Субота, 4 січня 2014
Стефанкові уродини — але ми все ще вдома, та й не знати чи завтра зможемо вилетіти до Торонто. Вчора у нас був великий снігопад — і не тільки в нас, але і на всьому східньому побережжі США — тисячі польотів були відкликані, навіть не можна було телефоном дізнатися про справи в авіакомпанії. Я мала замовлену візиту в дентиста, щоб направити зломаний передній зуб. Мар'яна Вакуловська — героїня нашого часу — навіть була готова відгребти авто із снігу і завезти мене до клініки, але вже зранку о 7-ій повідомили мене, що всі візити скасовані. Отже поїду як безуба баба — додаток до всіх моїх інших проблем.
Ні до Рудницьких, ні до Віри на Новий рік не ходила, хоч була запрошена.
Я недавно при помочі Оксани підготувала три пачки англомовних книжок, щоб подарувати їх бібліотеці в Аббінґтоні. Це була нагода мені деякі з них прочитати вперше. От серед них зацікавив мене роман The Plot Against America, aвтором якого є Philip Roth. Книжка має квазі-історичну тему і тим мене зацікавила. Начеб то в 1940 році у президентських виборах в США перемагає не Розвельт на свою третю каденцію, а Чарлс Ліндберґ — славний авіатор і один з лідерів руху ізоляціоністів — проти вступу Америки у війну по стороні Британії проти Гітлерівської Німеччини. Я по своїй природі схильна до пацифізму, а ще й ця війна — це частина моєї біографії, а не щось абстрактне і надумане. Автор досить цікаво насвітлює події і настрої того часу, але він бачить все з єврейської точки зору і залишає читачеві враження, що війна була передусім проти євреїв. Трохи перестарався. Але Рот — талановитий письменник і змальовує характери живо й майстерно. Та й примушує задуматись. Ідея переселювати євреів для більшої їх інтеграції в англо-американське суспільство — не така вже далека від реальности. Інші держави також подібне практикували: напр. пропонували нацменшинам праці на теренах корінного населення (П. Куліш, Нечуй-Левицький в російській імперії, або моя таки родина — і батько і Яцкевичі і Заплітні на теренах корінної Польщі). Вчора чула я по радіо про якесь нововидане дослідження про цей передвоєнний політичний ізоляціонізм — він мав осередок в Єйлському університеті і туди належало чимало промінентних пізніше політиків, що з них багато хто гостро осуджував СРСР. Автор — жінка, але прізвище мені не запам'яталося, мушу пошукати на інтернеті. А згодом, коли ізоляціоністи програли, почалася була нагінка на всяких потенційних фашистів і був час коли ФбіАй почало допитувати навіть читачів чужомовних газет. Roth, очевидно, бачить одну тільки сторону, але не все було так просто і прямолінійно. Вибір був не тільки між війною і миром, але і між двома тираніями — гітлерівською і совєтською.
Подивилась я на інтернет і вже знаю: книжка називається Those Angry Days, автор її — Lynne Olson. Варто може позичити в бібліотеці і прочитати.
Вівторок, 7 січня 2014. Українське Різдво. Філадельфія.
Невже? А так! Ми справді вдома. Не поїхали!! В неділю, 5 січня, на 7:30 ранку замовили таксі, що мала завезти нас на аеродром. Я майже всю ніч не спала — о год. 4-ій ранку робила свою щоденну руханку — але на 7-му була готова. Таксівкар приїхав. Але надворі була після льодового дощу вночі суцільна ожеледь. Дійти від дверей хати до таксі виявилось величезною проблемою. Навіть для Марка, що сам з трудом втримував рівновагу, а що вже казати про інваліда-старушку, яка могла пересуватися тільки тримаючись Марка за руку. Правда дійшли вже може із два метри до таксі, але далі було ще трудніше. А Марко весь час нарікав і я знала, що він взагалі нерадо їде до Торонто. Та й боїться відповідальности за мене в такій ситуації і при такій погоді. Адже навіть не було певности, чи польоти не будуть відкликані і взагалі — що далі. В останній хвилині рішив — не їхати, повернутися до хати.
На другий день температура піднялася, стопився сніг, було сонячно, але тепер повернувся мороз. Сьогодні вранці була рекордова температура — 5 ґрадусів за Фаренгайтом.
Марко повернувся до праці. Але вчора прийшов увечері і ми з'їли разом борщ і вареники і це було нам замість Святого вечора. А на сьогодні підготувала я качку — отже разом пообідаємо. Щоправда, Віра — довідавшись, що ми не поїхали — запрошувала до себе і на Свят-вечір і на Різдво. Але я тим разом відмовилася. Для мене свято — значить бути разом з родиною і це єдина традиція, що її хочеться практикувати. Мали ми при свят-вечірньому столі довгу розмову з Максимом, Уляною, Іванком і Стефанком у Торонто. Добре, що є можливий такий конмтакт.
Мені забрало два дні, щоб розпакуватися, а першу ніч вдома — мабуть через напруження і безсоння попередньої ночі — я спала без насонної таблетки аж до 10-ї години ранку. Сьогодні, натомість, я знову втомлена і невиспана. При моєму стані здоров'я мені взагалі найліпше бути вдома. Не то що їхати до Канади, але навіть вийти у гості — коли треба вдягатися, та й планувати між двома екстремами — брати лік на відводнення, щоб могти дихати? і тоді мати поважний клопіт з міхуром? чи не брати ліку на відводнення і тоді рискувати з віддихом? А ще й тепер я без переднього зуба — хоч це може і не надто помітно, як не говорю?
Наші два літунські квитки до Торонто коштували $ 1,534.20. Ще не знаю навіть скільки нам повернуть і чи тільки у формі літунського квитка? Мені, мабуть, користати з цього не буде вже можливо.
П'ятниця, 10 січня 2014.
В останньому номері Всесвіту (но. 9–10 за 2013) є стаття Надії Поліщук "Переклади з української мови англійською мовою з 1991 до 2012". Моя тема!! І має таку значущу примітку-підзаголовок: "Дослідження здійснене в рамках проекту Book Platform, що фінансується Європейським Союзом та реалізовується у межах програми "Культура" Східного партнерства". Доказ, що нарешті хтось догадався, що таку роботу треба оплатити — даром її не буде робити ніхто (крім одержимої Тарнавської!). Моя праця, на жаль і досаду мені, згадується тільки у футноті з адресою в інтернеті, але зате згадується повторно Максимів журнал перекладів, а це саме тепер дуже на часі. Більшість матеріялів згаданих у статті мені відомі, але є і кілька новинок. Я не зовсім певна чи авторка бачила всі описані нею матеріяли — маю щодо цього певні сумніви — але добре, що хтось нарешті таки зайнявся цією важливою темою.
На американському телебаченні велику publicity має тепер бритійська програма "Downton Abbey". Навіть я на неї дивлюся. Сьогодні на радіо — при обговоренні премієри третьої серії, що відбулася в неділю, сказали, що цей сеґмeнт оглядало 10 міліонів глядачів. Привертає ця мелодрама увагу до себе і своєю тематикою (аристократія vs. служба, a la "Upstairs, downstairs"), історичне тло між двома світовими війнами, надзвичайно добре скомпованими (автор Julian Fellowes ) сценами і зарисовкою характерів і знаменитою грою бритійських акторів, зокрема дами бритійського театру і кіно Maggie Smith.
Недавно десь в інтернеті вичитала я, що гасло "Шевченко" в українській Вікіпедії мало в 2013 році 583,735 переглядів. Це так напередодні його 200-літнього ювілею.
Четвер, 16 січня 2014
Мала я їхати до Міллер направляти зуб у вівторок. Замовила ССТ на 10:30 і чекаю готова, вдягнута. Навіть вокер знесла із сходів, щоб могти самій з вокером дійти до автобусика. Раптом — телефон. ССТ. Мовляв, ми приїхали, а вас нема. Якто, адже я бачу, що під моєю хатою ССТ немає, заглядаю на вулицю що кілька хвилин. Питаюся: а де ви є? А вони чекають на мене на 240 південь 40 вул. біля дентистичної клініки! — туди куди мали мене завезти! За всі роки, що я користуюся їхньою службою ще такої помилки не було! Направити помилку не було змоги — довелося візиту в дентиста відкликати. Призначили мені нову візиту на завтра і я вже замовила знову ССТ — але ось потелефонувала Мар'яна Вакуловська і запропонувала, що мене завезе. Я не хотіла б надуживати її добросердечности, але тому що ця нова адреса мені незнайома і я трохи боюся труднощів з тим пов'язаних (зокрема після того як Мар'яна мені розповіла, які там скомпліковані порядки, бо вона саме вчора була в Міллер — нашого спільного дентиста. Клініку на 34-ій вул. залило, була якась аварія з каналізаційною трубою — там тепер великий ремонт і це потриває ще пару тижнів. Тимчасом вони працюють в дентистичній школі PENN.
Слухаю наново курс "Great Authors of the Western Literary Tradition". Це я купила була давно і вже один раз слухала. Викладають різні професори. Але мушу признатися, що мене цей курс не захоплює так як недавно слухані курси історії. Але вже дослухаю до кінця — як-не-як поширення горизонтів, поглиблення знання. Але наступною буде аудіокнига, яку я отримала від Ніни як різдвяний подарунок — "Path to Power" про президента Линдона Джансона.
Поступово друкую свій манускрипт ULE90. Вже маю 361 сторінок — це включає вступні матеріяли, книги і статті. А ще будуть переклади, рецензії та покажчик.
Сьогодні всю ніч не спала. Треба було звечора прийняти таблетку, а я цього уникаю. Думала, що після телевізійної програми "Downton Abbey" та лекцій про Вольтера і Руссо — спатиму. Не вийшло.
Четвер, 23 січня 2014
Вже пару днів демонстрації в Києві прибрали загрозливого революційного характеру. Зокрема після ухвалення Верховною Радою законів про обмеження свободи слова і публічних зібрань. Є зудари з Беркутом — поліція кидає світлошумові ґранати, сльозогінний ґаз, водомети, ґумові кулі. Демонстранти засипають поліцію коктейлами Молотова і камінням. Є вже і людські жертви. На вулиці Грушевського — пожежі. А там же безцінні архіви в Інституті літератури! Лідери опозиції вже мали одну тригодинну зустріч з Януковичем, мають бути переговори і завтра. Але Янукович не поступається. І не відомо, чи загострення ситуації не є справою провокаторів? Може щоб дати підставу для введення надзвичайного стану?
Світова преса, радіо і телебачення широко звітують про ці події. Є й коментарі з вимогою санкцій для уряду Януковича.
Два дні тому впало у Філадельфії 13 інчів снігу. А температура вночі була 6 ґрадусів Фаренгайта. Сніг, очевидно, комплікує щоденний побут. Вчора були закриті школи і Вірине бюро, але Марко ще перед 10-ою годиною, відкинувши сніг, таки поїхав до Центру. Хронічний кашель його журить мене і не дає мені по ночах спати, але він каже, що це — від простуди.
Напередодні снігопаду я зібралася на відвагу і примусила себе вийти з вокером на прохід довкола кварталу. І повторяючи собі як мантру знаменитий вірш Роберта Фроста, раптом відважилась на спробу його перекласти:
Що знищить світ — питають люди,
вогонь чи лід?
Хто пристрасть знав і не забуде,
той скаже: хай пожежа буде!
Та якби вдруге гинув світ —
я бачив ненависти слід
і знаю: вистачить і лід!
Robert Frost: Some say the world will end in fire.
Маріянна возила мене до Міллер ще в п'ятницю: зуб направлений. Правда, Міллер перестерегла мене, що ця направа довго може не витримати і тоді напевно треба буде вставити корону. Добре, що є ще і така можливість, хоч вона була б дуже коштовна (біля 1000 дол.). Покищо їм дуже уважно, і як пристало старій бабі, ріжу все на кусочки, щоб не треба було кусати передніми зубами. А сьогодні була в мене знову Лінда Лебер. Я вирішила продовжувати цю руханку — бодай раз у місяць. Отже вона знову прийде у лютому. Але мені тепер дуже важко ходити — навіть по хаті, від мебля до мебля мушу іти з палицею. Невже це такий проґрес хвороби Паркінсона? І чи можна його бодай сповільнити?
Мій манускрипт уже надрукований — має точно 577 сторінок. Тепер треба буде дуже уважно все прочитати і внести потрібні поправки.
Вівторок, 28 січня 2014
На майдані коло церкви революція іде. І то не тільки в Києві, але і в інших містах України. В деяких областях, опозиція перебрала адміністративні будинки, зокрема в західній Україні і творить т. зв. "народні ради". США і ЕС вже започаткували деякі санкції проти урядовців України. Янукович, видно, нарешті зрозумів, що треба поступитися: запропонував відставку уряду Азарова і посади лідерам опозиції Кличкові і Яценюку. Але вони відмовилися. В парламенті відкликали скандальні закони ухвалені 16 січня, що обмежували свободу зібрань і преси — саме ці закони викликали великі загострення і хвилі обурення. Не дали себе майданівці застрашити. Але що буде далі? Вірити Януковичу не можна, повною перемогою було б проголошення нових виборів і президента і Верховної Ради -але чи дійде до цього? Не видно також, щоб опозиція мала стратегію політичного плану на майбутнє... Світова преса знову переповнена матеріялами про Україну.
Вчора була в мене Оксана і я їздила з нею на закупівлю харчів до Акме. А потім вона варила мені борщ і смажила курятину. Матиму харч на кілька днів. Вихід з хати — вперше за два тижні — добре мені зробив, але ходити по крамниці тримаючись візка трохи мене втомило, зокрема тому, що треба бути на ногах і не можна сісти для перепочинку..
Максим повідомив мене про добру новину: Awards to Scholarly Publications Program (ASPP) признали йому ґрант (8,000 дол.) від Federation for the Humanities and Social Sciences на видання його книжки про Нечуя! Книжка мусить бути видана канадським видавцем і то до січня 2017 року. Великий для Максима успіх — не так з уваги на гроші, як з уваги на престиж і позитивну оцінку його праці! Тішуся. Після англомовного видання, рада буду дати субсидію для видання в Україні, де є більше зацікавлення Нечуєм, дослідники і читачі, і де єдиною проблемою є кошти. Бо тут закордоном треба також переборювати брак зацікавлення українською класикою — фонди як є, то їх воліють призначувати політологам, що пишуть про актуальне сьогодення.
Четвер, 30 січня 2014
Янукович нібито захворів, має ґрипу, гарячкує. Ухвалених парламентом законів про анулювання антиконституційних обмежень свободи зібрань, преси ітд. з 16 січня — не підписав. Чого він сподівається від такої тактики? Світова преса, радіо, телебачення далі багато уваги присвячують Україні. Небезпека громадянської війни загострується.
Вчора пошта нарешті доставила мені замовлену в Києві книжку: Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості (Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. Автор-укладач Віра Просалова. Цей біо-бібліографічний словник має понад 500 сторінок і дає багато інформації. Має він чимало недоліків, але це піонерська праця — добре що така появилася. Включає вона і таких, що не повинні там бути (напр. Бакула, Конквест — бо як включати їх, то треба дати місце і іншим польським чи американським дослідникам або таких як Коротич чи Микола Руденко, щo надто коротко були в діаспорі) або таких що не заслуговують взагалі серйозної уваги (напр. Борзаківська чи Митро Пасічник), а нема цілої низки вчених, що працюють в ділянці української літератури англійською мовою — є щоправда Грабович, Ільницький, Шкандрій, Павлишин, але нема таких як Наталя Пилипюк, Максим Тарнавський, Тарас Кознарський, Наталія Кононенко, Богдан Чопик, Романа Багрій, Роман Сербин, Леонід Плющ, Волтер Смирнів, Роберт Карпяк. Якщо судити по довідках про мене і Остапа, то вражає факт, що авторці невідомі бібліографічні покажчики видані в Києві, але натомість включає вона поруч із книжками також часто випадково вибрані статті. В довідках про інших авторів досить часто цитуються Остапові статті про них або навіть мої коротенькі довідки з першого тому ЕУД.
Середа, 5 лютого 2014
В суботу і неділю була неначе весна — температура доходила до 40–50 ґрадусів Ф. А тоді раптом — в понеділок — великий снігопад! Не менше як 8 інчів! Школи замкнені, навіть Марко був удома — вулиця вся засипана, сніг почав падати над ранком і падав цілий день. Це мені було дуже не на часі — бо я в понеділок мала не тільки замовлену візиту у Форсії, зарезервований доїзд ССТ, але і домовленість з Раном і Марилею на полуденок в місті, звідки вони мали привезти мене додому. Сподівалася мати відносно приємний день після майже двотижневого домашнього арешту. Довелося все це відкликати. Дошкульна цього року зима. Маю надію, що не повториться якась сніговія в суботу 15 лютого — тоді буде в мене Стефанко і я — при помочі Рана — запланувала вихід до театру та до ресторану, разом з Вірою і Марилею.
Сьогодні до того снігу, що лежить, додався ще льодовий дощ і утруднює людям доїзд до праці. Я рада, що в мене працює електрика, що в хаті тепло — бо, як каже радіо, тяжкий лід денеде зірвав електричні дроти і деякі околиці Філадельфії залишились без світла.
Україна далі в центрі уваги світової преси. Вчора в Нью Йорк Таймсі була стаття Снайдера "Don't let Putin grab Ukraine". Такого поважного і добре поінформованого приятеля Україна досі не мала! А сьогодні є редакційна стаття "Saving Ukraine". Я всі ці матеріяли посилаю на адреси друзів в Україні і також тих, що в діаспорі — і тепер це кількагодинна робота, день-у-день, бо матеріялів багато. Ці останні статті породили надію, що може США і ЕС домовляться про якусь допомогу Україні. Але треба щоб Янукович поступився, або й взагалі зрезигнував. В Сочі в п'ятницю починаються зимові олімпійські ігрища. Путін спровадив кількатисячні загони міліції і війська, щоб забезпечити спортовців і глядачів перед можливими акціями терористів. Добре, щоб долю України вирішили поки Путін зайнятий олімпіядою, бо потім хто зна що він може зробити?
Четвер, 13 лютого 2014
Вчора була в мене Оксана — не тільки почистила хату, але і привезла качку і салат олів'є. Качку тому, що будучи зі мною минулого тижня в Акме бачила, що я хотіла купити качку — по традиції, з уваги на приїзд Стефанка, а качки в Акме якраз не було! Рада була я такій уважливості і допомозі. А салат олівє робила вона вдома і це найліпший того роду салат, який я досі їла! Я очевидно за все це кошти повернула, а качку вже сьогодні приготовила-замаринувала, щоб завтра пополудні спекти. Стеф має прилетіти десь після 7-ї вечора, а на суботу маємо запланований вихід до театру разом з Вірою, Раном і Марилею на п'єсу "Трайбс". Але, але.
Сьогодні вночі і вдень знову великий снігопад! І знову школи замкнені, польоти скасовані, театр сьогоднішню виставу також відкликав. Що буде? Чи прилетить Стеф? Чи зможемо в суботу піти до театру і до ресторану? Дошкульна, прикра цього року зима — такої давно у Філядельфії не було.
Неділя, 16 лютого 2014
Вдалося здійснити заплановане! Не зважаючи на комплікації з погодою. Стеф прилетів кілька годин спізнено: добився до мене (поїздом із летовища і пішки) десь аж біля півночі в п'ятницю (тобто, як він сам зажартував, бо вже у суботу). Марко допоміг допекти качку, накрив стіл, приготовив салат і риж — але таки пішов вже спати. Стефан потелефонував з летовища у Філадельфії, я знала, що він десь за годину-дві приїде — отже чекала на нього. Коли прийшов, ми ще вдвох засіли до столу і повечеряли.
