти і Атен, Риму, Великобританії, Еспанії, Франції, Росії, Австрії, Німеччини, Італії, Сполучених Штатів — The Wisdom of History / Rufus Fears).
Менше мене цікавить телевізія — але тепер уважно слухаючи політичні дебати і заяви президентських кандидатів можна справді хвилюватися: що це діється з нашою Америкою? Доналд Трамп в своїх непродуманих виступах дійшов до того, що похвалив Владіміра Путіна, як успішного лідера — на перевагу Барака Обами!

Очі мені і далі дошкуляють, хоч маю вже нові окуляри. Далі разить мене світло, а очі часом заходять слізми. Хоч є, здається, якась поправа стану блеферайтіс. Отже час до часу пробую і трохи читати. Ось прочитала новозакуплену в Києві книжку Мар'яни Ліщинської "Бузькові вогники" (2015). Це нібито позначене як повість, але насправді це ближче до мемуарів і тому мені навіть подобалося. Бо в цьому творі дуже точно віддзеркалений побут галицької інтелігенції на провінції в перші повоєнні десятиліття (авторка відзначає своє 16-ліття 1961 року, отже народжена десь 1945 року). З цієї розповіді можна багато дізнатися про школи — від садочка до університету, про практики висилання школярів на літні роботи в колгоспах, про спілкування різнонаціональних студентів, про святочні традиції і страви, а найбільше про давню нашу галицьку мову, де слова такі як імпреза, вакації, знимки, коци, бамбетлі, каляфйори, покої, конфітура, лазничка, майтки належать до щоденного спілкування.

Субота, 17 вересня 2016

Переглянула пресу на інтернеті: дві прикрі вістки. Померли Едвард Олбі і Роман Іваничук. З п'єс Олбі бачила я на сцені Who is afraid of Virginia Woolf, Seascape, Zoo Story і ще щось, при чому "Вірджінію" бачила я кілька разів на сцені і у фільмі, а навіть раз в оригінальній постановці у Києві із Ступкою, Бенюком і здається Роговцевою. Роман Іваничук був колись в мене гостем, ним я передала була до Львова Остапові спогади, він згадує про наші зустрічі в своїх мемуарах.

Я закінчила серію фізтерапії, що її на моє прохання приписала була Шагін, бо я хотіла використати належну мені підтримку цієї терапії страхуванням Медікер. Маю намір продовжувати цю терапію далі, але менш інтензивно і за оплатою — це програмa т. зв. Maintenance. Але почну цю самостійну програму від жовтня, бо 22 вересня кардіолог призначив мені stress test. Ще мушу подумати як мені запланувати доїзд на терапію: чи як і минулого року їздити туди ССТ, чи домовитися з Вірою і на коли? Віра в жовтні матиме операцію на hyperparathyroidism, отже треба буде шукати іншої розв'язки.