В суботу знову заповідали сніг — і він таки почав падати, змішаний із дощем. Я запланувала Вірі, щоб виїхати десь біля полудня, бо важко було вгадати скільки часу забере нам дорога до міста. Але вийшло так, що ми таки добралися і були в театрі вже пів години раніше. Матіне починалося о 2-ій. Незабаром прибули Ран і Мариля.
Philadelphia Theatre Company (at the Suzanne Roberts Theatre) має модерне приміщення при вулиці Брод, недалеко концертового голу Кіммель сентер. Заля театру, простора, модерна з вигідними кріслами — ідеальна для таких як я немічних калік з вокером. Уважливий Ран саме задля цього замовив квитки в цьому театрі, а не як ми часто ходили раніше в Арден або у Вільма (там амфітеатр поставлений на свого роду риштуванні — часом і здоровим молодим людям нелегко дібратися до місця!
П'єса називалася Tribes, автор — Nina Raine, режисер — Stuart Carden. В п'єсі бере участь шестеро осіб — три жінки і три чоловіки. В центрі уваги родина бритійсько-єврейських інтелектуалів, де один із синів — глухонімий. Мовляв: всі говорять, але ніхто не слухає. Родини — а також інші групи, цілі племена — передають з роду в рід свої вартості, традиції, суперечки, екцентричності, мову. Але людина глуха, яка розуміє тільки мову знаків (sign language) не може повністю включитися в цей процес. Для повноти порозуміння потрібно щоб і ті хто може говорити, вчилися мови знаків, тобто другої мови. Цікаві ідеї, і не тільки для глухонімих. Бо їх можна застосувати і до намагання домінуючої культури накидати свою мову меншості — не вивчаючи і не розуміючи її власної мови. Така принаймні моя інтерпретація цієї п'єси.
Після театру поїхали ми до малого тайлендського ресторанчику Lemon Grass, де мали знамениту вечерю. Ран, Мариля, Віра, Стеф і я. Харчі всім смакували, а товариство було приємне і думаю навіть для Стефка — досить цікаве і різноманітне. Погода, щоправда, і надалі була нікудишна, але принаймні не було загрозливої бурі.
Сьогодні Стеф уже відлетів. Тепер година 7-ма — маю надію, що він щасливо добереться додому і дасть мені про це знати.
П'ятниця 21 лютого 2014
Радіо, преса, телебачення — всі переповнені новинами з України. І політичними коментарями — академічних дослідників і політиків найвищого рівня з президентом Обамою включно. Бо в Україні вже кілька днів — кривава революція! Є вже сотня загиблих і кількасот поранених! Міліція стріляла в демонстрантів, а вони боронили свої позиції, не тікали, не поступалися. Була дуже напружена і хвилююча ситуація — в повітрі висіла загроза громадянської війни? введення надзвичайного стану? можливе втручання Росії? Але ось сьогодні після довгих переговорів з Януковичем не тільки лідерів опозиції, але і міністрів закордонних справ Польщі, Німеччини, Франції підписали угоду, яка обіцяє повернення Конституції 2004 року і приспішені президентські і парламенські вибори. Багато на ситуації заважив факт, що деякі члени партії регіонів перейшли на сторону опозиції, що в західних областях члени міліції і Беркута відмовилися від служби адміністрації Януковича, що він втратив більшість у парламенті. І так сьогодні Верховна Рада ухвалила звільнити Юлію Тимошенко — отже є певні знаки перемоги Майдану. Але, очевидно, було б ліпше, якби Янукович вже зрезигнував — бо чи можна йому вірити, що він дотримає принципів порозуміння?
Неділя 23 лютого 2014
Янукович утік до Харкова і невідомо точно де він. Верховна Рада — з підтримкою деяких членів Партії Регіонів — проголосувала за тим щоб позбавити Януковича президентури. Нововибраного спікера ВР Турчинова вибрали виконуючим обов'язки президента, звільнили кількох міністрів (в тому числі і міністра закордонних справ Кожарова, і міністра освіти Табачника). Назначили нові президентські вибори на 25 травня, а за кілька днів мають створити новий уряд. Янукович, одначе, появився на телебаченні і сказав, що не резигнує, і не піддається вимогам, бо це, мовляв, coup d'etat.
Сьогодні кінчається зимова олімпіяда в Сочі і Путін зможе всю увагу приділити Україні. Невідомо що несе найближче майбутнє. Розкол держави? Військову інтервенцію Росії? Економіка України — в руїні і це найбільше комплікує всі справи. Міжнародний Валютний Фонд готовий допомогти, якщо уряд України погодиться на далекойдучі — потрібні але болючі — реформи, Европа готова також допомогти, але вони мають і самі багато фінансових проблем і не дуже рвуться приймати в свої ряди ще одного банкрута.
Найбільше прихильну підтримку має Україна в Польщі. Польський міністр закордонних справ Радослав Сікорскі грав ключеву роль в останньому примиренні сторін, де Янукович обіцяв повернення конституції 2004 року, приспішені вибори та амністію. Не зовсім розумію, який легальний статус має тепер цей договір примирення. Появилася зворушлива пісенька в інтернеті, де співають: Podaj rekę Ukrainie. Szcze ne wmerła Ukrajina, razem my jak rodzina.
Середа, 26 лютого 2014
Досі Україна не має ще уряду — обіцюють, що завтра буде проголошення якогось уряду довіри. Покищо виконуючий обов'язки і президента і премєра — Олександр Турчинов, активний діяч партії Тимошенко, та ще й письменник, що пише російською і українською мовою романи, він також активіст баптистської церкви.
А тимчасом ситуація загострюється. В Криму почалися проросійські демонстрації — але є і демонстрації проти сепаратизму і в них, пише преса, бере участь значна кількість людей, в тому числі і кримських татар. А Путін заповів на пограниччі України війської маневри. Преса і радіо далі переповнені новинами з України. Тепер до них додалися і сензації з відкриттям президентської резиденції Януковича в Межигір'ї, де не тільки — палац люксусів, але і ґольфове поле, приватний зоопарк, приватний корабель з рестораном, яхта, колекція дорогих античних автомобілів і мотоциклів. А сьогодні ще нові вісті, про робітників у Криму, що покинули незакінчену будову ще одного палацу Януковича над Чорним морем, бо знають, що за роботу не буде вже кому платити.
Широкорекламоване в українській пресі свято української мови і 200-ліття Шевченка, що мало відбутися 27 лютого в Об'єднаних Націях в Нью Йорку і де Максим мав мати основну доповідь — через події в Україні — відкликали. Максим плянував після виступу в четвер, приїхати до Філяделфії, щоб мене відвідати і повернутися літаком з Філядельфії в понеділок. Не зважаючи на відкликання свята в ООН був би приїхав, але ми маємо великий господарський клопіт. Тече відходова труба, отже не можна свобідно користуватися ванною і туалетом в центральній лазничці. Марко дуже настоював на тому, що це не час на Максимові відвідини. Я правда думаю, що він не сторонній гість і міг достосуватися до обставин, а купатися кожного дня також не обов'язково! Але він переніс свою візиту і має приїхати 7 березня. Маю надію, що до того часу слюсар встановить нову трубу, хоч це включатиме розбиття стіни в їдальні і напевно довготривалий після слюсаревої роботи додатковий ремонт. Слюсарська робота розрахована на півтори тисячі доларів, не знаю скільки пізніший ремонт, але клопоту більше і це справи ускладнює.
Мені дуже дошкуляє моя неміч, моє каліцтво, а ще й дуже уприкрює життя злосливе, повне їдкої зневаги і ненависти — незрозуміле для мене Маркове відношення до мене. Справді загадкою для мене є його поведінка. Днями, а то й тижнями, не обзивається ні словом. Часом тільки як ввечорі прийде з роботи скаже "добрийвечір" — я часом тільки дивлюся з вікна, чи стоїть його авто, бо інакше не знала б чи він вдома. Пару разів був до нього телефон — і коли я покликала — не обзивався, не чув, чи удавав що не чує. Він уважає великою посвятою з свого боку, що він переїхав з Каліфорнії, щоб "опікуватись мною". Часом як почне говорити — як от з нагоди клопоту з трубою і приїздом Максима — випоминає мені як то він багато посвячується: що тижня викидає сміття, докуповує харчі, відгортає сніг, розмова з ним полягає в тому, що я слухаю його монологу. [Насправді те, що я найбільше оцінюю — це його допомога з комп'ютером, коли щось зіпсується — все інше мігби зробити мені хтось інший]. За всі ті роки, що він живе в моїй хаті, були тільки два випадки, коли він з Центру потелефенував, щоб запитатися як я маюся. Перший такий випадок був коли Маряна Вакуловська задзвонила до Центру запитатися про мене (бо день раніше везла мене з якоїсь імпрези до хати і побачила, що мені тяжко дихати, а телефоном не могла порозумітися зі мною), а другий раз така увага з боку Марка була в день святого вечора, після того як ми відкликали поїздку до Торонто). Я думала, що переїзд Марка з Каліфорнії, після того як він втратив там працю, допоміг йому розв'язатися з Брендою і що живучи в моїй хаті з повним удержанням він має користь з певних привілеїв і заощаджень, які дають йому змогу працювати на малооплачуваній праці в Центрі. (А він працює з повною посвятою від раннього ранку до пізнього вечора і то шість днів крім неділі). Негативне його наставлення не тільки до мене, але й до Максима, зневага до всіх академіків, а часом і до інших людей. Мені його жаль — як казав колись Остап, Марко "не знайшов себе", але я думала що його стан тепер кращий ніж був після розпаду їхнього подружжя — тепер, здається мені, він і п'є менше і не матюкається так часто як раніш, коли це привертало загальну увагу (наприклад в Торонто, коли ми бували в гостях багато літ тому). Не знаю, що є причиною такої його ненормальної поведінки — може якесь затроєння алькоголем? Не вимагаю від нього синівської любови, але прикро бачити такий повний брак зрозуміння і співчуття. Не має в нього ні краплі того, що американці називають empathy — те, що наприклад так ефективно демонструє на кожному кроці наш майбутній лікар — Стефан. Коли я ще була в ліпшому фізичному стані мені легше все це було терпіти. Тепер я більше залежна від сторонньої помочі і починаю думати про те, що я може зробила помилку, бажаючи залишитись у власній хаті. Думала найму когось для повної опіки, хто житиме тут зі мною, і зможу до смерти мешкати у власному домі. А ще й прийняти, як спів-господаря, рідного сина. А може треба було хату продати і перенестись до якогось притулку?
Субота, 1 березня 2014
Путін звернувся до свого парламенту — Думи за апробатою вислати військо до Криму — на допомогу, мовляв, російському населенню. А військо вже там є на місці — адже поруч база російського чорноморського флоту. Весь світ напружено спостерігає ситуацію в Україні — Обама перестерігає, що порушення територіяльної цілісности України буде "коштовним" для Росії — але за тою погрозою не криється справжня сила. Війну з Росією за Україну Америка не почне. Погрози Об'єднаних Націй також беззубі — адже Росія має право вета в Раді Безпеки. Чи дипломатичні заходи зможуть запобігти справжній війні і зберегти цілість України? Та й не тільки цілість, але і незалежність?
В Києві сформували тимчасовий уряд на чолі з Арсенієм Яценюком, як премієром. На місце Табачника міністром освіти став ректор Могилянки Сергій Квіт. Але цей уряд — навіть без комплікацій в Криму і російської інвазії — має перед собою колосальні труднощі, бо країна стоїть на порозі економічної прірви. Тимчасом Янукович появився у Ростові на Дону — я прослухала його пресову конференцію. Він вважає себе і далі президентом України, засуджує "фашистів і бандитів", що примусили його до втечі для порятунку свого життя, заперечує факт, що в нього є майно за кордонами України або що він відповідальний за смерть майже сотні демонстрантів, заперечує легітимність нового уряду.
Понеділок, 3 березня 2014
Вчора і сьогодні в мене ввесь день включене телебачення — канал 27 CNN. All eyes are on Ukraine. Інвазія Криму дала Росії повний контроль півострова і хоч, мовляв, ці спецзагони без ідентифікацій (немов вони прилетіли із Марса) мали за мету оборонити російське населення Криму, то все це відбулося досі без одного пострілу. І жодних демонстрацій на взір київського Майдану в Криму не було і нема. Але наші бояться провокацій. Є вістки, що росіяни самі готові убити кількох своїх, щоб викликати реакцію. Оточеним спецзагонами десятьом українським військовим базам, поставили сьогодні ультиматум: мовляв піддавайтесь або будете знищені. А ще й висить в повітрі небезпека, що Путін пошле військо також до Харкова чи Луганська — а це вже напевно викличе збройну реакцію.
Реакція заходу покищо тільки на словах і погрозах. Путін, очевидно, знає, що може бути неабияка ціна — але мілітарної реакції не буде і Крим залишиться в його руках. Напруження в світі зростає, про Україну тепер говорять всі, біржа також реагує на кризу — вартісь рубля драматично впала, а також акції російських компаній. Молодий уряд України має перед собою неймовірні труднощі і чи зможе дати собі з усім цим раду? Завтра їде в Україну наш секретар стану Джан Керрі, вчора був у Києві міністр закордонних справ Британії.
Сьогодні — понеділок, мала прийти Оксана. Але знову впав сніг і скомплікував справи. Прийде в четвер. Я також запропонувала їй приходити двічі в тиждень — спочатку це буде що другий тиждень, бо вона має на кожний другий четвер інші зобов'язання.
П'ятниця, 7 березня 2014
CNN зранку до вечора рапортує про "Crisis in Ukraine". Anderson Cooper сидить у Києві і ми маємо щоразу свіжі інформації, що діється. John Kerry, Secretary of State виступав у Києві на тлі нерозібраних ще барикад і вулиці обкладеної квітами — меморіялу загиблим на Майдані. Обама в той же час виступав з промовою про Україну. На телебаченні чергуються колишні амбасадори США до України, журналісти-експерти, совєтологи, історики. Газети переповнені новинами з України, коментарями, при чому в Нью Йорк Таймсі появляються не тільки статті коментаторів і редакції, але навіть таких наших письменників як Андрухович, Рябчук, Сняданко.
Ситуація напружена. В Криму парламент автономії заповів референдум на 16 березня в справі приєднання Криму до Росії. А Дума в Москві "ласкаво погодилася" прийняти Крим до федерації, якщо таке буде "бажання" кримчан. Москва уряд в Києві вважає нелегітимним і дипломатичних контактів з Україною не підтримує. Секретар оборони США пробує заспокоїти Польщу і Балтійські держави — членів НАТО: вислав воєнний корабель на Чорне море і літаки до Балтії. Але Путін знає, що захід війною проти Росії не піде. США заповіли низку економічних санкцій, але Европа — яка має більшу залежність від торгівлі з Росією і російського ґазу готова до всяких компромісів, зокрема ж Німеччина.
Думаю, що Путін трохи прорахувався з цією своєю інтриґою. Йому може вдасться відірвати Крим від України, але решта України під впливом російської аґресії може навіть більше об'єднатися і більше хотіти про-європейської орієнтації. Приємно бачити, що представники нового уряду України Яценюк, Порошенко, Кличко можуть порозуміватися з репортерами без перекладачів — англійською мовою. А імідж Путіна і Росії в західній пресі дуже постраждав — бо пропаґанда політики 19 століття при технологічних засобах 21 століття не така проста справа — залізної завіси уже не може бути і легко виявити брехню.
В середу Jerry Bowes, наш plumber встановив нову відходову трубу між головною лазничкою і пивницею — це вимагало розбиття стіни в їдальні і коштувало 1,300 дол. (А ще буде кошт направи стіни, робота, до якої ще треба буде знайти іншого робітника). Сьогодні має приїхати Максим — буде до понеділка.
Середа, 12 б ерезня 2014
В Білому Домі сьогодні з офіційним візитом — Арсеній Яценюк, діючий премієр-міністрів України. Дуже добре виступив — та ще й поправною англійською мовою — дякуючи США за підтримку і заявляючи, що Україна бореться за свою свободу і незалежність і територіяльну неподільність "and we will not surrender". Нагадав про обіцяні ґарантії, коли Україна зрікалася атомної зброї 1994 року. Говорив коротко, конкретно, дуже ефектовно. Обама зі свого боку також недвозначно виступив на захист України і її територіяльної цілости. Ще буде одна спроба дипломатичним шляхом переконати Путіна про потребу компромісу — їде до Лондону на чергову зустріч з міністром закордонних справ Росії Лавровом наш державний секретар Джан Керрі. Але водночас вже заповіджені санкції проти російського бізнесу, обмеження віз, замороження банківських рахунків. Вже навіть Европа побачила, що не можна дозволити на таку безкарну поведінку Росії — бо це може бути претекстом до подібних дій, що загрожують не тільки самій Україні, але і всьому правопорядку західного повоєнного світу.
Яценюк виступив також на форумі Atlantic Council. Такого лідера з України ми ще не бачили! Говорить вільно, без записок, доброю англійською мовою — з легкістю притаманною західним політикам. Без зайвого патосу, спокійно, не зачіпливо, але рішуче. Дай нам Боже більше таких провідників і хай їм доля буде ласкавою.
Візит Максима розрядив трохи мою самотність та й підняв мене на дусі. В п'ятницю ми обідали вдома добрим воловим м'ясом (не prime rib, але доброго квалітету майже стейк) (навіть Марко прийшов і вечеряв з нами). В суботу поїхали на вечерю до Lemon Grass і там до мене і Максима прилучилися ще Ран із Марилею — так що ми мали товариство. В неділю думали поїхати з Марком до ресторану, але коли ми повернулися з проходу (при помочі Максима і вокера я примусила себе трохи походити), виявилося що Марко вже пообідав, бо не заставши нас у хаті, думав що ми самі поїхали на вечерю. (Не доглянув, що авто стоїть перед хатою?)
Максим привіз мені серед різдвяних подарунків також дарунок від Жилів — компактний диск, де Гунька і його ансамбль оперних співаків співають пісні на слова Шевченка. ( 9 березня я собі справила особисте Шевченківське свято — прослухала концерт тих виконавців (крім Гуньки всі — неукраїнці і їхня дикція залишає бажати кращого). Таким способом я собі потихеньку відзначила Шевченкове 200 ліття. Мої пропозиції висловлені в доповіді на Шевченківській конференції НТШ-А ще 2000 року — щоб з нагоди 200 ліття провесати конкурс на нову англомовну Шеченківську біографію, на нові переклади ітд. — хоч і були підтримані двічі резолюціями загальних зборів НТШ-А — так і залишились нездійсненими.
В понеділок я мала замовлену візиту у Форсії — поїхали ми вдвох з Максимом таксівкою, а він з PENN пішов собі з валізочкою до поїзду і поїхав на летовище. А по мене до лікарського офісу приїхали Ран з Марилею і ми ще поїхали на полуденок до CinCin.
Субота 15 березня 2014
Завтра на Криму — референдум. А довкола — озброєне військо окупанта. Навіть якби якась неросійська меншість хотіла голосувати проти — чи є будьяка така можливість? Такої забріханости навіть Сталін не допускався — напр. в голосуванні за приєднання Галичини до СРСР — як сказав Людкевич: Червона армія нас визволила і на то нема ради. Я ще маю невеличку надію, що хитрий Путін може заграти ролю миротворця — мовляв Крим проголосував "за", але Російська Федерація покищо не приймає Крим як свою територію, щоб не порушувати кордонів. Але може з мене говорить наївність і побожне бажання? Адже Росія провокує заворушення в Донецьку і в Харкові — невже справді хоче викликати в Україні громадянську війну? А може не тільки громадянську, а справжню війну України з Росією?
Неділя, 16 березня 2014
Хотіла сьогодні піти на Шевченківський концерт в Центрі, але не вдалося мені намовити до цього Віру, а сестри Вакуловські виїхали на вакації на круіз. Марко мігби зробити мені послугу і повезти до Центру — адже це всього 12 мін, їзди автом але він не має для цього належного зрозуміння, мовляв, він сам мусить бути там далеко раніше і потім залишитись пару годин.
Крим голосує, а Росія окупувала Херсон, звідки Крим отримує воду і електрику.
В час безсонних ночей прочитала спогади Василя Сокола "Здалека до близького" (1987, КІУС). Якусь частину цієї книжки я вже колись читала, але напевне не всю. Саме найцікавіші ті частини, де мова про евакуацію на схід в час війни і точні звідомлення про бюрократичні процедури пов'язані з виїздом з СРСР в час коли стали дозволяти "об'єднувати родини з родичами в Ізраїлю". (Жінка Сокола — єврейка). Про ці речі в жодних інших українських спогадах не вичитаєш.
Неділя 23 березня 2014
Втратила я пару щоденникових записів і не розумію чому. Пробую рятувати те що можна (і що вмію зробити), але нажаль цілости вже не відреставрую.
Обама поїхав сьогодні до Европи і буде з ЕС говорити про Україну і планувати дальше застосування санкцій. Чи це поможе? Росія нагромадила військо на кордонах України — невже почне інвазію східної України? Без Криму Україна може обійтися, але за решту буде кривава війна. Не дай Бог щоб дійшло до великої війни. Україна не є членом НАТО але вже є мова на заході про те, що треба українській армії допомогти зброєю. Аншлюс Криму — прецедент гідний Гітлера і це велика проблема для встановленого в світі правопорядку — тому і така реакція західних демократій. Україна домінує на вістях.
Закінчила я слухати політичну біографію Джансона (різдвяний подарунок Ніни). The path to power: the years of Lyndon Johnson / Robert A. Caro. Performed by Grover Gardner. 34 дискети — багато годин слухання. Деякі частини дуже цікаві — напр. інформації про екологічні проблеми Тексасу і спроби господарення на землі Джансона-батька, або точний опис процесу домашнього прання на селі в Тексасі перед встановленням електричних машин, але надмірні деталі політичних махінацій, зокрема тому що їх так багато і вони повторяються — часом слухати нудно. Політична біографія Джонсона — дуже до нього критична. Вона показує його як здібного махінатора, але безпринципового політика, хворобливо амбітного, інтелектуально обмеженого, а виборчий процес — як корупцію побудовану на грошах і знайомствах.
Четвер, 27 березня 2014
Незабаром має приїхати Іванко. Він виїхав з Торонто автом десь біля полудня, а тепер 8 год. вечора. В суботу має приїхати Ніна. Отже матимемо рідкісну зустріч.
Сьогодні в ООН в Нью Йорку відбувся вечір з нагоди 200-ліття Шевченка, в рямцях святкування дня рідної мови. Таке свято практикують в пам'ять загиблих в обороні рідної мови в Банґладеші. Максим був запрошеним доповідачем і поїхав до НЙ разом з Уляною. Будуть там пару днів. Я мала змогу дивитися на цю імпрезу на інтернеті. Виступали там дипломати (міністр закордонних справ України Дещиця, консул Сергеєв), представники українських організацій (зокрема СФУЖО, бо вони одні з організаторів), були і мистецькі точки — хор Прометей, бандуристка і співачка, тріо братів Добрянських. Проводив усім перекладач Шевченка Петро Фединський. Максим вийшов дуже добре, промови також були непогані — зокрема раді були почути повідомлення про те, що Асамблея ООН своєю резолюцією (100 голосів за, 11 проти) осудила інвазію Криму — натомість т. зв. мистецькі точки були надзвичайно слабі, виступ хору — майже скандальний! Колись діяспора могла похвалитися такими добрими хорами як Кобзар і Думка, і високої класи співаками, а тепер компромітує себе неграмотними примітивними виступами — ліпше було б без них. Але зате увесь світ говорить про Україну! І перестерігає Росію перед дальшими аґресивними кроками. Европа разом із США об'єднаним фронтом засуджують аґресію — але економічні санкції матимуть негативний вплив не тільки на Росію, але і на Европу. Не знати ще на яку ціну будуть готові европейці.
А вУкраїні вже стануть відчутними реформи — ціни на паливо піднімуться на 50%. Уряд Яценюка сам називає себе урядом каміказе, бо знає, що мусить впровадити непопулярні реформи, які напевно викличуть невдоволення.
Юлія Тимошенко проголосила свою кандидатуру у виборах на президента. Але покищо перед веде Петро Порошенко.
Вівторок, 1 квітня 2014
Іванко приїхав пізно ввечері в четвер, а в понеділок вранці від'їхав. Його візита була справжнім подарунком долі — що за хлопець! Такого приємного спілкування я вже давно не мала — тимбільше, що ми часто були тільки удвох. В п'ятницю, наприклад, ходили на вечерю до СінСін — запрошували і Марка, але він не мав бажання іти з нами. Іванко — надзвичайно сердечний хлопець, і має для мене велике зрозуміння і багато справжньої симпатії. Не тільки зацікавлений моїми справами, допитується про всячину, але і говорить про себе. Він переживає свій розрив з Танею, але виглядає, що Таня настоює на подружжі і започаткуванні родини, а Іванко до того ще не готовий. Ну, може після короткої перерви ще налагодять зв'язок? Багато допоміг мені з файлами компютера — забрав до Торонто копію тількищо закінченого манускрипту ULE 90 (що його Максим має передати до КІУСу) і електронну копію мого щоденника від 1976 року дотепер. (Я досі зберігала копії на малих дискетах, але технологія міняється, а я не хотіола б щоб цей людський документ пропав, бо він напевно буде цікавий моїм нащадкам і може не тільки їм?
Ніна приїхала в суботу під вечір. Ми разом повечеряли разом з Марком — моя качка була знаменита, принаймні мені дуже смакувала. А Марко й Іванко допомогли поставити все на стіл і потім помити посуд. В неділю я планувала запросити всіх до ресторану, але Марко не захотів, отже я пообідала рештками, а вони купили собі якісь cheese steaks. В понеділок вранці Іванко вже від'їхав, Марко приїхав вполудне з Центру і забрав Ніну на полуденок до ресторану. (Мене не запрошували). А сьогодні вранці Ніна вже від'їхала. Вона така ж маломовна як її батько і також холодна і стримана. Але дуже гарна, струнка, і зосереджена на собі. Більшість часу проводила в своїй кімнаті, з комп'ютером. А сьогодні вранці тільки постукала до моєї спальні, щоб попрощатися. Небагато я від неї довідалася. Знаю тільки, що їй не подобалася програма в Единборо, що вона не хоче робити докторату і академічну карієру, тому й покинула дальші студії. Тепер живе на Марта'с Вінярд і працює доривочно в місцевій газеті, пишучи статті. Ія з Весом тепер саме в Каліфорнії, працюють на якомусь фільмі, отже Ніна сама, з двома котами.
На кордонах України стоїть багатотисячна армія, і хоч Путін запевняє, що не збирається іти аґресією на Україну, то йому вже не вірять. Виглядає, що ця російська загроза впливає на об'єднання України і на відновлення НАТО. Путін телефонував до Обами в справі України, Керрі їздив на дипломатичні розмови з Лавровим і я боялася, щоб захід не продав нас Росії, так як Черчіль і Рузвельт продали Сталінові Польщу. Але Керрі покищо говорить досить гостро і каже, що про майбутнє України мусять рішати самі українці. Пані Олбрайт недавно сказала про путінську пропаґанду, наслідуючи відому фразу Черчіля про Росію, що це, мовляв "fantasy inside a delusion wrapped in a tissue of lies".
Неприємний Prima Aprilis: обідала я сьогодні рештками качки і знову зломився мені передній зуб! Той самий! Витримав він не більше як два з половиною місяці! Міллер мене перестерігала, що його треба буде заступити короною — більший видаток, але перманентна розв'язка. Я рада, що це не сталося раніше — перед або підчас візити моїх внуків.
П'ятниця, 4 квітня 2014
Написала з Донецька Олена Башун. В неї відкрили рака груди, вона проходить складне і коштовне лікування і звертається за допомогою до американських знайомих. Вчора в мене була Оксана, я з нею поїхала до Universal Travel і послала Олені двісті доларів через Western Union. Але це лікування — згідно із залученими документами — коштуватиме біля 48 тисяч гривень і не знати скільки люди зможуть їй допомогти.
В час як я полагоджувала справи пересилки грошей, Оксана ходила за своїми покупками до Bell's Market, а я, вийшовши з Universal Travel, пів години, а може й довше проходжувалась з моїм вокером по рівному тротуарі біля крамниць. Після того була така вже втомлена, що повернувшись додому, раніше відпустила Оксану, а сама, підкріпившись борщем, лягла на пополудневу сієсту.
Вівторок, 8 квітня 2014
Україна далі домінує на вістях. В Харкові, Донецьку і Луганську групи проросійських провокаторів захопили адміністраційні будинки. В Луганську тримають 60 заручників. В Донецьку проголосили окрему Донецьку республіку. Але тим разом українська поліція відібрала будинок і "Донецька республіка" виявилась короткотривалою. Російські війська далі стоять біля кордонів України. Захід вже розуміє, що Росія змагає до дестабілізації України, а можливо також що підготовляє справжню інвазію території, як це вже зробила в Криму.
Оксана була в мене в понеділок, їздили до Акме, а потім на зустріч з її подругою Світланою, щоб їй передати гроші, які збирають на лікування якогось хлопця, що був поранений на Майдані, а тепер лікується у Філядельфії. Я додала від себе 50 дол., але більший даток хочу скласти через Українську Федерацію Америки, бо ліпше щоб ці збірки були координовані і під громадським контролем.
Прослухала аудіо-версію "Еminent Victorians" / Lytton Strachey. Koпії зробив мені Іванко — з мого вибору. Але я сподівалася чогось цікавішого — колись читала біографію королеви Вікторії і знаю що Стрейчі — добрий письменник. Але ці Вікоріянці мені мало знайомі і не дуже цікаві — за винятком хіба Флоренс Найтінґейл. Інші особи це церковний діяч Меннінґ, що перейшов на католицизм і став кардиналом, якийсь освітній діяч Арнольд і активний в Африці генерал бритійської імперії Ґордон.
Субота 12 квітня 2014
Сепаратисти далі діють — в Донецьку, в Луганську. А сьогодні є вістка, що захопили поліційну станицю в Слов'янську, разом із збереженою в будинку зброєю.
В понеділок маю замовлену візиту в дентистки Міллер — початок "коронування" мого переднього зуба. Думала, що зможу опісля ще раз зустрітися з Раном і Марилею, але вони вже готуються до виїзду до Польщі і не зможуть приїхати. Треба буде нашу чергову зустріч відкласти до жовтня — тоді вони знову приїдуть до Філадельфії.
Не пам'ятаю, чи я встигла відмітити у щоденнику, що Павло Гунька, співак — бас-баритон, замовив в композитора Олександра Яковчука музику до Шекспірових сонетів у перекладі Остапа Тарнавського і тепер включає ці композиції у свої виступи. От недавно був допис Петра Волощука в Ukrainian Weekly про відзначування Шевченкового 200-ліття в Бостоні, де є згадка про концерт Гуньки 11 березня у Swedenborgian Chapel в гарвардському Кембріджі, де в програмі були тексти Шевченка і Шекспіра в Остаповому перекладі, і де авдиторії 130 осіб представляв Гуньку і його програму професор Сергіі Плохій. Шкода, що Остап не може знати про цю свою несподівану посмертну славу.
В Літературній Україні надрукована велика стаття Роксоляни Зорівчак про англомовну Шевченкіяну. Це стара її тема, неодну статтю про це вона вже опублікувала. Але для мене цікаве те, що вона додала критичні ремарки про нові переклади Фединського, а це значить, що вона далі активна — я нею трохи турбувалася, бо після смерти сина і чоловіка вона тепер самотня у Львові і хоч я щодня посилаю їй (разом з іншими) лінки до статей про Україну в Нью Йорк Таймсі, то відгуку від неї давно вже не мала.
Написали з Києва Лариса Копань і Сергій Цушко. Вона хотіла б перевидати енциклопедію Онацького і радиться в цій справі, а Цушко відійшов вже на пенсію і видав том вибраних своїх поезій. Треба буде мені зібратися із силами і якось зареагувати на ці листи.
Моє каліцтво дуже утруднює мені життя: пересуваюся по хаті з великим трудом, від одного мебля до другого, навіть з палицями ходити мені дуже трудно. Вокера (хоч маю їх два!) по хаті вживати фактично не можу, для них потрібно більше простору. Надвір з вокером наважилась я вийти тільки один раз передучора, бо його треба знести по сходах, а я боюся щоб не впасти. Почала я збирати інформації про т. зв. "medical alert", пристрій що сигналізує про потенційний упадок і потребу допомоги — але є різні такі апарати і досить дорогі (30 дол. на місяць) — треба буде мені порадитися в цій справі може з Уляною і Максимом. (А вони заповіли, що приїдуть на Проводи і повезуть мене до Баунд Бруку). А ще погіршився стан моїх очей — дуже мене разить світло — і сонячне і електричне — бачу погано навіть в окулярах — а комбінація штивного тіла і поганого зору не дозволяє довше сидіти біля комп'ютера.
Понеділок, 14 квітня 2014
В Донецьку, Слов'янську і інших містах східної України про-російські ворохобники під проводом досвідчених у Криму російських спецвідділів перебирають державні будинки і переводять терористичні акції при пасивому спогляданні і мовчазній підтримці невеликого зібрання цивільного населення. Турчинов, виконуючий обов'язки президента України, звернувся за допомогою до ООН, щоб, мовляв, прислали миротворців. Але це не станеться, бо Росія має право вета в Раді Безпеки. Отже Україні загрожує громадянська війна і не знати чим все це скінчиться.
Я сьогодні мала досить особливий день. Мала візиту в дентистки Міллер. Чекала на ССТ, а шофер не тільки дуже спізнився, але потім ще їздив по місту і я у висліді приїхала до клініки пізно. Що більше: шофер який мав приїхати по мене після візити — приїхав на час, але я ще не була готова, бо Міллер почала справи підготовки до коронки зуба. У висліді я мусіла замовити собі на поворотну дорогу таксі. Коштувала таксівка 36 дол, а за коронку зуба я заплатила 1200 дол.! Але коронка вимагатиме ще дві окремі візити. А найгірше те, що приїхавши додому, обережно пообідавши кефіром і кашею, я раптом побачила, що нововставлений тимчасовий зуб — вилетів!!! Оттаке! Буду мусіти поїхати в середу знову, щоб Міллер ліпше приліпила цю тимчасову коронку!
Неділя. 20 квітня 2014
"Великдень! Боже мій великий, ще як світ світом не було у нас Великодня такого".
Ніхто не запрошував у гості і ніхто не приходив. А в церкві я не була вже мабуть років чотири. Але ще живу і навіть рада, що нікуди не треба було іти. Мала я дуже важкий тиждень — три візити в дентистичній клініці, одна в клініці Паркінсона і два рази з Оксаною — раз їздили на передсвяточні покупки до Бел'с Маркету, раз вона прибирала хату. В п'ятницю, повернувшись від спеціяліста з клініки Паркінсона, я була така втомлена, що ледве добралася до ліжка. А ще й тому, що виїхавши з дому вже о 7-ій вранці на ССТ, очевидно мало що спала попередньої ночі. На мої проблеми розв'язки ні полегші від лікаря не отримала, але маю новину: д-р Флайшер виїздить до Нью Йорку з чоловіком та ще й сподіється дитини, отже я переходжу під опіку іншої лікарки (д-р Шагін, молода жінка, мабуть з походження індійка. Я запиталася про поновлення фізичної терапії — бо ледве пересуваюся по хаті без вокера. На червень маю заповіджену візиту в терапістів.
В Женеві відбулася перша зустріч американців, европейців і росіян з українським міністром закордонних справ — нібито погодилися, що всі нелегальні групи повинні вийти з окупованих будинків. Але в Донецьку цьому не повинувались, а в Слов'янську — не зважаючи на великодне перемиря заповіджене Києвом — була навіть збройна сутичка і вже є пару загиблих і кілька поранених. Україна далі домінує на вістях.
Закінчила слухати нову аудіо-книгу (дарунок Уляни) — The Bully Pulpit : Theodore Roosevelt, William Howard Taft and the golden age of journalism/ Doris Kearns Goodwin. (Read by Edward Herrmann). Ґудвін пише цікаво, звертаючи увагу також на особисте життя цих обох президентів, що були якийсь час приятелями, а згодом політичними суперниками. Про Теодора Розвелта я вже читала якусь біографію, але про Тефта довідуюсь вперше. Позичила я також з бібліотеки Аббінґтону пару аудіо-книг, але вони мені не подобалися і я їх до кінця не прослухала і віддала, але взяла також вперше дві книжки друковані великим шрифтом і одну з них вже прочитала Marilyn, the last take / Peter Harry Brown & Patte B. Barham. Це про останні роки життя і смерть Мерілін Монро. Автори розкривають засекречену аферу з акторкою обох братів Кеннеді — Джана і Роберта і навіть обвинувачують родину Кеннеді, зокрема Роберта, у смерті Мерілин. Він мовляв хотів від неї відчепитися після короткої афери, а вона не хотіла відвернутися від нього і навіть погрожувала виявити їхні стосунки на пресовій конференції. Смерть ММ була проголошена як самогубство, але всі документи, її записки, рекорди телефонічних розмов були знищені і докази кримінальної справи були ліквідовані. Автори цитують чимало різних джерел і нібито свідків, але Бог його зна скільки в цьому всьому є правди. Є в книжці багато даних про реалії фільмової індустрії, але багато також всяких сплетень і реклями твореної голівудськими публіцистами.
П'ятниця, 2 травня 2014
В Донецьку, Слов'янську, Луганську і в малих містах східної України банди проросійських терористів захоплюють державні будинки, розбиваючи вікна, побиваючи державну міліцію. Виконуючий обов'язки президента України Олександр Турчинов заявив вчора, що уряд втратив контролю на цих теренах. Офіційно армія Путіна ще не перейшла кордону, але є всі знаки, що російські спецвідділи інспірують і контролюють бунт сепаратистів. Чи це початок справжньої громадянської війни? Чи привід до інвазії?
Від самих цих вістей з України можна серйозно захворіти. А мені і без цих вістей — нелегко. Ледве пересуваюся по хаті, а що я більшість часу зовсім самотня — то це неабияка проблема. Але до моїх клопотів додалася також біда з очима. Була минулого тижня на візиті в офталмолога — погіршує мій блеферайтіс весняна алергія (дала мені лікарка антибіотичну масть і краплі), але крім того катаракт в правому оці затьмарює мені образ того що бачу і воно дуже утруднює життя і турбує. Маю замовлену візиту в хірурґа Орліна, що мав би робити операцію — моя Массаро каже, що вона сама перестала робити такі операції, бо хоче весь свій час присвятити справам сухости очей. Турбує мене як я дам собі раду з операцією катарактів — добре, щоб хтось мене завіз до лікаря і взяв мене на цей час під опіку.
Мала я приємний вікенд — на Проводи приїхали Максим з Уляною і в суботу моїм автом поїхали ми до Бавнд Бруку. Ночували в Голідей ін, мали приємну вечерю з Тамарою Нері і її чоловіком в італійському ресторані Вінчензе, відвідали могилу Остапову і Пасічників, де Уляна посадила свіжі квіти. Була відносно гарна погода — провесна в свіжому розквіті. Я трохи поїздила своїм вокером по алеї цвинтаря, але це вже мені робити нелегко і відвідувати могилки колишніх приятелів вже мені не під силу. Зробили мені маленьке відпруження — Уляна з Максимом посвятилися, дали мені максимум уваги й опіки і я їм дуже вдячна. Як у Рільке: "sich einmal alles geshehen lassen und wissen was geschieht — ist gut".