Віра Датон позичила мені книжку, яку я саме встигла побіжно прочитати. Why should white guys have all the fun? How Reginald Lewis created a billion-dollar business empire / Reginald F. Lewis & Blair S. Walker. (1995). Я, очевидно знала, що старший син Віри Юстин одружився з чорною дівчиною, бо це була травма для Віри, яка принесла прикрості і комплікації в її родині. Передусім тому, що Вірині сестри поставилися до цієї події дуже негативно, а зокрема, знала я про те, що після смерти Зенка Дольницького, його вдова Христина, казали мені, заявила, що не бажає собі бачити на похороні Юстинову жінку. І та, зрозуміла річ, образилася. Отже Вірині стосунки з невісткою були напружені. Тепер — після десятків літ, коли виявилось що Юстинове подружжя витримало пробу часу, коли внук Craig вже підріс на студента, а Юстинова дентистична практика в Арізоні процвітає і росте, відносини в них поправились, Юстин помагає Вірі і фінансово і ось навіть має приїхати на час Віриної операції. Сабріна (Sabrina Fugett) Вірина невістка, походить із заможної родини, а дядько її Reginald Lewis був чи не найбагатшим чорним громадянином Америки. Саме про нього і є ця позичена від Віри книжка. Реґ народився в Балтіморі, мати покинула батька, коли йому було 5 років і повернулася до своїх батьків. Мати вийшла заміж вдруге, коли хлопцеві було 9 років. Вітчим називався Jean Fugett, працював на пошті і одночасно здобував вищу освіту. Реґ був в час своїх років у гай-скул визначним атлетом, був надзвичайно здисциплінованим і працьовитим. Крім навчання і спорту працював теж на різних випадкових роботах. Спортова стипенція допомогла йому закінчити каледж (Virginia State). Тоді саме Гарвард розпочав програму підбирати здібних чорних студентів для гарвардської літньої школи. Реґ подався на цю програму, його прийняли і це стало початком його справжніх успіхів, бо після літньої школи, його прийняли до школи права, а закінчивши студії, він почав працювати правником в Нью Йорку. Його практика була тісно пов'язана із т. зв. MESBICS (Minority Enterprise Small Business Investment Companies), але після кількох успішних літ, він вирішив покинути правничу практику, а взятися за великий бизнес — закупівлю і перепродаж корпорацій. Після перших невдач, почав мати поважні успіхи і під кінець (а помер він молодо від рака мозку на 50 році життя) був на чолі комерційної імперії, що простяглася на чотирьох континентах, мала головну квартиру в Парижі. В 1993 році журнал Forbes оцінював персональне майно Люіса на понад 400 міліонів доларів. Жонатий він був з білою жінкою із Фiліпін (Loida Nicolas Lewis) — вона, закінчивши право на Філіпінах, приїхала з матірю до НЙ, де сестра її здобувала маґістерку на Колумбії. Тут вони познайомилися, але вінчання відбулося значно пізніше і то на Філіпінах. Реґ і Лойда мали дві донечки — Leslie i Christina. Я знала вже раніше, що дядько Сабріни був одним із фундаторів Гарварду — тепер дізналася я точно, що він дав гарвардській школі права три міліони доларів і є будинок названий йогo іменем — The Reginald F. Lewis International Law Center (його відкрили в квітні 1993 року).

Середа, 21 вересня 2016

Безсонну ніч провела читаючи "Господарство доктора Гальванеску" — непогана наукова фантастика, написана вправним пером Юрія Смолича. Це в новозакупленій книзі антології української детективної прози 20-их років, що її упорядником є Ярина Цимбал. Відколи Цимбал подала відгук на мою книжку на аукціоні Книжкового Арсеналу, я слідкую за її цікавими статтями про літературу 20-их років в ЛітАкценті, та й через неї купила я і цю книжку. Така масова література справді могла придбати українській літературі читача і якби не "старший брат" і репресії — ми сьогодні могли б стояти значно краще.

Завтра маю мати "stress test", замовлений кардіологом. До лікарні завезе мене Віра, а Оксана тим часом залишиться прибирати хату. Отже мені цей день коштуватиме подвійно, але щоб сам тест не виявив якихось комплікацій.

В неділю має бути в Центрі презентація книги спогадів Марії Лабуньки. Добре і досить широко рекламують цю імпрезу, де доповідатиме Марта Хом'як-Богачевська. Вакуловські обіцяли мене на це пополудне завезти до Центру. Маю надію, що матиму досить сили, щоб піти з ними. Цікаво хто з Лабуньків приїде на цю імпрезу до Філядельфії?

П'ятниця, 30 вересня 2016

Презентація спогадів Марії Лабуньки зібрала досить велику авдиторію — 60 осіб а може і більше. Родина Лабуньків була репрезентована в комплекті: Іко і його жінка живуть у Філадельфії, з Нью Йорку приїхали Олесь з Любою, а Ія прибула з Марта'с Вінярд, де вона тепер живе. Внуків не було. Серед публіки були і знайомі старих Лабуньків і товариші Ії, Олеся та Іка. Головну доповідь говорила Марта Хом'як, яка приїхала з Вашинґтону. В програмі брали участь обидва сини та Ікова дружина, яка прочитала уривок із спогадів. Заповідженого виступу тріо "Голубка" на було. Марта Хом'як, як звичайно, говорила цікаво, навіть відважно (згадала про міжусобиці в ОУН і про вбивство українського вчителя гімназії, а порівнюючи спогади Лабуньки із спогадами Пискір, виявила, що Пискір серйозно готувалася до писання, навіть слухала курсу творчого писання). Як на мій смак, здавалось мені, що Іко непотрібно довго і нудно пояснював ілюстрації в книжці, також варто було запросити когось на модератора, хто вмів би повести відповіді на питання присутніх. Вступів жодних не брали, та ще й гостили публіку солодким і кавою.

Мені було приємно зустрітися з Ією, яка двічі до мене приступала на коротеньку розмову, а також з Мартою Х. Ія, як завжди, ефектовна. Говорила із смутком і вдячністю про свого недавно померлого чоловіка і про те, що Ніна задоволена з праці в Лос Анджелесі і зі свого самостійного помешкання. Я натякнула Ії на те, що Іко — який у нашому місті вже майже три роки — ні разу не підступив навіть привітатися зі мною. На це Ія сказала: "he's weird", але також повідомила, що він нарешті отримав працю (в шкільному дистрикті Філадельфії), отже має якусь підставу для життя.

Мій nuclear stress test забрав кілька годин — Віра Датон посвятила мені майже цілий день. Досі не чула я про висліди від мого кардіолога. Але коли я після тесту запиталася техніків, чи були відмічені фібріляції — сказали мені — не було. Я пам'ятаю, що перший такий нуклірний тест, що його я проходила десять років тому, саме і відкрив був у мене вперше atrial fibrillation.

Вчора мала я додаткове хвилювання. Віра Датон в середу ввечері повезла мене до подіятра, а в четвер вранці вона поїхала до НЙ на концерт італійських тенорів — поїздку і концерт отримала в дарунку від своїх приятелів. Тішилась вона цією поїздкою наперед, планувала як їхати — поїздом, чи автобусом і вирішила їхати NJ transit. А ось вчора раптом чую вранці по радіо, що на лінії Нью Джерсі трензіт біля міста Гобокен сталася велика залізнична катастрофа — одна особа загинула на місці, а 114 поранених. Я схвилювалася, написала записку по е-мейл Вірі, але щойно сьогодні вранці вона потелефонувала з НЙ — все гаразд, вона не була в цій катастрофі, захоплена концертом, гарно проводить час, оглядаючи НЙ. Ну, слава Богу. Але ж все може трапитися.

Понеділок, 3 жовтня 2016

Аркадій Шкільский прислав мені лінк до інтернетного російського журналу "Етажі", де надрукований його переклад мого вірша "В житті моєму теж був Бабин Яр", поруч перекладів поезій авторства інших українських поетів — Маріяни Кияновської, Бориса Дабо-Николаева, Абрама Кацнельсона і Евгенії Фаршук. Це номер 441 з 3 жовтня 2016 — біля віршів є дата 29.9.2016 (тобто річниця трагедії в Бабиному Ярі).

А сьогодні єврейський новий рік — Рош Гашана. Він замітний тим, що до Умані з'їхалось на прощу рекордове число хуситів — 24 телеканал на вістях називав число 44 тисячі! Єврейське життя в Україні процвітає, прем'єр-міністром є єврей Ґройсман, але не все так позитивне: от приїхав з офіційним візитом президент Ізраіля Реувен Рівлін і в своїй промові у Верховній Раді вважав за доцільне згадати, що, мовляв, нацисти в Бабиному Ярі нищили євреїв з допомогою українських націоналістів — і це викликало обурення і негативну реакцію.

Неділя, 9 жовтня 2016

Мої канадці відзначають сьогодні канадський день подяки. Стефан приїхав до Торонто з Індіянаполісу, отже родина в комплекті. Слава богу, живі і здорові і всі четверо разом. Запросили своїх приятелів Жилів і Гейсі і святкуватимуть.