Читати тепер мені трудно — отже більше слухаю. Принeсла собі а бібліотеки Аббінґтону пару аудіо-книг. Саме прослухала біографію акторки Ґрейс Келлі — не була я особливою поклонницею її таланту, але біографія досить цікава, зокрема маловідомі мені деталі її дитинства у Філадельфії і факт, що вона будучи вже принцесою Монако, таки мала бажання повернутися до своєї професії як фільмова акторка. Це викликало спротив і в родині і в Монако і вона не була рада цим обмеженням. Загинула в автокатастрофі відносно молодою ще жінкою. [High Society: the life of Grace Kelly / Donald Spoto, read by George Wilson].
Четвер, 8 травня 2014
В Україні уряд пробує контролювати терористів — отже є вже десятки загиблих — в Одесі, в Словянську. Сьогодні є вістка, що Путін закликав східну Україну не проводити референдуму запланованого на 11 травня і заявив, що забирає військо нагромаджене біля кордонів України. Чи справді? Чи це може його тактика показувати мовляв не він контролює подіями в Україні? А може і справді втратив контроль над "Незалежною Донецькою Республікою"?
Максим недавно давав інтерв'ю канадському телебаченню, а сьогодні вже є і відео, де Уляна говорить про Україну з кореспондентом. Обоє дуже добре виступили!
Сьогодні я весь день відпочивала, бо попередні три дні мала досить томлячі. В понеділок їздила з Оксаною на закупівлю харчів до Бел'с маркету, у вівторок мала візиту у Форсії, в середу — в дентистки Міллер, де нарешті вставила мені корону на передній зуб. У вівторок була прегарна погода, а що я мусіла довго чекати на транспорт, то зробила собі довгу терапевтичну руханку з вокером і в самому будинку Ралстон Центру і в довколишньому дуже гарному їхньому парку.
Закінчила слухати аудіо-книжку On a farther shore: the life and legacy of Rachel Carson / William Souder. Карсон була біологом, але стала дослідником довкілля, зокрема океану і пестіцідів. Вона автор таких книг як The Sea Around Us і Silent Spring, що принесли їй світову славу і причинилися до створення могутнього руху — енвіронменталізму. Книга трохи депремує, бо показує величезну небезпеку радіоактивності і пестісідів і взагалі факту, що людина почала контролювати природу і це дає непередбачені загрозливі наслідки.
Неділя 11 травня 2014
В Донецьку і Луганську проходить референдум — мовляв, хочуть проголосити свою незалежність від решти України, а згодом може і приєднатися до Росії? Сценарій як недавно в Криму? Ні Київ, ні західний світ референдуму не визнають як легітимне явище, а навіть Путін нібито радив донбасівцям перекласти референдум на пізніше.
Закінчила слухати позичені в Аббінґтоні дискети лекцій професорa Чайлдерса (Thomas Childers, University of Pennsylvania) Europe and Western Civilization in the Modern Age. Деякі дискети слухала навіть двічі. Боже мій — які разючi паралелі з нинішньою політичною ситуацією: Гітлер, Anschluss, Sudetenland.
А також переглянула цікаві мемуари Running with the bulls: my years with the Hemingways / Valerie Hemingway. (Large print edition). Valerie Danby-Smith, молоденька ірландська репортерка зустріла в Еспанії Ернеста Гемінґвея з цілим його колом, жінкою Мері, слугами, тереадорами і іншими друзями ЕГ, стала секретаркою письменника, згодом була з ним на Кубі, а потім вийшла заміж за його молодшого сина Ґреґа. Ґреґ був трансвеститом і ментально хворою людиною, хоч і закінчив і навіть практикував медицину. Спогади дуже цікаві, зокрема своєрідною ревеляцією для мене були відносини Гемінґвеїв з режимом Фіделя Кастра, візита Кастра до дому Гемінґвея в Гавані, що його Мері подарувала після смерти письменника Кубі.
Останніми днями чуюся може трохи гірше ніж звичайно. Здавалось мені, що хвилями може повернулися фібріляції? Я подумала, чи це може наслідок зменшення діюретику (з двох таблеток на одну, за порозумінням з кардіологом)? Отже вчора і сьогодні повернулася до двох таблеток рано вранці — це спричиняє візити до лазнички що 15 мінут перших дві-три години, але згодом стабілізується. Багато лежу — така собі перманентна сієста напередодні вічного відпочинку.
Затявся мені прінтер. Пару днів тому написала по е-мейл прохання Маркові, щоб подивився — єдина між нами комунікація! Але він сьогодні забрав прінтер взагалі, бо щось там не діє.
П'ятниця, 16 травня 2014
Вчора на вулиці міста Маріюполя (а також інших міст) вийшли тисячі сталеварників і гірників України, щоб перебрати контроль від сепаратистів т. зв. Донецької республіки. Це працівники підприємств Ахметова, який нарешті станув по боці Києва. Мовляв, Донецької республіки ніхто не визнає, експорти сталі з України ідуть на захід і тисячі людей втратять працю як будуть продовжувати сепаратистські акції. Це — на мою думку — позитивна вістка з України, яка може нас врятувати від громадянської війни, хаосу і поділу України. Тим більше, що нарешті і Путінова Росія перестала підтримувати Донбасівських сепаратистів — адже Донбас — не Крим, і за нього може бути справжня війна!
Максим з Уляною саме тепер десь на летовищі в Торонто. Летять до Цюріху, де буде міжнародна конференція на тему історії української літератури. Конференція має фінансову підтримку-ґрант, як я зрозуміла, від европейських чинників, у ній беруть участь науковці з Австрії, Швайцарії, Німеччини, з українців там мають бути Грабович, Гундорова, Кознарський, Максим, Гринь і Ревакович.
А Лужницький дав мені прочитати звіти із річних зборів НТШ-А, які тількищо відбулися в Нью Йорку. Конфлікт між президентом НТШ-А (Грабовичем) і головою Контрольної Комісії (Поповичем) продовжується.
Мій стан здоров'я такий, що було б справжнім благословенством якби я одного ранку не прокинулася. Каліцтво моє досягло таких розмірів, що мені важко встати з крісла або з ліжка, ледве пересуваюся по хаті, нікуди не виходжу (хіба з Оксаною або до лікаря із ССТ), болять мене плечі, часто лягаю на гарячу подушку, болять і очі (тому мало читаю), болить навіть мозіль на правій стопі, отже навіть важко ступати на ногу. Всі дні проводжу на самоті, часто в ліжку, але все ще сама готую собі снідання і обіди (а фактично я майже готова на повну опіку в якомусь піклувальному домі). Мало хто до мене телефонує (хіба мої два внуки — ті пам'ятають кожного тижня). Але мені не легко дійти і до телефону, та й не дуже рвуся до розмов, а вже зовсім сердита я, коли з трудом підійду, щоб підняти слухавку, а там якась реклама чи харитативна збірка на якусь фундацію.
Принесла собі з бібліотеки пару аудіо-книг і їх слухаю. Але вибрати щось в бібліотеці було мені трудно, бо добре не бачу та й шукати на полицях щонебудь не легко. Оксана в цьому мені не може допомогти, нажаль, зрештою вона до таких речей не має нахилу — це не її форте. Вона цього тижня була тільки один раз — її син Тарас саме закінчив Темпел і вони наступного тижня їдуть на Флориду — відзначувати синову ґрадуацію.
Субота, 24 травня 2014
Газети і далі переповнені статтями про Україну. Радіо-вістки згадують Україну еvery hour on the hour. Завтра в Україні вибори президента. Але в Донбасі справжня громадянська війна: кожного дня гине кілька людей в сутичках з проросійськими сепаратистами. Донецька народна республіка не поступається, не зважаючи навіть на заклики і перестороги Ахметова і відсутність офіційної підтримки Путіна. Чи за таких обставин зможуть відбутися вибори і чи висліди їх принесуть бажану стабільність?
Максим з Уляною вже кілька разів писали з Цюріху. Конференція в монастирі в Фішінґені вже закінчилася, але Максим з Уляною будуть ще в Европі до 1 червня. Вони саме відзначують свою річницю одруження.
Оксани цього тижня взагалі не було — вони на Флориді. Отже я нікуди з дому не виходила, хоч на дворі часто гарна погода, сонячно і не занадто тепло. Любуюся розквітлими квітами, подивляючи їх із вікон своєї хати.
Закінчила слухати курс лекцій п. н. A brief history of the world / Professor Peter Stearns. Не подобалося мені: багато теоретичних ґенералізацій, великих слів велика сила, мало конкретики. Курс американської літератури (20th century American fiction / Arnold Weinstein) має деякі цікаві для мене деталі — але я не знаю чи варто брати мені наступні томи цієї серії (покищо мала тільки першу частину). На подив самій собі — волію історію і біографію.
Понеділок 2 червня 2014
Вибори в Україні відбулися 25 травня при великій участі голосуючих і принесли позитивну вістку: Петро Порошенко здобув майже 55 % голосів, отже переміг в першому турі. На другому місці була Тимошенко — але вона здобула всього 13% голосів. Новий президент ще не заприсяжений (інавґурація має відбутися 7 червня), але він ще перед тим зустрінеться в Польщі з Обамою, а у Франції братиме участь у відзначуванні перемоги аліянтів, де будуть не тільки лідери заходу, але і Путін. Тимчасом в Донецьку і Луганську продовжуються бої із сепаратистами. Українське військо відбило сепаратистів з аеропорту в Донецьку. Але сепаратисти не піддаються, їхні лави поповнюються чеченцями та іншими добровольцями, що переходять кордон із Росії. Недавно щось 40 тіл убитих громадян Російської Федерації репатріювали на кордон до Росії. Антитерористичні акції Києва продовжуються, а Луганська і Донецька область проголосили себе незалежною рееспублікою "Новоросія". Що буде далі? Чи розпадеться Україна, як їй вже десятки років пророкують? Чи буде справжня громадянська війна?
Вчора увечорі Максим з Уляною повернулися з Европи. Крім Максимової конференції в Фішінґені, були ще в Цюріху, Люцерні, Мюнхені та Інґольштадті, де Уляна народилася.
Серед нових аудіо-книг, що їх я позичила в бібліотеці, є книжка про Жакелін Кеннеді Онассіс і я вже закінчила її слухати. [Reading Jackie / by William Kuhn. Read by Susan Denaker]. Я про паню Кеннеді чимало вже читала і не дуже радо вибирала цю книжку. Але вона виявилася досить цікавою і показує "Джекі" з несподіваного боку. Після смерти обох чоловіків, Джекі працювала професійним редактором книг у видавництвах Viking i Doubleday, причинилася до появи цілої низки різнородних видань і мала опінію дуже доброго і вимогливого критика. Цікаво що пані Кеннеді стимулювала низку біографічних книг, але дуже берегла свою власну privacy і заборонила публікувати свої листи після своєї смерти. Мені також цікаво, що в книзі тричі згадується. Едвард Касинець, що з ним вона спілкувалася в слов'янському відділі Нью Йоркської Публічної Бібліотеки. Автор вважає що обидва подружжя Джекі (з Джаном Кеннеді і з Аристотелем Онассісом) були невдалі, задля грошей і становища в суспільстві, але під кінець життя Джекі зазнала трохи особистого щастя із своїм компаньоном Морісом Темпельсманом.
Несподівано минулого тижня я мала змогу двічі бути поза хатою. В суботу в св. Софії була зустріч із фільмарами, що готують фільм про Любомира Гузара. Лужницький запропонував мене взяти на авто. Зустріч не була вдалою, бо не працювала техніка, але зібрали трохи грошей для фільму. В неділю Вакуловські повезли мене на збори Української Федерації Америки. Було там не більше як 35–40 осіб, але УФА під проводом Зені Черник робить велику працю, це найбільш активна українська організація у Філадельфії.
П'ятниця, 6 червня 2014
Сьогодні — 70 річниця висадки аліянтів в Нормандії. На святкування до Франції з'їхались лідери західних країн, а також Путін, був і наш Порошенко. Обама з Путіном мав тільки 15 хвилинну розмову про ситуацію в Україні, більшість часу себе уникали (каже репортер: "немов розведені батьки на ґрадуації дитини"), а Порошенко нібито домовився з Путіном на майбутні переговори в справі замирення на сході України. На святі була присутня і королева Великобританії Єлисавета — старша від мене, але ходить ще на власних ногах і без палиці.
Понеділок, 9 червня 2014
В суботу 7 червня відбулося офіційне заприсяження п'ятого президента України. Церемонія проходила в залі парламенту України, проводив нею спікер парламенту і дотепер виконуючий обов'язки президента Олександр Турчинов. Серед гостей на залі були і три колишні президенти — Кравчук, Кучма, Ющенко, і судді найвищого суду, і найвищі духовники українських церков, і Юлія Тимошенко і численні закордонні гості, в тому числі і наш віце-президент США Джо Байден. Були серед гостей і батько Порошенка, і його дружина і наймолодший син. Церемонія була скромна, без надмірної помпи, з двома короткими виступами хору, який проспівав "Ще не вмерла" на початку і "Боже великий, єдиний" накінці. Короною всього була промова нового президента. Порошенко говорив короткими реченнями, повними вагомих конкретних тверджень, без зайвої патетики і красивої стилізації. Його заяви про те, що він не хоче війни і не бажає помсти, що пропонує амністію тим хто не має на руках крови і вільний коридор для повороту в Росію "добровольців", але не збирається переговорювати з бандитами, звучали твердою пересторогою. Говорив доброю українською мовою, але в половині промови звернувся безпосередньо до Донбасу і сепаратистів їхньою російською мовою, обіцюючи майбутню децентралізацію влади, право на регіональні відмінності, мову і традиції. Водночас підкреслив, що Крим "був, є і буде українським", що Україна залишиться унітарною державою і що українська мова буде єдиною державною мовою. Наголосив на тому, що Україні потрібна сильна армія для самооборони, що Україна повертається до давньої своєї батьківщини — Европи і що він готовий підписати економічний договір про асоціяцію з Европейським союзом. Сказав і кілька слів про потребу боротьби з корупцією — висловився конкретно і дотепно, що це, мовляв, значить: "чиновники не беруть, а люди не дають", перестеріг також про потребу нових виборів до Верховної Ради.
Ця субота — перший радісний для України день. Було зворушливо слухати таку високопатріотичну і розумну промову нового президента України — першу того рода промову за двадцять років незалежности. Я була горда за Порошенка, але також і вдячна іншим нашим політикам, зокрема Турчинову і Яценюку, що в тяжкий час взяли на свої плечі відповідальність за долю України і допомогли довести їі до цього урочистого свята і Кличкові, що зрезигнував зі своєї кандидатури на президента, чим допоміг Порошенку виграти в першому турі виборів. Дай Боже, щоб Порошенку вдалося розв'язати повстання в Донбасі підсилюване російськими "добровольцями", що переходять кордон, стимулюють і керують заворушеннями. Бо решта його програми залежить від цього першого кроку — треба відновити мир і порядок в першу чергу. Трохи боюся за Порошенка — його треба берегти, бо такого лідера України напевно не сподівалися в Росії і можуть хотіти його позбутися.
Четвер, 12 червня 2014
Україна вже не домінує на вістях, хоч в Донбасі, а зокрема біля Слов'янська, ідуть антитерористичні акції проти сепаратистів, а сьогодні, пишуть газети, з'явилися навіть танки, які перейшли зза кордону з Росії. А на світових вістях домінує тепер Ірак — ісламці з-під стягу ISIS захопили міста Мозул і Тібрік, хочуть проголосити незалежний ісламський каліфат, що мав би включати і частину Сирії. Бідний наш Обама — ще не розв'язався конфлікт з Росією за Україну і Крим, а вже з'явилася нова потужна криза, яка загрожує стабільності і миру в світі.
З Оксаною сьогодні їздила до аптеки, а тоді — знаючи що їй потрібно закупити продукти в Бел'с маркеті (бо готує прощальну гостину для свого сина, який їде на працю до Нью Йорку) — я запропонувала поїхати туди, щоб я походила собі на вокері для потрібної руханки, а вона за цей час, щоб мала змогу зробити свої покупки у крамниці. Я до крамниці не збиралася йти, і спочатку думала, що поїдемо на Shopping Mall до Willow Grove, але біля Бел'с Маркету є також можливість походити по хіднику між крамницями — і я скористала з руханки, якраз достатньо поки почався дощ, а Оксана, замість бездільно чекати, мала змогу використати раціонально час.
Вчора сестри Вакуловські запросили мене на полуденок до CinCin, разом з Мартою Шиприкевич. Мартин чоловік, Роман Волчук, нещодавно помер і Вакуловські хотіли зробити добре діло, щоб розрадити і її і мене.
Субота, 14 червня 2014
Сьогодні в Луганську сепаратисти зістрілили український військовий літак — загинуло 49 осіб мілітарного персоналу. Софістикована зброя, очевидно, з Росії, та й вишкіл, зрозуміла річ, не якихось наївних збунтованих цивілістів.
Максим матиме цього року sabbatical. Запланував провести свою наукову відпустку у Львові, разом з Уляною. Мають їхати в половині серпня і планують бути там до січня. Велика турбота для мене, якщо до цього часу не буде якогось примирення в Україні.
Остання аудіо-книга, яку я закінчила слухати, це Rather Outspoken / by Dan Rather. Відомий тележурналіст у своїх мемуарах полемізує з телекампанією CBS, що примусила його відійти після того як він виявив засекречену справу тоді кандидата, а згодом президента Джорджа Буша, який замолоду нечесним способом врятував себе від служби в армії.
Середа, 18 червня 2014
Вчора їздила з Оксаною до лабораторії, до аптеки, до бібліотеки, до Акме і на полуденок до мехіканського ресторану.
В бібліотеці віддала позичені раніше аудіо-книги, серед них і востаннє прослухану Lots of candles, plenty of cake /a memoir by Anna Quindlen. Про авторку ніколи не чула, але вона отримала свого часу премію Пуліцера за свою журналістичну працю в Нью Йорк Таймсі, а також вона автор кількох романів. Lots of candles... — це своєрінда медитація на теми життя і смерти, подружжя, материнства, зміненої ролі жінок у суспільстві, релігії (вона ірландського походження і католичка).
Порошенко заповів одностороннє припинення вогню і в справі перемиря говорив по телефону з Путіном. Не відомо, чи це дасть якісь позитивні наслідки. Дотeпер в східних регіонах України загинуло вже майже 400 осіб.
П'ятниця, 27 червня 2014
Історичний для України день — президент Петро Порошенко підписав у Брюселі договір асоціяції з Европейським Союзом! Це той договір, що мав бути підписаний ще в листопаді у Вільнюсі і Порошенко дотепно використав цю ж ручку з написом дати у Вільнюсі, яку мав вжити Янукович, чия відмова від ЕС викликала великолюдні протести і революцію. Це очевидно тільки перша виграна битва — не остаточна перемога. На сході України заповіджене Порошенком перемиря вже багато разів було порушене сепаратистами. Сьогодні перемиря має о год. 22:00 закінчитися і не знати, що буде далі. Росія, не зважаючи на заклики заходу, не тільки не вживає своїх впливів, щоб опам'ятувати сепаратистів, а навпаки — підсилює їх зброєю і добровольцями, що переходять кордон. Чим все це скінчиться? Крім сотень людей, що загинули, вже є біля 50 тисяч біженців.