В четвер Оксана не почувалася добре — піднявся в неї тиск крови, отже ми не поїхали, як планували за продуктами до супермаркету. Я дала їй змогу трохи відпочити і раніше поїхати додому. Але трохи турбує мене факт, що я тепер так повністю залежна від моїх опікунів. Ось бачу, що мені доведеться поїхати до дентиста, бо треба буде направити стару протезу. Також думала я приспішити візиту в офталмолога, бо очі докучають. Але тепер Віра Датон іде 14-ого на операцію щитовидної залози і деякий час не зможе мене возити, а якщо ще й Оксана захворіє — буде справжній клопіт! А я вже не маю відваги їхати до міста без опіки за допомогою самого тільки ССТ.

Сьогодні має бути друга президетська дебата між Доналдом Трампом і Гіларі Клінтон.
Президентські вибори цим разом дуже мене хвилюють. Що буде якби не дай боже Трамп виграв ці вибори? Не тільки соромно за нього, але і страшно подумати про майбутнє.

Неділя, 16 жовтня 2016

В четвер їздила з Оксаною до Home Depot і купила чотири мішки нарцизів, які хочу посадити на місці своїх чорнобривців. Тобто, посадить їх Оксана. Минулого року я з тим запізнилася і вже нарцизів в крамниці не було. Тому тим разом приспішила цю купівлю, хоч бульбочки ще чекатимуть тимчасом у ґаражі. Віра Лащик виявила також бажання, щоб купити нарцизів і їй і я була дуже рада, що могла їй зреванжуватися за харчі, якими вона мене останніми тижнями забезпечувала.

Увечері в четвер Лужницький приїхав по мене і повіз на доповідь Петра Фединського про його переклад Кобзаря. Всіх присутніх було менше як 20, але виступ Фединського, ілюстрований малюнками Шевченка на великому екрані, був цікавіший ніж я сподівалася. Перекладач він посередній і перекладає дослівно, ігноруючи зовсім і ритм і риму, але це може й добре, бо деякі інші перекладачі так натягають свої римовані переклади, що їхня англійська мова відстрашує читача. У перекладах Фединського поезії мало, але з них принаймні можна довідатися про зміст творів Шевченка.

Телефонував Іза. Він саме повернувся з подорожі в Україну. Був у Львові майже три тижні. Захоплений великими змінами у добре знайомому йому місті — культурною атмосферою, новими будовами, людьми, кухнею. Був він там під час Форуму Видавців, зустрічав Оксану Забужко, Сергія Жадана і дуже їх хвалив. Маю мати з ним зустріч у середу 19-ого. А в середу 26-ого заповів свій приїзд Іванко. Він наперед їде до Стефка до Індіанаполісу, потім до Клівленду, а тоді до мене. А на зиму вже запланував собі подорож до Південної Америки!

П'ятниця, 21 жовтня 2016

Померла Марта Чайківська — сьогодні похорон. Ще недавно бачила я її на презентації спогадів Марійки Лабуньки — виглядала дуже добре. Пару днів пізніше поставили їй діягнозу: рак підшлункової залози (pancreatic cancer). Марко їздив в неділю її відвідати і сказав: вона довго не потягне. І справді, в понеділок померла. Мала всього 59 літ — це була близька приятелька Ії. Нелегке мала життя: Бобо був алькоголік. До тої міри, що вона прогнала його з хати, він доживав віку в своїх батьків, Зенка і Люди, та й скоро помер.

Друга погана новина: Лариса Онишкевич повідомила мене по е-мейл, що вона мала атак серця і двічі була в шпиталі. Я їй написала пару слів підтримки, а сьогодні попробую потелефонувати.

Цього тижня я двічі була поза домом. В середу Іза повіз мене на полуденок до ресторану Самарканд — це досить далеко, вже поза містом, а що погода була сонячна і тепла, то я мала гарну прогулянку. Дав себе Іза переконати, щоб за полуденок платила я. Подарував мені два томи зібраних своїх творів, поезій і прози — є там і низка віршів українською мовою. А вчора в УКУ в Елкінс парку виступав Левко Рудницький з доповіддю про Франка. Вакуловські зробили мені прислугу і повезли мене туди.

Провела вчора безсонну ніч, читаючи "Спогади суфлера" Лева Білоцерківського. Книжку цю позичила мені Слава Оранська. Автор — єврей, пов'язаний з українським театром ім. Франка, дає цікаву картину театрального життя України від революції до пост-сталінської доби. (Книжка видана 1962 року). Нема в цих спогадах надмірних дитирамбів радянській владі, хоч, очевидно, деяка данина таки є. Але приємно вражає його увага до мовних деталей і його відданість саме україномовному театрові. Є кілька згадок про погроми в час революції і про те, як товариші рятували його від погромщиків. Цікава згадка про гетьмана Скоропадського, що вітає український театр — але говорить до акторів російською мовою. В час українізації російський актор Петіпа бере участь в україномовній постановці, хоч із деяким трудом, бо добре мови не знає. Про Миколу Куліша є тільки у зв'язку з п'єсою "97", дуже небагато і обережно про Березіль, широкі профілі Микитенка, Корнійчука і визначних акторів театру ім. Франка. Ніде жодної згадки про Гірняка, але є між іншими в списку прізвищ згадана Добровольська.

Субота, 5 листопада 2016

Не було змоги і сили робити записки за останні два тижні. А записувати було що! В четвер 27 жовтня приїхав (автом з Торонто) Іванко. Того ж дня на коротку візиту з'явилася також Ніна! А ще в той же четвер Лужницький повіз мене на виступ Василя Махна в УКУ!

Махно виступив з літературним есеєм про подорожі до України, Сербії та Ізраїлю, тобто фактично про свої літературні контакти і знахідки. При кінці прочитав кілька своїх Єрусалимських віршів. Виступ його був оригінальний, не трафаретний, але може трохи понад голову зібраних слухачів, що їх було трохи більше як двадцять.

Повернувшись додому я ще пару годин посиділа зі своїми внуками. Тим разом — на диво — тон надавала Ніна, яка засипувала мене всякими біографічними питаннями (мовляв, коли ми з Остапом познайомилися і де, ітп.) Видно раптом це її чомусь зацікавило. Говорила вона щоправда англійською мовою, бо це їй легше. Але я достосувалася, бо мені залежить передусім на встановленні контакту і я рада була такій її ініціятиві. Вона тільки одну ніч в нас переночувала, поїхала до НЙ відзначати день народження своєї мами. Саме для цього вона і прилетіла з Лос Анджелесу. На моє питання про її життя там, коротко відповіла, що з праці задоволена, друзів має також, хоч їх в неї більше в Нью Йорку, і що постійного хлопця-приятеля тепер в неї немає.

Іванко був до вівтірка. В неділю ще повіз мене до Центру на літературний виступ Люби Якимчук (справжній добрий поет, що про неї я досі ніколи не чула). Вона народжена в Луганську, тепер живе в Києві. Спровадив її Андрейчик і вона має серію виступів у США і в Канаді, а за пару днів буде гостем в Максима й Уляни.

В неділю, в час коли ми з Іванком поверталися з Центру, захопила нас по дорозі буря, фактично "зірвання хмари". Цей дощ залив нам ґараж і Марко в паніці викликав Рото-Рутера. Це не тільки коштувало понад 400 дол., але і заповідає більшу роботу направи каналу, яка коштуватиму пару тисяч.

Мені нарешті вдалося додзвонитися до мого офталмолога і я в четвер була на двох лікарських візитах — в Массаро і у Форсії. Це не легко було зорганізувати, бо у Філядельфії почався страйк публічного транспорту, а це значить, що більше авт на дорогах і бувають поважні пробки дорожного духу. Я рада, що Оксана могла прибути раненько і ми ще вспіли до Шей клініки на 10 годину ранку. Массаро дала мені пару антибіотичних мастей і я почала наново курацію свого блеферайтісу, який дуже мені докучає, ледве бачу.

Іванко зробив нам кілька послуг: заінсталював Маркові в пивниці телевізор, відвіз старий апарат на склад, посадив мені дві грядки нарцизів, а у вівторок від'їхав — і то не назад до Торонто, а на Флориду.

Сьогодні у Філадельфії виступає камерний хор з Києва. Вакуловські обіцяли взяти мене на цей концерт.

Вівторок, 30 листопада 2016.