Сьогодні має прийти технік від фірми Ґардіян, щоб заінсталювати мені т. зв. Medical pendant. Пристрій яким можна буде викликати допомогу, якби я впала. Я цілими днями сама в хаті, ледве ходжу при допомозі палиць і вокера, отже такий пристрій дуже мені потрібний. Я вибрала фірму Ґардіян, бо маю їхню алярмову систему, і здавалось мені, що заплативши один раз за інсталяцію, я не мусітиму платити додатково кожного місяця, як це було б у випадку з іншими фірмами, що такі medical alerts пропонують.
Остання моя лектура: аудіокнига Wolf:the lives of Jack London / by James L. Haley. Read by Bronson Pinchot / i надрукований великим шрифтом (large print edition) роман добре знайомого мені автора: Alexander McCall Smith: La's Orchestra Saves the World.
Джека Лондона я напевно читала в дитинстві, бо пам'ятаю, що під впливом його книг про тварин я мала упередження до використання тварин у цирку, але ліпше запам'ятався тільки його автобіографічний роман "Мартин Іден". З біографії Гейлі я дізналася про багате на пригоди життя цього письменника, що помер на сороковому році життя, але встиг бути кореспондентом і на японсько-російській війні і в Мексиці підчас революції, плавати власним вітрильником по океанах, пережити великий землетрус у Сан Франціско. Він був завзятим і переконаним соціялістом і вірив у революцію. МекКолСміт, письменник якого я прочитала певно майже всі твори, показав себе в новій книжці трохи з іншого боку: це не із його серій про Ботсвану, ні про Шотландію, ні із сатиричної серії про академіків. La's Orchestra — розповідь про життя самотньої молодої освіченої жінки в Англії, що вчас війни голоситься на добровільну допоміжну роботу фармерові, живе на селі, а рівночасно організує аматорський оркестр з льотчиків, втікачів і робітників, що є, мовляв, метафорою продовження і витримки звичайного людського життя в час ґлобальної катастрофи.
В цьому місці обірвався писаний на комп'ютері текст — бо здох комп'ютер!!! Автоматичний back-up не зберіг моїх записок, але я деякі тексти мала надруковані на папері — отже не все пропало. Спробую переписати тут те, що збереглося, бо шкода було б це втратити, тим більше що були деякі драматичні події:
Понеділок 30 червня 2014
Нагло і несподівано померла Аня Максимович. Знайшли її вчора вранці мертвою на підлозі в її кухні. Сяня Гораєцька була у близькому контакті з Анею — кожного вечора говорила з нею по телефону. А ось від четверга Аня не відповідала на телефони і це Сяні стало підозрілим. Аня в неділю мала вступити по Віру Пак, їдучи до церкви, отже і Віра Пак і Галя Головчак пробували і не могли з нею сконтактуватися. Син Сяні Гораєцької — поліцист і Сяня попросила його, щоб поїхав до Ані і перевірив, чи є під хатою авто, чи вона вдома? Аскольд поїхав, знайшов авто і замкнену хату, пішов до сусіда запитатися, сусід мав ключ від Аниної хати і вони разом ввійшли і знайшли її. Я з Анею бачилася в середу на сходинах ЕУД — вона була в доброму настрою, розповідала про те, що їздила на ґрадуацію свого внука, Несторового сина Стефана, який отримав стипендію на медичні студії, показувала фотографію. Дякувала мені за надсилані статті з Нью Йорк Таймсу, казала, що після операції на катаракти ліпше бачить і більше читає.
І ще дивно: про смерть Ані повідомила мене. Мотря з Ровд Айленду! Гораєцька не мала телефонів Аніних дітей і подзвонила до Слави Оранської. Слава мала тільки телефони членів 43 відділу СУА і в тому числі Лесі Яцкевич і дала знати туди. На Мотрю впав обов'язок повідомити родину, але виявляється, що донька Ані Леся поїхала до Ореґону, а син Нестор на Флориду. Син Андрій щоправда живе у Філадельфії, мабуть він буде займатися похоронами, хоч я знаю від Ані, що саме Несторові вона дала свого часу power of attorney і завжди казала, що саме Нестор найбільше з її дітей діловий і практичний.
Аня була мені завжди близькою людиною, а зокрема тепер, коли так мало залишилося друзів. В Зальцбурзі ми ще не дружили, але в Америці довгі роки були близькими сусідами на 13-ій вулиці, майже одночасно родили і виховували дітей, разом творили старшопластунський курінь — вона після мене стала другим Головним Чортополохом, потім працювали, розбудовуючи Пластову Бібліотеку, а тепер від недавна були навіть разом в комісії ЕУД. Аня була довгі роки головою 43 відділу СУА і хоч я була тільки паперовим членом і не ходила на сходини, вона ставилася до того дуже толерантно. В СУА вона близько жила з Людою — Люда була амбітним і добрим організатором і їй Аня завдячувала надзвичайну активність відділу. Але Люда була злосливою і фальшивим другом — вона Аню часто обмовляла, та й не тільки її. Зате Аня була завжди дуже добросердечною, ні про кого не обмовилась жодним поганим словом. Я собі жартувала, що тепер на старші роки Аня стала єдиним професійним протоколярним секретарем, бо вже майже нема людей щоб грамотно могли написати протокол із зборів. Її смерть позбавила секретаря і Раду Бібліотеки і регіональний комітет ЕУД.
Прикро подумати, я — каліка, що ледве пересуваюся по хаті і мучуся день-у-день — живу далі, Лесі вже 101 років, а тут раптом замість нас помирає людина відносно здорова і ще навіть продуктивна в громаді.
Субота, 5 липня 2014
Похорони відбулися в четвер 3 липня. Я просила Вакуловських, щоб допомогли мені поїхати до Насевича напередодні, але виявилося, що всі відправи були в церкві Царя Христа на вул. Каюґа, а там нема доступу для калік, багато сходів, отже таким як я вхід унеможливлений. Отже я ні до церкви, ні на цвинтар не могла поїхати. Aле тризна була запланована в Центрі і Лужницький зробив мені послугу — приїхав по мене і завіз до Центру і доставив мене до ґалерії разом з моїм вокером. Сам він на тризну не залишався, але казав, що в церкві було дуже багато людей, може із 150 осіб. Нарікав, що в церкві не працювало охолодження, а що температура була близька до 100 Ф., то люди порядно намучилися і в церкві і на цвинтарі. На тризні було, очевидно, трохи менше людей, але приїхали і Мотря з Андрієм і Тимошем, і всі Анині діти і внуки, і Іванова Наталка, якої я вже багато років не бачила, і цілий гурт наших Чортополохів в одностроях, і чимало союзянок. Промовляли на тризні доньки Леся і Маруся, Ольга Головецька, Мотря Вотерс- Бойко, Наталя Пазуняк, Андрій Головінський, п-ні Саґата, Оксана Фаріон і я. Кілька слів сказав і священик. [Нашим отцям варто щоб хтось дав лекцію доброго тону: кажуть людям підніматися до молитви, а тоді виголошують не молитву, а промову. Ну, я тепер сяк чи так не можу встати на ноги і не встаю, не тільки задля промови, але навіть і з поваги до молитви, але було б добре, якби хтось в громаді звернув на це увагу].
Похорони, як і в кожній культурі, це — affirmation of life. Вони потрібні не померлим, але тим, хто залишився жити. Це прекрасно показано у фільмі Паражанова, де молоді гуцули танцюють біля виставленого на катафальку тіла покійниці. А Коцюбинський це бачив на власні очі, коли їздив Карпатами і збирав матеріял до "Тіней забутих предків".
Ані похорон дав мені змогу зустрітися і поговорити з Андрієм, Мотрею, Тимошем, Анею Фат, Андрієм і Нестором Максимовичами, з Вірою Датон. [Віра, між іншим, говорила мені про свої клопоти, зокрема про те, що потребує якогось додаткового заробітку, і я маю в плані запропонувати їй пару годин роботи при упорядковуванні мого архіву — тільки що ця справа мусить почекати на час, коли поправляться мої очі, які мені тепер дуже дошкуляють і я не знаю, чи мені чекати на візиту (першу) в Орліна-хірурґа, що мав би робити мені операцію на катаракти, чи замовити перед тим ще одну візиту в Массаро?] Тиміш привіз Мотрю і Андрія автом, але вони мусіли ночувати дві ночі у мотелі, бо це далека дорога і для них, що не дуже сильні, занадто утяжлива.
Закінчила слухати досить цікаві мемуари Honeymoon in Teheran /Azadeh Moaveni, read by Carrington Macduffie. Авторка — народжена в Каліфорнії в родині ірансько-американських інтелектуалів — журналістка, кореспондент журналу Тайм, яка спеціялізується в справах середнього сходу, зокрема своєї прабатьківщини, Ірану. Її спогади охоплюють два роки після 1999 і дають цікаві картини життя Ірану за панування муллів і зокрема президента Ахмадінежада. Авторка розповідає про те, як зустріла там свого чоловіка, також іранця вихованого на заході, як вони почали разом жити, не чекаючи на традиційний шлюб, як вона завагітніла, як згодом одружилася і як врешті з чоловіком і сином виїхала до Лондону, де живе і досі. Знамениті конкретні картини постійного рапортування аґентові секретної поліції, приклади зудару традиціоналістів з европеізованою іранською елітою, гостротрадиційних обмежень для жінок, побутових проблем їжі, медичного догляду, родинних і весільних традицій. При нагоді я довідалася, що давня релігія Ірану — Зороастризм, а мова не арабська, а фарсі, і що іслам накинений силою, хоч тепер очевидно домінуючий. [А ще я хотіла перевірити на інтернеті як називалася по українськи ця давня іранська релігія і от я несподівано довідалася, що Зороастер це не хто інший як Заратустра!!! Also Sprach Zarathustra, мовляв Ніцше. Ось так вилазять діри загальної освіти — a little knowledge is a dangerous thing!]
Четвер, 17 липня 2014.
Михайло Данилович закінчив будувати дерев'яний дек до моєї хати. Марко може мати сатисфакцію, бо це його план і його ідея. Виглядає незле, хоч я ще не мала змоги вийти на нього і посидіти. Передусім тому, що я слаба і мені трудно це зробити, але також і тому, що у нас гаряче філадельфійське літо, температура доходить до 100 Ф і велика духота. Як доживу до осені, маю надію, зможу посидіти на свіжому повітрі і любуватися природою свого городу.
Вчора була в мене Оксана і я з нею їздила до аптеки, а також до Willow Grove Mall — там я могла походити собі з моїм вокером в приємній охолодженій атмосфері, а Оксана мала змогу заглянути до крамниць і подивитись на жіночі сукні. (Вона 25 липня матиме 50 років і хоче відзначити такий важливий свій день народження). Минулого тижня, в п'ятницю, я мала візиту у Форсії і використала додатковий час (коли треба було чекати на транспорт) на проходи з вокером в будинку Ролстон і біля нього. Тоді була гарна літня погода, а Ролстон — стара резиденція, оточена гарним, навіть елегантним городом, де приємно можна собі походити. Позатим, коли я сама вдома, ходити не дуже можу — ледве пересуваюся з місця на місце і більше лягаю для відпочинку, слухаючи свої аудіо-книги.
Серед них була Cry, beloved country. Автор — Alan Paton. Читає — дуже оригінальним стилем — Frederick Davidson. Цей роман південно-африканського письменника здобув собі свого часу неабияку славу — був двічі сфільмований, є навіть театральні вистави з цією темою. Книжка досить оригінальна, з біблійними алюзіями. В центрі уваги батько — чорний священик, син якого вбив білого хлопця, признався до вини і був покараний на смерть. Дружні людські відносини між двома батьками — батьком вбивника і батьком жертви — є в центрі уваги роману. А написаний він ще перед початком апартеїду в Південній Африці — 1948 року.
В Україні війна продовжується. Недавно збили український військовий літак, а з другого боку — розбивають житлові будинки. Є загиблі військові і цивільні і, очевидно, новий потік біженців. США посилили свої санкції проти Росії, але це — крапля в море. Путін на це не реаґує.
П'ятниця, 18 липня 2014
Вчора біля Донецька впав маляйський пасажирський літак, на якому було 298 осіб. Його, очевидно, зістрілили, але невідомо хто. Почнуться взаїмні обвинувачення, хоч підозра в першу чергу на сепаратистах і на доставленій їм із Росії софістикованій зброї.
Сьогодні в нас прегарна літня погода — без великої вологості, з найвищою температурою 83–85 Ф. Я почала приймати лік проти алергії, чуюся трішки ліпше. Отже посиділа собі трохи на нашому новозбудованому деку.
Почала слухати нову аудіо-книгу: The man who loved China / written and read by Simon Winchester. В центрі уваги тут — Joseph Needham, науковець з бритійського Кембріджу, який, закохавшись у китайську студентку, захопився Китаєм і став досліджувати історію, щоб вияснити собі і іншим, яким чином країна, яка 600 років перед Ґутенберґом уже знала друкарство і мала чимало наукових винаходів (літак, стрільний порох і ін.) не зазнала індустріяльної революції і була приречена на занепад і зубожіння? Нідгем залишив 19 томів досліджень Китаю, його вважають одним із найбільших енциклопедистів світу.
Неділя, 20 липня 2014
Зістрілений маляйський авіалайнер привернув увагу цілого світу не тільки до цієї катастрофи, де загинуло 298 пасажирів, в тому числі 80 дітей — але і до російського збройного втручання та стимуляції конфлікту в Україні. Є всі докази на те, що Росія з-за кордону доставляє терористам в Донбасі ракети БУК, що вишколює донбаських сепаратистів для вживання цієї софістикованої зброї. Преса пише вже і про насланих з Росії керманичів заворушень, подаючи їх прізвища. Обама посилює протиросійські санкції, Европа поволі приєднується, але це мабуть замало, щоб опам'ятати Путіна.
Свобода опублікувала мій некролог про Аню Максимович, але, хоч він і в оригіналі був короткий, скоротила його ще більше, викресливши, нажаль, згадки про нашу спільну пластову діяльність.
Докінчила слухати книгу про Нідгема. І хочу додати ще пару цікавих деталей: перше його знайомство з китайкою, яке перерішило його долю і зацікавлення, відбулося 1937 року. Вперше до Китаю поїхав він 1941 року. В 1950-их роках очолював міжнародну комісію, яка мала досліджувати оскарження Сполучених Штатів в уживанні бактеріологічної зброї в корейській війні. Це мало для Нідгема далекойдучі наслідки. Автор вважає що наївний і довірливий Нідгем став жертвою комуністичної пропаґанди і це принесло йому серйозні прикрі наслідки, критику й остракізм на заході, заборону в'їзду до США ітп. Згодом виявилося, що комуністи за ініціятивою Москви сфабрикуали докази для дослідження комісії — правда вийшла наверх, коли було знайдено документи (якусь ролю тут відіграли також міжусобиці на совєтському олімпі після смерти Сталіна). Політична атмосфера проти Нідгема вплинула також на деяких рецензентів перших томів його magnum opus-у Science and civilization in China, мовляв, він мікробіолог, не історик ні сінолог, чому він пише про історію і Китай? Але з часом, коли прояснилася ситуація і появилися дальші томи цього великого видання — оцінка Нідгема різко змінилася на позитивну. Китайка була його..
[на цьому друковані сторінки щоденника перериваються, очевидно саме тоді наступила криза з комп'ютером. Не знаю скільки тексту насправді втрачено: пам'ятаю тільки, що речення, яке стосувалося родинних стосунків Нідгема завершувалось твердженням, що китайка була його коханкою все життя, хоч Нідгем був жонатий з англійкою і вона про це знала, що це був своєрідний menage a trois...]
П'ятниця, 1 серпня 2014 [запис рукою].
Я ще живу, але здох мій комп'ютер! Від 21 липня я вже не посилаю в Україну статей з NYT, а робила це від початку Майдану в листопаді — кожного дня, навіть тоді, як чулася дуже погано.
24 липня мала першу візиту в Орліна — підготовка до операції катаракта на правому оці. Це буде 24 вересня.
Марко замовив мені вже новий комп'ютер — треба буде вчитися наново.
Завтра приїжджають Максим з Уляною. Вони 18 серпня їдуть до Львова і будуть там до 30 листопада.
Без комп'ютера мені тяжко — зокрема тому, що мені важко писати рукою.
[Далі — на новому вже комп'ютері].
Неділя, 10 серпня 2014
Мій комп'ютер перестав працювати і наступила поважна криза. Це сталося ще при кінці липня. Марко посвятив значну частину своїх вакацій, щоб замовити мені новий комп'ютер і його заінсталювати. Трохи допоміг і Максим, бо саме тоді був у нас з Уляною в гостях. Доводиться мені деякі речі вивчати наново, тобто привикати до нової машини. Ще не все працює як слід — напр. антивірусова програма, і запобіжне копіювання. Деякі речі безповоротньо втрачені, зокрема все написане від липня дотепер. Шкода зокрема щоденникових записів, але дещо з того я надрукувала собі на папері, може вдасться переписати. Бачу, що зник мій некролог про Аню Максимович — хотіла зробити копію, щоб послати Чортополохам і бачу, що її нема. Текст надрукований у Свободі помітно скорочений — зокрема викреслили згадки про Пласт і я хотіла, щоб наші ЧП про це знали. Також нема моєї анотації на книжку Звичайної. Але більшість давніх матеріялів, здається, є і це мале технологічне чудо.
Останніх пару днів чуюся дуже погано. Ледве пересуваюся по хаті, по ночах не сплю, а також мала великий клопіт з очима — dry eye, blepheraitis. Тобто не тільки каліка, але й майже сліпа. В п'ятницю 1 серпня потелефонувала я до Форсії і до Масаро. Масаро приписала антибіотичну масть і вона зразу допомогла, після того як Уляна ще перед своїм виїздом тричі мені допомогла закропити нею очі. Форсія дозволила приймати xanax подвійно перед сном. А також як треба підчас дня — одну таблетку на 6 годин. Це трохи допомогло, заспокоїло. Хоч насправді було б краще з'їсти сотню таких таблеток, що могли б переставити мене на другий світ. Я нібито жартую, що від цього хоронять мене тільки гроші, тобто думка, що пропадуть мої пенсії ТІАА і соціяльного забезпечення, а вони настільки щедрі, що вистачають на утримання хати і харч на дві особи, ремонти, винайм помічників, дарунки ітп. Отже в інтересі моєї родини є щоб я ще жила, але це життя часом буває мукою.
Україна не домінує вже на вістях, але тільки тому що на першому місці тепер війна Ізраїлю з гамасом і наступ ісламців в Іраку. В Україні далі війна на Донбасі, урядові війська відбили 75% території і наступають, але є загроза російської інвазії — не зважаючи на посилені санкції США і ЕС.
Відгукнулася з Бразилії Віра Вовк, бо звернула увагу на факт, що я перестала посилати статті із NYT, і я вперше на новому комп'ютері послала їй листа електронною поштою. Ці статті висилала я від листопада в Україну і друзям в діяспорі — день у день, навіть тоді як чулася погано. Але від 21 липня вже не посилала. Цікаво, що зареагувала на це тільки Віра.
П'ятниця, 15 серпня 2014
На кордоні України стоїть 260 однакових, накритих білим брезентом великих вантажників, які нібито везуть російську гуманітарну допомогу до Луганська. Троянський кінь? Хитрощі планованої інвазії? Уряд України — разом із міжнародним Червоним Хрестом — вважає, що прийняти цю гуманітарну допомогу можна тільки розвантаживши і перевіривши, що саме ці вантажівки везуть? До тривожних вістей з України, які мене безмежно хвилюють, додається ще й факт, що за пару днів — 18 серпня — Максим з Уляною їдуть до Львова і будуть там аж до 30 листопада. Чуюся фатально, але не хочу їх журити — отже навіть не пробую телефонувати до Торонто.