Ще один переклад з Емілі Дікінсон:

Емілі Дікінсон

Я вмерла за красу та лиш
мене поклали в гріб,
як поруч поклали його,
за правду що погиб.

Спитав мене: "за що я тут?"
Сказала: "за красу"
"A я за правду — це брати,
в них нероздільна суть".

Так розмовляли ми вночі
сусіди-земляки
аж поки мохом поросли
наших імен знаки.

Emily Dickinson: I died for beauty, but was scarce

Середа, 7 грудня 2016

Ще додаткові спроби з Емілі Дікінсон

Я є ніхто! А хто є ти?
Чи ти також — ніхто?
Тоді нас пара — не кажи,
бо ще почує хто.

Як нудно є, коли ти — хтось,
а жаба, як вона
кричить весь день твоє ім'я
до вдячного багна!

Emily Dickinson: I'm nobody! — Who are you?

Як серць зупиню розбиття -
не прожила дарма,
як втишу жалі забуття,
як охолоджу біль життя,
як пташку верну до гнізда —
не прожила дарма.

Emily Dickinson: If I can stop one heart from breaking

Чого не можу досягти
це є для мене — небо,
як яблуко, що з висоти
глядить на тебе.

У колорі мандрівних хмар,
де заборон світи,
за хатою, за горами —
там можна рай знайти!

Emily Dickinson: Forbidden fruit (Heaven is what I cannot reach)

П'ятниця, 9 грудня 2016

Маю клопіт з полученням до інтернету — вже пару днів не можу вживати комп'ютера — крім системи Word Perfect, що дає мені змогу писати, як колись на друкарській машинці. Отже не маю доступу до електронної пошти, ані до преси. Просила я Марка, але він подивився і каже, що це не така проста проблема, як ми думали, бо його комп'ютер працює нормально і має доступ до інтернету, а ці наші два комп'ютери сполучені зі собою. Марко тепер дуже зайнятий в Центрі і не має досить часу, щоб присвятити цій справі, та й не знати взагалі чи не треба буде покликати якусь професійну поміч.

В середу маю замовлену давноочікувану візиту у доктора Шагін. Мала мене завезти до Паркінсонівської клініки Віра Датон, але вона вчора повідомила, що їде на свята до Арізони до сина і не зможе мене повезти. Я вже раніше згадувала про свої лікарські візити Ранові, бо вони обоє — він і Марія — хотіли зі мною зустрітися десь на полуденок — я тоді чулася дуже погано і нашу зустріч відклала на пізніше. Але ось сьогодні я до них подзвонила і Ран не тільки приїде по мене до лікарки, але переконав мене, що вони приїдуть до мене додому, повезуть мене до лікаря, почекають там на мене, а тоді поїдемо десь на вечерю, після чого відвезуть мене додому. Я дуже їм за це вдячна — справжні приятелі. Це ліпша розв'язка, ніж мені їхати туди таксі або ССТ, бо я тепер в такому вже стані, що трохи боюся вибиратися кудись без опіки.

Під цю пору найбільше докучає мені не Паркінсон і не серцеве недомагання, але передусім очі! І не знаю чи це погіршується мій хронічний блеферайтіс, чи може посилилася алергія? З носа тече, сльози заливають очі, все разить, дивитися трудно, найлегше мені, коли покладуся на ліжко, з гарячим компресом на очах.

Марко кілька днів тому заінсталював електричний звогкувач повітря в моїй спальні — що вечора наповняє збірник водою — видно, що це більш вологе повітря добре на мене діє, бо я вже пару днів спала навіть без снодійної таблетки! Але на очі це не помагає!

Бачу, що мені треба буде звернутися за фаховою допомогою до колег-бібліотекарів в Абінґтонській бібліотеці, бо я в поспіху не можу знайти собі відповідної і цікавої лектури, зокрема теж через проблеми з очима, які все утруднюють. Наступний раз — обіцяла я собі — таки піду запитатися про рекомендації — мені найбільше хочеться книг біографії, та ще й таких, що друковані великим шрифтом — я це часом читаю серед ночі, в час безсоння, коли вже не можу слухати своїх аудіокниг. (Та й більшість їхніх аудіокниг я вже позичала і слухала та й зрештою маю вже досить велику власну колекцію і деякі лекції слухаю вдруге і втретє).

Неділя, 18 грудня 2016

Чуюся препогано — і причиною — Blepharitis! Очі заливає сльозами, все довкола разить, читати важко, трудно дивитися і на екран комп'ютера і на екран телевізора. Найчастіше слухаю вістей на ТБ із закритими очима. Трохи помагають гарячі компреси, зокрема як їх робити два-три рази на день і після того витирати довкола повік і закроплювати очі.

Слухала недавно позичену в бібліотеці аудіокнигу: How to be a Tudor / Ruth Goodman. Це дослідження про звичаї, спосіб життя, побут, харчі, професії, одяг, секс, гігієну різних суспільних прошарків Англії в роках 1485–1603. Авторка не тільки використовує масу джерельних матеріялів, але і перевіряє деякі речі шляхом експериментів, пробуючи відтворити в наш час деякі притаманні минулому дії.

Лариса Онишкевич прислала мені найновішу свою книжку: своєрідний мемуар для внуків про дитинство в Европі в час війни і в ді-пі таборах напередодні переїзду за океан. Книжка називається Borders, bombs and two right shoes — факт, що вона написана англійською мовою сам по собі дуже вимовний. Не зважаючи на клопоти з очима, пробую трохи читати. Я воліла б, якби там було менше публіцистики, але мені цікаво, що Лариса — хоч і молодша від мене на 5 років — була на Словаччині в тому ж часі, і в тих же місцях, де і наша родина — може ми десь і зустрічалися в транспорті втікачів?

П'ятниця, 23 грудня 2016

Чекаю на своїх гостей. Наперед має прибути Стеф — бо він літаком летить з Індіянаполісу. Під вечір мають прибути автом з Торонто Максим, Уляна і Іванко. Погода сонячна і відносно тепло — тобто немає снігу, отже повинні мати добру дорогу. Я буду рада, якщо Стеф приїде перед 4-ою — бо тоді він допоміг би мені вставити до печі приготовану вже качку і печеню. Мені самій витягнути ці речі з холодильника буде дуже важко. А також накрити стіл.

На святого Миколая — саме на 19 грудня! — Мотря прислала мені цілу низку дарунків. Я звернулася була до неї за допомогою з ґумками до штанів — бо не знаю де це можна купити у Філядельфії — а вона замість скромної посилки цих ґумок, прислала мені пакет дарунків: автопортрет діда Туся в гарній рамі, нашийник, брошку і браслет — пам'ятки по Лесі, та дві книжки — Ірени Коваль Displaced та англомовну біографію Костюшка. В мене на стінах вже висять два дідові портрети, але Марко виявив зацікавлення взяти собі цей автопортрет, що його прислала Мотря. У всякому разі, завтра, коли святкуватимемо Святий Вечір поруч з нами стоятиме дідів автопортрет — дуже до речі, бо він саме й помер в день латинського святвечора.

Дарунки передали мені і сестри Вакуловські — я вчора не мала сили навіть подивитися, що в цій торбі — сьогодні дам дітям її розпакувати, але вчора тільки потелефонувала, щоб подякувати за пам'ять і уважливість.

Дуже турбує не тільки мене, але і цілий світ, підготовка до зміни влади у США. Трамп і далі при помочі твітера висловлює всякі контроверсійні заяви — часом суперечить сам собі. Його номінації людей до кабінету міністрів потверджюють підозру, що поважні зміни в політиці таки будуть, а найбільше турботи викликає Трампова постава до Росії, надмірна прихильність до Путіна, та й номінація на державного секретаря Рекса Тіллерсона, очільника фірми Exxon, який відомий із своїх близьких стосунків з Путіном і росіянами. Американська служба безпеки виявила, що російські гакери були причетні до виявлення секретів електронної пошти демократичної партії і втручання у виборчий процес США, а це не тільки підриває довіря громадян до демократичного процесу, але і можливість, що до перемоги у виборах Трампа причинилися впливи російської пропаґанди.