Для заспокоєння прослухала цікаву книгу мемуарів Салмона Рушді. (Joseph Anton by Salman Rushdie). Джозеф Антон — прибране ім'я під яким Рушді переховувався в Англії після того як іранський аятолла кинув на нього клятву і поставив високу нагороду за атентат на автора "Сатанинських віршів". Ім'я сформоване з перших імен Конрада і Чехова — Йосиф Конрад і Антон Чехов. Рушді багато років перебував під охороною британської поліції, часто міняв помешкання, мусів жити разом із своїми охоронцями, мав дуже обмежені можливості контакту із читачами і дуже переживав реалії свого домашнього арешту. Часом йому вдавалося вирватися "на волю" — зокрема коли приїздив на вакації до США і міг перебувати анонімно під опікою друзів. Рушді був присутній на конґресі ПЕН Клубу 1986 року в НЙ — це було ще перед клятвою — і цікаво конґрес описує. Невже я бачила його тоді на цьому конґресі і вже про це забула? А може не звернула на нього тоді уваги, бо став він славним на цілий світ саме завдяки "Сатанинським віршам" і цій клятві, а це наступило пізніше? Рушді був тричі одружений і мав двох синів (від двох інших жінок). Він пише детально і про свої приватні справи і про книги, що їх написав. Я, нажаль, жодної з його книг не читала.
Понеділок, 18 серпня 2014
Сьогодні ввечері Максим з Уляною відлітають до Львова — польот фірмою Лот через Варшаву. Передучора ще до мене телефонували. Очевидно, хвилюються. Не тільки через події в Україні, але і через труднощі пакування баґажу. Їдуть на довший час — до 30 листопада — треба мати і теплий одяг, а баґаж на літак обмежений.
Мій стан — дуже поганий. Замовила собі приспішену візиту в нової лікарки-невролога (Lama Chahine) — обіцяла мене завтра прийняти, отже я дала знати Оксані, що не поїдемо до Бел'с маркету, як планували, а вона завезе мене на 1:30 до клініки. Щось треба змінити — може інші ліки на Паркінсона? Ледве суваю ногами, і рука більше тремтить. Таке моє животіння — це мука! Зокрема тепер, коли стільки додаткових хвилювань. Сьогодні в Україні обстріляли колону біженців з Луганська — є багато цивільних жертв, включно з дітьми.
Маряна Вакуловська вичитала десь на інтернеті, що на хворобу Паркінсона помагає маріхуана. Ну, я маю свій власний наркотик — мої аудіокниги — єдина моя розвага, що приносить часткове відпруження. Тепер саме докінчую слухати лекції — Life and times of Mark Twain. Хоч я багато чого знаю про Твейна, але лекції професора Майкела Шелдона дають і деяку додаткову інформацію і новий погляд на письменника.
Маю далі клопіт з комп'ютером. Електронна пошта не працює як слід, багато дечого вимагає вивчення нових процедур, а мені це не легко вдається, тим більше що із очима в мене не все гаразд. Масть антибіотика, що його приписала Массаро і яку двічі запустила мені в очі Уляна, як вони були тут з візитою (2–5 серпня) дуже мені допомогла, але малесенька тубочка масті (що коштувала 55 дол.!!!) не вистарчила навіть на перший тиждень, а я мала приймати її ще й наступного тижня. Рецепт вимагав потвердження лікаря, аптека до неї дзвонила, але без відповіді — це вже триває кілька днів. Я сьогодні сама потелефонувала до Массаро, лишила записку на телефоні. Контакт встановити нелегко, всі дуже зайняті.
Завтра треба мені віддати до бібліотеки в Аббінґтоні 5 аудіокниг або їх відновити. Пробую зробити це на комп'ютері — не вдається.
Телефонував з Торонто Максим і довго зі мною говорив (найбілыше про комп'ютер і електронну пошту — казав, що вже валізи спаковані і він дзвонить для відпруження). Прилучилася до телефону і Уляна. Ну, дай Боже, щоб все пішло їм добре, щоб не було комплікацій.
Четвер, 21 серпня 2014
Максим з Уляною вже у Львові. Короткі записки по е-мейл прийшли вже із летовища у Варшаві, а також вже і зі Львова. Помешкання при вулиці Богомольця 2. Власником будинку є житель Торонто Винницький. Моя електронна пошта вже працює (на щастя), але є інші клопоти з новим комп'ютером і я ще не можу максимально його використовувати. Постійно перериває закликами, які можуть бути рекламою, а може і потрібною директивою, мовляв "Your software may be out of date. Updates recommended... install the software to ensure your browser is the latest version... Update to continue..." Марко перестерігав, щоб не приймати всіх закликів, але тут виглядає, що процес інформації переривається, як я не клікну ОК.
У вівторок їздила я на приспішену візиту до неврологічної клініки. Dr. Lama Chahine довго зі мною говорила, радила звернутися до уролога з моїми проблемами з мiхуром, трішки підвищила дозу ліку Carbidopa-levodopa, сказала, що проблема балансу в мене посилюється ще й страхом, щоб не впасти і що найважніше — більше полягати на фіз-терапію, обіцяла дати знати Форсії про свою думку, щоб може замінити лік oxybutynin на інший, дала кілька порад щодо безсоння — одне слово, я маю враження, що лікарі ще не зовсім знають як боротися з хворобою Паркінсона і чи взагалі є можлива така боротьба.
Дивилася я вчора на телепрограму "Racoon nation" — передусім тому, що Максим віддавна веде з ними боротьбу, а мені ці тварини здавалися симпатичними. Тепер бачу, що Максим має рацію — вони не тільки шкідники, але й залишають послід, що може бути загрозливий для здоров'я. Довідалась я, що "Toronto is the racoon capital of the world", що ці єноти тепер більше живуть у великих містах, а не в гущавинах лісу, що вони добре пристосовуються до модерної цивілізації, вчаться відкривати навіть найскладніші бочки із сміттям. Матері вирощують своїх малят в дуплах дерев, але потім злазять з ними вниз і живуть між будинками. Єдина для них загроза — автомобільний рух. В Японію ракунів завезли спочатку як домашніх тварин, а згодом вони так розмножились, що стали загрозою і тепер на них там полюють. В німецькому місті Касель придумали спеціяльні пристрої на ринви — бо ракуни люблять лазити вгору і вниз по ринвах на дах чи з даху. Серед дослідників в телепрограмі назвали прізвище — Іванюк, це напевно якийсь наш канадський українець.
Неділя, 24 серпня 2014
23-а річниця незалежности України. В Києві відбувся військовий парад. Промовляв президент Порошенко. Заповідав розбудову військових сил. Мовляв, хто шкодує коштів на власну армію, буде годувати чужу. Ситуація напружена. АТО (антитерористична операція) в Донецьку і Луганську продовжується, урядові сили перемагають, але Путін недавно під видом гуманітарної допомоги послав до Луганська непровірений митниками конвой і не відомо що він там завіз і що вивіз. На українському ТБ на комп'ютері бачила сьогодні зворушливу сцену: летовище, повне людей, і от сходять з якогось рейсу пасажири. Між ними кілька хлопців в уніформі. І раптом бачу, люди на летовищі починають підніматися на ноги і аплодувати прохожив вояків. А на екрані з'являється напис: повертайтесь живими!
Зі Львова короткі записки — були на концерті симфонічної музики і прегарне фото Уляни з Вавою Бачинською на тлі львівської опери.
Я сьогодні домовилась з Вірою Датон, щоб вона приходила до мене один день у тижні Отже матиму допомогу тричі в тиждень — Оксана у вівторок і четвер, Віра в понеділок або в п'ятницю.
На п'ятницю 12 вересня заповів свій приїзд Стефан. Буде до неділі.
Вівторок, 26 серпня 2014
Сьогодні в Мінську Порошенко має зустріч із Путіном, а також з представниками ЕС, Білорусі і Казахстану. Антитерористчна акція на Донбасі триває, переловили 10 десантників з Росії, але Росія твердить що вони на територію України попали "випадково". В Мінську нібито говоритимуть про можливості миру, але в інтересах Росії саме не мир, а війна, заворушення, щоб унеможливити Україні шлях до ЕС і до НАТО. Вчора Порошенко розпустив Верховну Раду і заповів на 26 жовтня парламентські вибори. Якби так трохи заспокоїлось, можна було б думати про майбутній розвиток, але війна і неспокій триває.
Сьогодні мала прийти Оксана. Потелефонувала мені, що вона — хвора і не прийде. Це для мене нова турбота. Нині вона мала прибирати хату, але мені треба буде також відібрати нові ліки в аптеці. А на четвер маю замовлену візиту в подіятра і конче треба щоб хтось мене туди повіз.
Телефонував Іванко. Він 2 вересня летить до Лондону на весілля Уляниних родичів — там будуть і Максим з Уляною. А тоді Максим з Уляною повертаються до Львова, а Іванко продовжує свою подорож по Европі, яка включатиме Туреччину, Львів, Італію. Повертається він до Торонто аж 10 жовтня.
Минулого місяця, в час коли в мене загинув комп'ютер, я читала (великим друком!) дотепну книжку американського гумориста Баба Гоупа. Він відомий з того, що їздив розважати війська Америки, часом навіть недалеко ліній фронту. Отже його мемуари віддзеркалюють недавню історію Америки, в дотепах. Хочу віднотувати для майбутнього вжитку кілька таких гумористичних фраз.
Don't shoot, it's only me! Bob Hope's comedy history of the United States.
California is a good place to live, if you're an orange. (Fred Allen).
Margaret Truman read the reviews and immediately became a novelist.
In today's world politicians make it very difficult for comedians to be funnier about sex than they are.
Bikinis were introduced. Never had so little done so much for so many.
Kremlin... gold of St. Basil's — one of the most beautiful cathedrals of the world... it's the kind of cathedral Donald Trump might build in Atlantic City.
They won't let the children pray in schools, but they put Bibles in motels. Who has time to pray in a motel?
Watergate proved to the country how tough it is to find good plumbers today.
It was a pleasure to get laughs with some lines older than the audience.
Reagan wears the flag of his country on his lapel. Gorby wears the map of his country on his forehead.
П'ятниця, 20 серпня 2014
Інвазія Росії в Україну вже не викликає сумнівів. Вчора на територію України увійшло тисячу російських військовиків разом з танками і зброєю. Вже навіть Москва не заперечує, що такі військові існують і борються, але це, мовляв, добровольці. Посилені цими добровольцями сепаратисти зайняли ПриАзовськ, відбили частину території здобутої раніше армією України, окружили українське військо біля Маріюполя. Обама вчора отверто і ясно заявив, що Росія спонсорує заворушення в Україні, посилює його зброєю і людьми. Але він також виразно підкреслив, що не буде мілітарної інтервенції США, а тільки ще одна спроба домовлення з Европою в справі посилення економічних санкцій. У цій війні загинуло вже понад 2200 людей, є тисячі поранених.
Новини з України хвилюють до тої міри, що треба себе стримувати і менше анґажуватися, бо можна серйозно захворіти. От моя Оксана вже другий день не приходила на роботу — має підвищений тиск, чується погано, а це напевно також викликане турботами про Україну. Я рада, що Віра Датон могла її вчора заступити, бо мені конче треба було поїхати до подіятра, ніготь врізався в палець, нога боліла, ніби мені треба було ще цього додаткового клопоту. Вчора був перший день Віриної роботи в мене — вона приїхала з готовим для себе полуденком, що мене приємно здивувало, але я взяла її додатково на ланч до мексиканців. Їздили ми і до бібліотеки, і за батарейкою до годинника і на прохід по Willow Grove Mall.
В середу Лужницький таки перемовив мене, щоб поїхати на сходини ЕУД — мені там не легко висидіти пару годин на кріслі, але після засідання я завжди трохи походжу із своїм вокером по кімнатах, щоб мати трохи гімнастики.
Неділя, 31 серпня 2014
Недільні політичні програми переповнені вістями про Україну. З Києва говорив сенатор Нью Джерзі Менендез, який тепер очолює сенатську комісію закордонних справ. На програмі Захарія виступав Збіґнєв Бжезінскі, людина може найкраще з усіх американців поінформована про Україну. Він дуже ясно вияснив публіці, що Путін, створюючи Евразійський союз, хотів відновити колишню потугу Російської імперії і СРСР, а несподіваний зворот України в бік заходу йому в цьому перешкодив. Обидва і Менендез і Бжезінскі, і не тільки вони, закликають, щоб допомогти Україні зброєю. А бої далі ведуться, російські політики говорять про Новоросію і є намагання здобути для Росії територіяльний доступ до Кримського півострова.
Я думала вже, що на моєму особистому фронті наступила певна поправа: серйозно поборюючи інсомнію, я почала точно о 10 виключати світло і радіо, приймати таблетку на сон і лягати спати, не слухаючи аудіо-книг, ані радіо. Це почало давати позитивні наслідки. Може також і новий лік на міхур допомагає, а також те, що я поставила собі біля ліжка ведро, щоб не кожного разу вночі ходити аж до лазнички. Але ось сьогодні підчас сніданку в кухні, я — зробивши крок дозаду — раптом несподівано втратила рівновагу і впала горілиць на підлогу. Трішки вдарилася в голову і розбила собі лікоть. З великим трудом, при помочі крісла, вдалося мені піднятися на ноги. Марко щоправда був вдома, нагорі в своїй спальні, але він, очевидно, нічого не чув. Та я його і не кликала, якось дала собі раду сама. Потім тільки сказала йому що сталося і він витер мені закривавлений лікоть. А пополудні, коли я з трудом зійшла на низ до кухні, підігрів і подав мені полуденок. Нажаль мені і найменша дрібниця (встати з крісла, витягнути харч з холодильні ітп) справляє трудність і за допомогу я завжди вдячна.
Вівторок, 2 вересня 2014
Вчора Максим і Уляна телефонували зі Львова. На моє питання про настрої у Львові, сказали, що панує дух романтичного націоналізму, так наче можна виграти війну із Росією. Сьогодні вони вже в дорозі до Лондону, на весілля Уляниної кузинки. Прислали привіт з Мюнхена. Іванко вже також мабуть до дорозі на це весілля. А Стеф вчора телефонував і я йому сказала про свою пригоду в кухні. Максимові і Уляні про це не згадувала, щоб їх непотрібно не журити.
Максим і Уляна продовжують у Львові працю над своїми проектами: Уляна над історією Грушевського, Максим над 4-тим випуском журналу перекладів. Прислав мені на критичний перегляд свою передмову до цього четвертого тому, першого вже не під спонсорством НТШ-А. Я не тільки рада бачити, що він таки буде продовжувати цю справу, але готова стати фінансовим спонсором цього видання.
Завтра Віра Лащик іде на операцію carotid endarterectomy, це як я зрозуміла — прочищення частинно заблокованої артерії, що має запобігати інсультам. Ця операція — згідно з інформацією з інтернету — мала б тривати дві години. Можливо, що Віра ще того самого дня повернеться додому. Але їй не можна буде два тижні їздити автом. Віра взяла собі шість тижнів хворобової відпустки. Маю надію, що не буде якихось комплікацій.
Софійка Геврик вчора сказала мені прикру новину: мовляв, Вірин син Андрій знову на порозі розлучення, нібито його дружина — румунка, що з нею він живе уже пару років, забрала свої речі і покинула чоловіка. Нібито після того, як отримала американське громадянство. Це мало статися вже пару місяців тому, але Віра нічого мені про це не сказала, хоч я говорю з нею кожного дня, а в суботу вона навіть вступила мене відвідати. Таке затаєння важливої особистої інформації бувало у Віри і раніше, але прикро, коли близькі приятелі не знають про себе таких важливих деталів — адже щоб розуміти себе, треба знати що діється, що впливає на емоції, чим людина живе. Це не те саме, що сплетні про якихось віддалених знайомих.
Середа, 3 вересня 2014
Максимові сьогодні 59 років. Зустрічає він свій день народження в Лондоні, не тільки разом з Уляною, але також вже із Іванком. Пополудні сьогодні телефонували до мене. Добре, що я була вдома (а не поїхала на засідання ЕУД), та й що взяла до кишені телефон, виходячи з вокером на наш дек.
Лужницький мав по мене приїхати, але мій стан такий, що ледве пересуваюся по хаті і така дрібниця, як вдягнутися до виходу вимагає так багато труду й енергії, що я вирішила його відмовити. Я свої зобов'язання до ЕУД вже всі виконала, гасла, що їх мала написати до третього тому вже всі віддала, а сидіти кілька годин нерухомо на кріслі на те щоб слухати різні теревені людей, які за нормальних умов до редагування енциклопедії не повинні мати жодного відношення — чи взагалі варто? ЕУД — якби хтось інший а не Василь Маркусь перебрав був її редакцію — повинна була вийти вже 20 років тому, а тепер то вже й таких редакторів як були Маркусі — нема. Попович, щоправда, взяв на себе обов'язок довести ЕУД до кінця і видати останній третій том, але він не має потрібних і відповідних співробітників і тому ЕУД переповнена помилками, неточностями, непослідовним добором гасел. А деякі вже написані гасла співробітниця ЕУД в Чікаґо виправляє на свій лад часом так, що авторові соромно ставити під таким гаслом своє прізвище.
Подзвонила сьогодні Віра Датон і сказала мені, що не зможе прийти в п'ятницю та й взагалі думає, що вона не зможе взяти на себе зобов'язання мені раз чи два дні у тижні помагати. Ій уже 67 років і вона не дуже сильна фізично: мала кілька різних операцій, їй важко ходити по сходах. Час до часу, мовляв, може мені допомогти, як буде треба, але не регулярно. Ну, трудно, треба буде шукати когось іншого.
П'ятниця, 5 вересня 2014
Віра Лащик ще далі в шпиталі. Є деякі комплікації після операції. Вже коли вона була в recovery room тиск крови впав дуже низько, і вона мала трудність рухати лівою ногою і лівою рукою. Вчорашній MRI потвердив, що в неї таки був інсульт. Ногою вона вже може рухати, але лівої руки підняти не може. Мова і пам'ять у неї не зачеплені, говорить нормально, навіть свариться з медсестрами та жаліє, що рішилася на цю операцію. З нею є її сестра Сяня, та донька Софійка. З Сянею я говорила передучора, вчора не могла до нікого додзвонитися, думала, що справи може наладналися і що Сяня забрала Віру до себе до Аллентавну. Але на телефони до Аллентавну відповіді не було. Сьогодні нарешті довідалась я про всі подробиці. Мають надію, що ситуація з рукою поправиться, але навіть у найкращому разі Віра буде у шпиталі ще кілька днів, а потім якийсь час у регабілітації. Дуже мені її жаль. Вона чи не найближча моя приятелька.
Вчора, коли я сиділа на деку пополудні, потелефонував з НТШ-А Василь Лопух. Він разом з Махном працюють над ілюстраціями до ЕУД і потребував Остапове фото. Я йому сказала про Бібліографічний покажчик ОТ, де є низка фотографій, але я зрозуміла, що новий бібліотекар НТШ-А цього видання їм не дав і може про нього і не знає. [Чи варто дарувати книги таким бібліотекам?] При нагоді я просила Лопуха, щоб прислав на мою адресу пакет другого номера журналу перекладів, бо Максим нарікав, що йому прислали всього три примірники і він не може дати примірника авторам і перекладачам.
Середа, 10 вересня 2014
Оксана погодилася приходити додатково у понеділки — пополудні, бо вранці вона має іншу роботу. Пізніше може додамо ще середу — як я остаточно рішуся відмовитися від ЕУД.
Віру вже перенесли до регабілітаційного центру в Абінґтоні. Сьогодні вранці мала вже тригодинну сесію терапії.
Максим з Уляною вже назад у Львові — завтра вибираються на Форум Видавців. В Англії мали несподівано кілька днів гарної погоди і задоволені із свого побуту там, тимбільше що на родинне весілля Уляниної кузинки приїхав також Іванко. Весілля було в Корнвалі, над морем. В Лондоні були також один раз у театрі, відвідали музеї. Іванко з Лондону полетів до Істанбулу і вже звідтам телефонував до них, дуже задоволений.
Марко і Максим натискають на мене, щоб позбуватися нагромаджених книг і журналів. Я колись думала, що цілість Сучасности (від першого номера 1961 до останнього виданого в Києві) — це надзвичайно вартісна колекція, але Максим каже, що Сучасність майже повністю доступна на інтернеті і паперова колекція не має вже такої вартости. А журнал Кур'єр Кривбасу, який — я думала — повинен був зацікавити самого Максима, також не викликав його зацікавлення. Ну, мені це прикро було почути. Якщо професор української літератури так думає, то кому ці матеріяли потрібні? Мовляв, "можна викинути". Ну, я так не думаю. Я була б навіть згідна переслати на свій кошт ці речі в Україну, якійсь бібліотеці, що могла б ними збагатитися, але Максимова реакція була, що такого не потрібно робити, бо все це вже є (або швидко буде) в електронній формі. Я належу до старої ґенерації бібліотекарів і завжди волію оригінальний паперовий варіянт. Але під впливом цих порад, я вирішила попробувати бібліотеку Пенсильванського університету, якій я колись навіть подарувала тисячу доларів на українську колекцію, а тепер вже кілька років передплачую для них Критику, подарувавши їм мій повний комплект. Я довідалася, що Dennis Hyde ще part time працює і написала йому листа, Вже маю відповідь: позитивну. Радо приймуть і Кур'єр і навіть Слово і час і Сучасність, хоч ці два останні в них вже є, хоч і не повні комплекти. При помочі Наді Петрик передам всю цю колекцію бібліотеці Ван Пелт!
Неділя, 14 вересня 2014
Стеф прилетів в п'ятницю увечері, а сьогодні вже в поворотній дорозі до Індіянаполісу. Дуже я йому вдячна за цю візиту: не тільки виявляє мені багато сердечного тепла, але і чимало допоміг у конкретних справах. В п'ятницю я заплянувала по традиції спекти качку — Оксана напередодні за моїми інструкціями качку замаринувала, Марко вставив о 7-ій годині в п'ятницю качку до печі. Мали вечеряти о 9-ій, але Стеф помилився, сів на неправильний поїзд, довго мусів добиратися до нас і у висліді качка була перепечена і не така смачна як звичайно. Марко трохи злостився, що я мовляв це погано запланувала, але таки підготував риж і салат, а потім ще й прибрав і помив посуд. Ми із Стефком сиділи ще на розмові до півночі — з ним приємно поговорити, бо в нього є справжнє зацікавлення, мовляв, а як ви з дідом Остапом познайомилися? Або, а як ви даєте собі раду тепер із Марком? Не кажу вже про те, що його цікавлять і мої медичні проблеми.
Вранці в п'ятницю я мала візиту у Форсії. Возила мене до лікаря Віра Датон, отже я вернулася додому вже десь біля 2-ої — після того як ми подорозі вступили ще на піццу. Форсія має дати звіт хірурґові від катарактів — отже робила електрокардіограму, брала кров, і довго слухала мої нарікання на брак віддиху, інсомнію, трудність ходити, упадок в кухні 31 серпня, ітд. Радила день-два в тижні пробувати спати без таблетки (alprazolam- xanax), щоб організм не привикав до ліку, а також перевіряти тиск крови і пульс, зокрема після їжі, коли мені найбільше дошкуляє брак віддиху.
У висліді порад Форсії, я з п'ятниці на суботу і з суботи на неділю не брала таблеток і у висліді — дві ночі зовсім не спала!!! Брак віддиху справді гірший після їжі. Маю потелефонувати Форсії в наступну п'ятницю, щоб дати звіт. Як стан мій не буде добрий, операцію на катаракт доведеться відкласти на пізніше.
Вчора зранку чулася погано, бо ще й погода була неприємна: холодно і дощ, але пополудні чулася трохи краще, погода поправилася і ми із Стефком пішли на вечерю до ресторану Alexander's Cafe. Марко в суботу працював і увечері волів залишитися вдома. Mи в ресторані були перші гості і я вже втрачала довіря до ресторану, але потім прийшло багато людей і ресторан виявився справді дуже добрий і має заслужену репутацію.
При помочі Стефкового laptop i Skype ми пов'язалася зі Львовом і довго говорили з Максимом і Уляною (передусім про Форум Видавців і про побутові справи їхнього життя у Львові). Сьогодні цей контакт повторили, бо приїхав до них з Істанбулу Іванко — отже ми не тільки з ними говорили, але і бачили їх на екрані та ще й мали нагоду подивитись на помешкання, де вони у Львові живуть. Це був мій перший досвід із системою Скайп і Стеф мене переконав, що і мені може таке запровадити — що і зробив. Отже матиму можливість контактуватися зі Львовом — а це важливо мені поки там є Максим з Уляною. Стеф — заки поїхав на летовище — ще і зробив мені і собі полуденок — минулися ті часи, коли я гостила своїх внуків — тепер і мені треба все подати, бо я немічна каліка і без сторонньої допомоги мені дуже важко навіть витягнути щось раніше підготовлене із холодильні.
У висліді безсонної ночі, я закінчила читати (Large Print edition) An affair to remember: the remarakble love story of Katharine Hepburn and Spencer Tracy / by Christopher Andersen. Двоє визначних американських акторів мали довготривалий любовний зв'язок, не зважаючи на те, що Спенсер Трейсі був жонатий з Люізою і не бажав собі розлучення. Нібито тому, що він був католик, але насправді, як думає автор, через почуття вини за глухонародженого сина Джана. Трейсі і Гепбурн, хоч і жили разом, на людях не демонстрували свого зв'язку, свідомо плекали різні адреси, уникали репортерів і фотографів і навіть Люіза не була певна чи роман Трейсі із Гепбурн не є вигадкою. Трейсі був геніяльним актором, Гепбурн вірила в його талант, піклувалася ним і дуже йому допомагала, але він був дуже важким до співжиття чоловіком, часто впивався і зникав на тиждень-два, робив бешкети, а часом навіть отверто і прилюдно зневажав Кейт. Але вона мала також дуже високе реноме, і не тільки у фільмі, але і в шекспірівських виставах у театрі. Є ціла низка фільмів, де ця пара грає ролі подружжя чи партнерів, вони обоє мали низку номінацій на Оскара — деякі з цих фільмів я навіть бачила і пам'ятаю. Тепер, коли я прочитала про деякі трагічні обставини продукції цих фільмів, може варто було б подивитися на них вдруге?
Середа, 17 вересня 2014
Вчора їздила до дентистичної клініки на періодичне "чищення зубів". Возила мене туди Оксана, а потім ще поїхала зі мною до аптеки і підготовила мені і собі полуденок. Від сьогоднішнього засідання ЕУД я відмовилася — ощаджую свої сили. Занадто багато труду для мене зібратися, помитися, вдягнутися, поснідати — хто б то думав, що така нормальна життєва рутина вимагає такого зусилля? Деякі поправки до Остапового гасла в ЕУД передала Лужницькому телефоном. Моє гасло також треба поправити, бо в Шікаґо додали трохи зайвого — але це зроблю електронно.
Вчора Верховна Рада ратифікувала договір з Европейським Союзом, в той же час коли і ЕС затвердив цю ратифікацію. Незрозуміло мені тільки, чому комерційні деякі угоди ввійдуть в силу щойно на другий рік — це мабуть на вимогу Росії? ВР також переголосувала пакет рішень про якісь автономні обіцянки для Донбасу чи радше для теренів зайнятих сепаратистами. Також мені неясно: амністія, перемиря, землі залишаються територією України і державний бюджет покриває кошти пенсій, шкільництва ітд.?
Вчора бачила на ТБ таку вістку про Росію: якась жінка (вчителька чи письменниця) висловилася критично про війну з Україною і на неї накинулися, що вона, мовляв, "ворог народу" і почалося прилюдне цькування. І таких випадків є більше. Починають повертатися додому тіла загиблих російських воїнів (вже, кажуть, є щось понад 3000), але пропаґанда дуже це приховує. Ще трохи і дисидентів-росіян почнуть засилати в Ґулаґи, як було за Радянського Союзу.
Головою українського осередку ПЕН-Клубу став Микола Рябчук. Ну, нарешті буде репрезентант України, який зможе взяти участь в конґресах ПЕН, спілкуючись чужими мовами з літераторами світу.
Субота, 20 вересня 2014
18 вересня Порошенко виступав з промовою в Конґресі і мав зустріч з президентом Обамою. День раніше він мав виступ у Парламенті Канади. Я вчора примусила себе прослухати обидві промови Порошенка на інтернеті — від першого до останнього слова. Виступи президента України перед парламентаристами Канади і особливо перед сенаторами і конґресменами США — події великого історичного значення і глибоко зворушуючі. Коли спікер Палати Репрезентантів заповідає "his Excellency the President of Ukraine" і битком набита заля політичних лідерів Америка піднімається із стоячою овацією — стискається горло від зворушення і сльози заливають очі. Такої уваги світу Україна не мала за всю свою історію.
Порошенко говорив англійською мовою і його промову кілька разів переривали оваціями. Його англійська мова відносно добра, за вийнятком вимови деяких слів (зокрема вражали "суверейнті" і "кураж"), але промова була рішуче за довга і мала чимало зайвого. Наші політики чомусь не розуміють, що "less is more". Найбільше запам'яталася фраза про те, що ми вдячні за допомогу, яку ви надаєте нашій армії у формі night vision goggles and blankets але самими коцами війни не виграєш. А представив він цей конфлікт, як боротьбу цивілізацій, де українська армія боронить вартості Европи і заходу, мовляв, ми боремося і за вас. Отже звертався до США із проханням мілітарної допомоги. Цього ж дня, після зустрічі і розмов з Обамою, Порошенко в інтерв'ю пресі був менше категоричний і наголошував змагання України до миру.
Перемиря на Донбасі вже кілька разів було порушене і кілька людей знову загинуло. Стаття в сьогоднішньому Економісті досить песимістична. Росія, мовляв, виграла рік часу, заки асоціяція з Европою ввійде в повну силу, а це значить, що і реформи в економіці не зможуть бути зразу впроваджені, ані серйозна боротьба з корупцією. А поступки для Донбасу були ухвалені за закритими дверима і не відомо точно, що вони принесуть Україні.
На відео з Канади бачила я також Марину Порошенко. Гарна і на диво молода жінка, що звертає увагу на себе своєю стриманою елегантністю. Мусіла бути вона і у Вашинґтоні, але на відео з нашого Конґресу я її не бачила.
Віра Лащик вже вчора повернулася додому. Сьогодні вже мала повну хату відвідувачів, навіть на телефони не відповідала і ми з Софійкою Геврик зажурилися, що з нею сталося.
Я вчора мала розмову по телефону з Форсією: здавала їй звіт про минулий тиждень. А тиждень цей був особливо прикрий: після двох безсонних ночей я була зовсім прибита і чулася фатально. Форсія радила не відкладати операції на катаракт, дозволила брати по дві таблетки xanax (alprazolam), щоб виспатися, а після операції може доведеться змінити ліки на сон. Вчора після двох таблеток я заснула, але сьогодні вдень трохи може запаморочена.
Марко — з власної ініціятиви! — замовив і купив мені т. зв. комоду, тобто крісло з нічником, щоб я не мусіла вночі вставати до лазнички, і мала це біля ліжка. Бо при моїм каліцтві вставання і кілька кроків до лазнички забирають кілька мінут часу, а цього досить, щоб остаточно вибити мене зі сну.
Ларисі Онишкевич витягнули старий пейсмейкер і вклали новий. Чи і мене таке чекає?
Понеділок, 22 вересня 2014
В середу 24 вересня в мене має бути операція на катаракт в правому оці. Маю надію, що не буде зайвих комплікацій, але, очевидно, хвилююся. Вчора таки взяла дві таблетки альпразоламу і трохи виспалася. Сьогодні також візьму дві.
А в міжчасі — немов на спротив катарактові — останніми днями досить багато читала і то не тільки позичені в Абінґтоні книги великим друком, але навіть і щоденник Винниченка і статті з журналу Слово і час. Том 4-ий щоденника не такий цікавий, як попередні. Забагато всяких серемудрих узагальнень, за мало конкретних реалій довколишнього світу (а живе автор у Парижі!). І надто ще багато слідів наївної комуністичної настанови (хоч в тому часі вже на еміграції є і Троцький, який критикує Сталіна, але ВВ його не сприймає). Не оцінює він і не сприймає Чарлі Чапліна, який "їздить тріюмфальним походом по Европі", "невже Чаплін такий геніяльний актор" пише Винниченко: "Тверезо підходячи до розгляду цінностей Чапліна, неважко побачити, що ні про яку геніяльність тут мови не може бути. У перших своїх ролях це — просто клоун, паяц, навіть не актор. Комічна поверховість, напівідіотський вираз лиця звернули на себе увагу і дали змогу дальших виступів. Потім комічність і ідіотськість, клоунство та паяцтво почали підмальовуватись 'ідейністю', ідейність та була досить убога". Чаплін, мовляв, один час "підморгував комуністам", але "як тільки у кишені забряжчали мільйони, він суворо й гордо заявив, що нічого спільного з комуністами не має і не хоче мати". (Т. 4, стор. 267).
В но. 7 (2014) журналу Слово і час є цікаві матеріяли про діяспору, зокрема статті про щоденник Юрія Луцького, про Селепка Лавочку, Юрія Тиса і Гната Кіндратовича, Зосима Дончука, а особливо з приємністю прочитала листи Юрія Лавріненка до Михайла Ореста.
В Літакценті знайшла я рецензію на — хто б то подумав — найновіші мемуари Салмона Рушді, які я недавно прослухала в оригіналі. Як приємно довідатися, що вже існує український переклад цієї книжки!
Лужницький вчора потелефонував до мене, щоб розповісти про сходини управи НТШ-А. Дуже огірчений браком діловитості і полемічними виступами Ані Процик. Але в розмові з Ларисою сьогодні я почула добру новину, яку недавно передав їй Василь Лопух. Останнім часом, під впливом подій в Україні, на імпрези в НТШ-А приходить багато людей четвертої хвилі.
П'ятниця, 26 вересня 2014
На операцію більма в середу возила мене Віра Датон. Були ми в Cupp Building, Presbyterian Hospital вже в 10 годині вранці, а повернулися додому аж о 4 годині пополудні. Не сподівалася я, що заходи для операції ока включатимуть роздягання до нага і шпитальняний одяг, включно із скарпетками і шапкою на голові! А на операційну залю везли мене на операційному ліжку довгими коридорами, ліфтами, з одного кінця будинку на другий. А вміжчасі всякі медичні процедури і години чекання в досить холодних приміщеннях (на моє прохання, дали мені два накривала! — адже можна було чого доброго ще й простудитися!) Пацієнтів (радше пацієнток!) до операцій була ціла черга. Свого хірурґа, який називається Stephan Orlin, я бачила тільки кілька мінут перед операцією. Знечулення (якщо це так можна назвати) ішло тільки руркою до правої вени, я була повністю свідома, відчувала що інструментом щось роблять із моїм оком, але це не було болісне. Сама операція, кажуть, тривала 30 мінут. Потім ще треба було полежати, випити соку і з'їсти пару кексів, щоб впевнитися що не буде якоїсь реакції шлунка (видно декому анестезія приносить всякі несподіванки). Всі ці забіги нагадали мені вірш Силвії Плат, що його я колись була переклала. Мовляв, віддала своє тіло хірурґові і анестезіологам. Справді людина лежить безпомічна на ласці медичного персоналу і все це має не індивідуальний, а фактично масовий характер.
Віра Датон дуже мені допомогла. Добре, що я на цю роль не мусіла просити Оксану. Віра чимало справ могла полагодити, допомогла мені прочитати інструкції, передягнутися, тощо. Мені з моїм вокером все це особливо трудно. Віра привезла мене із заліпленим оком додому, а на другий день була вже знову в мене о 7-ій годині ранку, бо треба було поїхати на пост-операційну візиту вже на год.8:15. Там мені зняли перев'язку ока, асистент Орліна (резидент, представився, але прізвище я зразу забула!) перевірив зір, сам Орлін також прийшов на коротке обстеження, і відпустили мене додому, назначивши за 10 днів чергову перевірку. В міжчасі наказали мені закроплювати око шість разів на день трьома родами крапель, закривати око маскою перед сном, носити сонячні окуляри, не купатися, не робити руханки, не піднімати тягарів, тощо. Отже я стараюся дуже вважати, трохи відлежуюся, але болю не відчуваю.
В середу, коли ми з Вірою повернулися додому, застали на телефоні запис від Орліна, мовляв, питання як я маюся, запевнення, що операція пройшла добре і пригадка, про візиту наступного ранку. Така увага мене зворушила і я йому в четвер на візиті особливо за це подякувала. А сьогодні теж був телефон із лікарні: питалися як я маюся і чи не маю болів?
Я вчора написала е-мейл до Львова, щоб знали, що операція вже за мною і Максим сьогодні вранці телефонував, щоб почути мій голос і впевнитися, що все гаразд.
П'ятниця, 3 жовтня 2014
Мої дні тепер крутяться довкола потреби закроплювати опероване око шість разів на день трьома родами крапель. Це, очевидно, вимагає точної уваги і письмового реєстру. В понеділок матиму знову візиту в Орліна і вже записала собі низку до нього запитань. Тоді також почую про те, чи потрібно мені плянувати операцію і на ліве око? (Маю надію, що ні), як мені бути з моїми проблемами блеферайтісу? І які мені тепер будуть потрібні окуляри?
В понеділок пополудні при помочі Оксани встановила контакт зі Львовом через Скайп і мала змогу довго говорити з Максимом і Уляною. Вони розповідали про свої зустрічі у Львові і про плани поїхати до Києва і до Харкова.
Чуюся незле і не тільки тому, що операція на більмо не принесла комплікацій, але тому, що я таки приймаю таблетки на сон, висипляюся і взагалі менше від себе вимагаю, а навіть приходи Оксани використовую на те, щоб вона подала мені їжу і вранці і вполудне, щоб я не мусіла себе наражувати в кухні, бо кожна дрібниця є потенційною проблемою: адже мені важко встати з крісла, відкрити холодильник, вставити їжу до мікрохиль і витягнути її та гарячу донести до стола, ітп. Раз я впала і це мене тепер лякає. Як це я колись сказала колегам на роботі, звихнувши ногу на бігу в підземці: "experience is the enemy of courage".
Віра Лащик вже вдома під опікою сестри або доньки. Буде їздити на фізичну терапію до Moss Rehab і, очевидно, до роботи 17 жовтня ще не повернеться, як це було передбачено в первісному плані.
В Україні нібито перемиря, але на Донбасі ще далі гинуть люди, хоч і не кожного дня.
Остання аудіокнига, яку я прослухала це: Thomas Paine / by Craig Nelson, performed by Paul Hecht. Багато подробиць з часів американської, а потім і французької революції. І такий анекдот: Бенджамін Франклін, славний вже в світі своїми науковими досягненнями і публікаціями альманаху, прибувши до Франції в ролі посла США, втішався великою популярністю серед французів. Навіть французькому королеві Люї 16 цього було забагато: він в дарунку одному із своїх радників (прізвище недочула) подарував нічний горщик з намальованим всередині портретом Френкліна.
П'ятниця, 10 жовтня 2014
Літературну нагороду Нобеля отримав французький письменник Патрик Модіяно. Ніколи навіть прізвища такого не чула! Але з ЛітАкценту довідалася, що існують українські переклади деяких його творів і що два із них вийшли у видавництві Пульсари! Дуже я цим зраділа і написала ґратуляції видавництву (а також замовлення, якщо ще мають нерозпродані книжки).
Дала я знати Роксоляні Зорівчак про те, що Максим тепер у Львові і ось вона запросила його виступити в Університеті. Це має відбутися сьогодні — я потелефоную пізніше до Львова, щоб довідатися, як все пройшло. Іванко запровадив нам безкоштовну лінію телефону і ми вже пару разів могли обмінятися розмовами. Маю також Скайп, що його встановив був Стефанко, але мені досі вдалося вжити його тільки один раз, при допомозі Оксани.
Винницький (канадець, який живе в Києві і вчить у Могилянці) написав в інтернеті відкритого листа, де передбачає російську інвазію України ще перед виборами 26 жовтня, мовляв, він планує на цей час забрати свою сім'ю і виїхати з України. А Максим має намір скористати із запрошення свого колеги Мельникова і поїхати до Харкова. В Києві має можливість зупинитись разом з Уляною в помешканні Миколи Рябчука. Будуть в мене додаткові причини для турбот.
Потелефонував сьогодні Роман Воронка — давно я з ним не мала контакту. Нас з ним єднають спільні переживання, спричинені хворобою Паркінсона. Він знову був деякий час у лікарні після другої вже спроби покінчити з собою. Він — молодший від мене, живе не сам, а з жінкою, хотів би запобігти повній фізичній немочі, що я добре також розумію. Довідалась я із розмови, що обоє Андрушкові мають поважні психічні проблеми, а він ще й до пересади релігійний і коли обоє з Воронкою працювали на одному факультеті, то він перестерігав американців, що Роман, мовляв, атеїст, щоб його стереглися.
Серед книг, що їх я вчора віддала бібліотеці, була аудіо-біографія Франка Сінатри. (Frank: the voice / James Kaplan, read by Rob Shapiro). Сінатра ніколи не належав до люблених мною співаків чи акторів, вибір мій був випадковий (я вже більшість цікавих матеріялів абінґтонської бібліотеки мабуть прослухала!) Але три речі в його біографії мене зацікавили: 1/ як замолоду був натиск на нього, щоб змінив своє прізвище на модне тоді ірландське (італійці були не надто добре бачені), 2/ як в час війни дав 20,000 дол. хабаря, щоб врятувати себе від військової служби і 3/ як приятелям своїм з Мафії перевозив валізкою міліони доларів готівкою. Його сексуальна розгнузданість, три подружжя, афера з Авою Ґарднер мене особливо не зацікавили.
Тількищо телефонував зі Львова Максим. Його і Уляни виступ відбувся сьогодні в Дзеркальному залі Львівського університету. Присутніх було біля сто осіб. Все відбувалося — на прохання Роксоляни Зорівчак — англійською мовою. Максим говорив про переклади і журнал Ukrainian Literature, Уляна — про працю над перекладом історії Грушевського. Було чимало запитань від публіки.
Неділя, 12 жовтня 2014
Іванко в п'ятницю повернувся вже додому із своєї европейської подорожі. Телефонував до мене двічі — з Риму, а потім вже з Маямі. З Риму він телефонував у час, коли я була на розмові з Максимом і Уляною через Скайп — але лишився запис Іванкового голосу і привітання на моїм voicemail. Коли пару днів тому подзвонив з Маямі, ми довго говорили і він із великим задоволенням розповідав мені про свою европейську поїздку, а був він і в Англії, і в Туреччині, і 10 днів у Львові, а потім в Італії і Еспанії. Цю подорож він сам собі запланував і оплатив власними коштами. Має він знайомих і колег, де зупинявся, а його бизнес добре йому іде по інтернеті і він навіть на час своєї поїздки найняв собі помічника. Вчора знову ж телефонував до мене з Індіянаполісу Стефан — допитувався про мене, навіть пам'ятав про моїх друзів Марію і Рана, що десь на днях мають повернутися з Польщі, і розповідав мені про те, що планує брати участь у маратонському бігу в Індіянаполісі, а сьогодні — вже вдруге — вибирався їхати з товаришами до Шікаґо на оперу. Мені було дуже цікаво довідатися про те, як організуються ті маратонські біги в Америці, так що я ставила йому чимало запитань на цю тему. Подивугідні діти! Прикладів такої сердечної уваги для старої і хворої баби напевно не багато можна в світі знайти!
Марта Шиприкевич — дякуючи мені за стодоларовий даток на Українську Бібліотеку в пам'ять її чоловіка Романа Волчука — прислала мені несподіваний подарунок: книжечку-антологію польської еротичної поезії, що її вона знайшла серед Волчукових книжок. І що це за збірка! Не то що еротика — справжня порнографія! Та ще й майстерним віршем. Є там такі поети: Morsztyn, Kochanowski, Rej, Naborowski, Potocki, Trembecki, Fredro, Orlowski, Boy-Zelenski, Tuwim. [Chwasty polskie: klasyki polskiej erotyki. Wybor i uklad tekstu Daniel Olbrychowski. Ilustracje Franciszek Starowieyski, Warszawa 1994]. Який жаль, що нема вже Остапа, що з ним можна було б мені поділитися враженнями і посміятися! Насправді нема нікого, кому кожна було б показати це або прочитати. Треба ж бо знати польську мову, любити поезію та й мати почуття гумору і толерантність до еротики. Марилі, наприклад, я б не наважилася це показати — вона напевно була б згіршена такою лектурою, а Вакуловські, хоч може і пам'ятають польську мову, також занадто "святі та божі".
Четвер, 16 жовтня 2014
Завтра, 17-ого я маю візиту в Penn Therapy. Завезе мене туди Віра Датон. А завтра в Міляно має зустрітися Петро Порошенко із Путіним. Порошенко вже там, мав уже зустріч з канцлеркою Німеччини Меркель.
Безсонні ночі (їх тепер менше, бо приймаю на ніч таблетку Xanax (Alprazolam) виповняю читанням. От недавно прочитала дві біографії, видані великим друком: "Mockingbird: a portrait of Harper Lee" / by Charles J. Shields i "Cosby"/ by Ronald Smith. Harper Lee, aвторка роману "To kill a mockingbird", народилася в малому містечку в Алабамі, в родині юриста, члена леґіслатури і видавця місцевої газети, не захотіла закінчувати студії права, а вирішила стати письменницею. Єдиний її роман приніс їй велику славу, гроші і нагороду Пуліцера. Я цю книжку читала і бачила фільм з Ґреґори Пеком в головній ролі. Гарпер Лі була у приязні від дитинства із Труманом Капоте і допомогла йому зібрати документацію і написати його книгу "In cold blood". Але вона уникала паблісіті, не любила давати інтерв'ю. "Козбі" — це біографія чорного актора-гумориста, філядельфійця, Біла Козбі (Bill Cosby). Книжка видана ще 1984 року і в ній немає даних про такий трагічний і цікавий для мене момент, як вбивство сина Козбі в Каліфорнії — і то вбивства вчиненого якимсь імігрантом з України. Сам Козбі прославився як актор телевізійних програм, де вперше показанe життя середньої класи чорних в Америці, без надмірних і полемічних наголосів на рaсoвій проблемі. Козбі, на зважаючи на великі успіхи і гроші, що їх здобув, як актор, повернувся до студій і навіть закінчив їх докторатом в університеті Массачузетсу. Недалеко від мене, в Дженкінтавні, є хата, що є власністю Козбі, де колись, кажуть, жила (а може й досі живе) його мати. Але це тільки одна із тих посілостей, що їх має родина Козбі в Каліфорнії, Массачузетс, Нью Йорку.
Неділя, 26 жовтня 2014
В Україні сьогодні парламентські вибори. Екзит-поли показують, що до Верховної Ради увійде сім партій — при чому більшість прогнозують трьом: Блокові Порошенка, Народному фронту і Самопомочі, а це вселяє в мене надію, що прем'єром може таки залишиться Яценюк і що Садовий, теперішній мер Львова, стане може новою зіркою всенаціональної української політики.
Сьогодні Максим з Уляною виїхали зі Львова до Києва, де пробудуть тиждень на помешканні Рябчуків, а потім поїдуть на кілька днів до Харкова. Обоє вони простуджені і це мене турбує: подорожувати поїздом утяжливо і для здорової людини, а хворому тимбільше нелегко. Маю надію, що не буде якихось комплікацій. Максим має виступи і в Києві, і в Харкові — читатиме доповіді про Нечуя-Левицького і зустрічатиме також потенційних видавців і перекладачів його монографії.
Я маю завтра візиту у Форсії, а потім — полуденок з Раном і Марилею. Завезе мене до лікаря Віра Датон і вона буде з нами на обіді в ресторані. Мені, очевидно, дешевше було б поїхати до лікаря за 4 дол. на ССТ, ніж платити Вірі 70 дол. плюс полуденок — але Вірі потрібний заробіток, а мене стати бути щедрою і мати вигоду.
Чуюся багато ліпше ніж два місяці тому в час останньої моєї візити у Форсії. До цього причинилися, на мою думку, такі речі: я почала за згодою Форсії приймати кожного вечора одну а то й дві таблетки Alprazolam, у висліді чого ліпше сплю, хоч і мушу вставати пару разів, але вже не до лазнички, а до "коммоди", яка стоїть поруч ліжка і скорочує до мінімуму перерву сну, подвоєна доза ліку Carbidopa-Levodopa дозволяє мені часом зробити пару кроків без вокера, успішне завершення операції на катаракт правого ока, і постійний контакт по телефону з Максимом і Уляною у Львові також позитивно вплинули на мій психічний стан. Цей контакт тепер на два тижні буде перерваний, але маю надію, що матимемо контакт бодай по е-мейл.
Неділя, 2 листопада 2014
Саме потелефонував Максим — вже із Харкова! Прибули там сьогодні, живуть в готелі Аврора, на вокзалі зустрів їх Ростислав Мельників і вони вже були в його хаті на відвідинах та познайомились з його родиною (Живуть з батьками жінки у власній хаті — Ростислав з жінкою і двома донями). У вівторок Максим має читати доповідь. І він і Уляна далі простуджені. Але контакт зі мною весь час тримають. З Києва також були від них телефони, в додатку до листів по е-мейл. В Києві вони живуть на помешканні у Рябчуків (Микола і Наталка десь виїхали до Европи). Максим виступав з доповіддю (про Нечуя) в Академії наук — будинок неопалений, присутні всі у плащах і шаликах. Також зустрічався з потенційними видавцями своєї монографії. (Англомовний варіянт уже друкується, торонтонське видавництво вже прислало йому верстку книжки!)
Стефанко дзвонив сьогодні вранці, а вчора потелефонував з Торонто Іванко: домовились, що він приїде мене відвідати 14 листопада і буде пару днів — саме на мій день народження! Якби не Максим і його родина — я була б зовсім осамітнена. Крім них і Віри Лащик, а часом теж Мотрі і Вакуловських ніхто до мене не телефонує і я також не поспішаю до людей дзвонити. Насправді мені досить тяжко відбирати телефони — встати з крісла буває дуже трудно, отже відбираю телефони тільки тоді, як сиджу біля комп'ютера з телефоном, або лежу в ліжку поруч телефону. Як до мене хтось телефонує, залишається номер та ім'я на телефоні і я завжди можу відзвонити в час, коли це мені вигідніше. Дуже досадно, коли я з трудом підведуся до телефону, а там якась реклама.
Вчора дивилася ввечері на бритійські теле-комедії на телевізорі до 11 год. і може тому пізіше не могла заснути, хоч і прийняла таблетку. А недоспана ніч завжди негативно впливає на моє самопочуття наступного дня.
П'ятниця, 7 листопада 2014
Знову недоспана ніч, але чуюся незле. Максим відбув дві доповіді в Харкові — в педагогічному університеті ім. Сковороди (де працює Мельників) і в університеті Каразіна. Жінка Мельникова, Уляна, з фаху десайнер і зробила дуже ефектовну афішу про Максимову лекцію. Присутніх студентів було біля сотні. Прислали мені документальні фото по інтернеті. А також Максим прислав запис інтерв'ю на київському радіо, що його зробили з Максимом і Уляною. Розмова була не про політичну ситуацію, а про літературу, культуру взагалі, історію Грушевського, переклади української літератури на англійську мову. Інтерв'ю довге і дуже цікаве. Навіть я, що знаю добре і Максима, і Уляну і проблематику над якою вони працюють, була приємно вражена рівнем цієї розмови, шириною поглядів, досконалою українською мовою і Максима, і Уляни — з подивом я це прослухала і напевно слухатиму ще не раз, була горда і за сина і за невістку і послала лінк до цього інтерв'ю ще іншим своїм знайомим. Сьогодні Максим з Уляною повертаються вже до Львова.
Була я у вівторок з Оксаною у моєї фризієрки, бо конче треба було мені зробити собі новий перманент. Оксана це використала також — чекаючи на мене, дала себе підстригти. А що вона дуже слабо володіє англійською, то мені довелося бути посередником. Каже Оксана: я хочу, щоб мене підстригли на "шапочку". Ну, що це таке? Такого я перекласти не вмію. Але якось порозумілися і Оксана була задоволена. А я, сидячи із закрученими кучерями і чекаючи поки діє хемія, скомпонувала собі на цю тему такий злободенний віршик:
Зайшла Оксана в перукарню,
я хочу "шапочку" — сказала,
"і модну стрижку, щоб я гарно
у товаристві виглядала".
На різних мовах говорили
і вийшла з того перемовка,
бо до розмови запросили
Червону Шапочку і Вовка.
В середу я мала візиту у Віджілянте, а в четвер в Орліна. Vigilante звернув у вагу на те, що в мене надто низький тиск крови (90/60) і сказав, що це мабуть від хвороби Паркінсона і ліків на цю недугу. У висліді наказав мені перестати приймати Diovan (Valsartan), — лік що знижував високий тиск крови — побачимо чи це дасть бажані наслідки. Orlin перевірив опероване око, дав рецепт на нові окуляри і відповідаючи на мої питання, сказав, що на лівому оці є малий катаракт, але він покищо не впливає на якість зору, отже операції ще не треба. Нажаль, нічого менi не порадив на дуже активний блеферайтіс, який знову повернувся минулого тижня і дуже мені дошкуляє. Це, мовляв, справа мого регулярного офталмолога, тобто Массаро, а чергову візиту в неї я могла замовити тільки аж у грудні.
Віра Датон, яка возила мене до лікарів, повідомила мене, що після операції на катаракти, Медікер платить за нову пару окулярів — таке мовляв трапилося її приятельці. Отже я сказала про це Орлінові. Видно, що таке можливе, бо він про це знав і виписав мені відповідне лікарське свідоцтво. Але ані клініка Scheie, aні Will's Eye не приймають оплати від Медікер. Спрямували мене до Pearle Vision. Це тут недалеко від мене, біля супермаркету Акме, але коли ми там з Вірою приїхали виявилося, що і вoни оплати Медікер не приймають. Всетаки я окуляри в них вибрала і замовила і це коштуватиме мені 290 дол. Віра дуже активно допомогла мені — не тільки транспортом, але і порадою і контактом електронним по телефону. Вчора ми ще й пообідали в ресторані Drake, де українець є власником і куди я давно вже планувала піти.
П'ятниця, 14 листопада 2014
Іванко в дорозі до Ф., але приїде пізно — вже 8 год., а його ще нема. Качку, яка вже спеклася, доведеться їсти завтра.
Довідавшись, що Модіано, цьогорічний Нобелівський лауреат, існує в українських перекладах, а ще й виданих у видавництві Пульсари, я замовила в них книжку і вже одержала її і встигла прочитати. Це два короткі романи "Вулиця темних крамниць" і "Зниклий квартал". Книжка так і називається: Зниклий квартал. Перекладач Ганна Малець. Вийшло в 2005 році. Основний сюжет обох романів — герой шукає себе самого в своєму минулому, а манера розповіді, немов у детективному творі — отже читається з інтересом, а при тому видно доброго автора. Головне тут — не розв'язка чи знахідка, а сам пошук. Надзвичайно цікаве тло — місто Париж, описане з неабиякою любов'ю. Спочатку я навіть думала, що напишу коротку статтейку до Свободи, щоб зробити рекляму видавництву. Але з палітурного погляду книжка видана дуже погано і недбало, друк дуже малий і густий — важко читати, та ще із незрозумілими відступами в кожному параграфі, немов би це була поезія, обкладинка погана, антимистецька (а можна було нав'язати до якогось виду Парижа!), нема навіть інформації про заголовки оригіналів! — переклад залишає бажати кращого (вона всюди пише "авжеж" при кінці речення, що нібито мало б відповідати французькому "n'est pas", але тоді коли французька фраза говорить про питання (тут найкраще було б вжити: "правда?" або "чи ж ні?"), то український відповідник — занадто декляративне ствердження, мова взагалі неякісна і зрусифікована ("апельсиновий" сік, замість помаранчевий, всі оті "х" в чужомовних іменах ітд.), помилки в чужих фразах (німецька пісня "sag varum" замість "Sag' warum" iтп.) — отже охота писати про це видання мені відлетіла. Але автор мене зацікавив. Пошукаю за його творами в англійському перекладі.
На вістях ВВС сьогодні центральною новинкою є знову Україна. В Австралії є зустріч 20 лідерів і там головною темою мала бути економіка, але ось нарешті на такому поважному форумі поставили перед Путіном, який там бере участь, ряд серйозних закидів — про те, що Росія злегковажила міжнародні домовлення, порушила суверенність України, посилає танки і військо на допомогу сепаратистам в Донбасі і бреше, заперечуючи про свою участь в цих діях. Була мова про потребу посилення санкцій, а навіть про потребу підтримки України зброєю. НАТО слідкує за т. зв. "гуманітарними конвоями" Російської Федерації і фотографує колони танків в дорозі до Донецька.
В середу Іза Каплан приїхав і забрав мене на полуденок до ресторану "Узбекістан". Справжня посвята і приятельський жест з його боку. Мене кудинебудь везти — це значить — разом із вокером. А він це робить регулярно що два місяці. І перший завжди пам'ятає про мій день народження. І то пам'ятає вже пару десятиліть! Ніколи не забуду, як я ще працювала, і виходячи на роботу вранці 15 листопада, знайшла на дереві перед хатою великий напис із привітанням [Nota bene: його уродини в липні!].
Написала з Києва Тарнашинська. Хочуть підготувати матеріяли для номінації Валерія Шевчука на міжнародні премії (мабуть на Нобеля?) і просила, щоб я зробила бібліографію Шевчукових творів і статей про нього англійською мовою. Розумію потребу такої акції і факт, що саме я можу і повинна подати таку інформацію. Постараюся знайти силу, щоб виконати і свою частку цієї потрібної акції.
Понеділок, 17 листопада 2014
Іванко приїхав в п'ятницю пізно ввечері, а сьогодні перед полуднем поїхав до Стефка, до Індіянаполісу. Це далека дорога — 10 годин їзди, але Іванко каже, що любить їхати автом, що це для нього приємність і відпочинок.
В суботу, в день моїх уродини, ходили ми з ним удвох до Alexander's Café обідати, а ще перед тим він завіз мене до недалекого оптика за окулярами — додатковими, що за них мало заплатити Medicare. Мій експеримент не вдався — вони дають тільки безкоштовні лензи до рамок, куплених у них вже раніше, але дали мені знижку і я за 140 дол. купила собі ще одну пару окулярів, на всякий випадок. Відкриттям для мене, одначе, був факт, що ось тут зараз, недалеко від мене в Eye Institute, є оптик де можна купити окуляри. Це школа для оптометристів — мають дуже гарне і велике приміщення.
В неділю ми обідали вдома качкою. Марко взяв на себе функцію господаря, зварив риж і салат, подав до столу. Качка, яка була спечена два дні раніше і була тільки пригріта, виявилася надзвичайно смачною — научка на майбутнє: може справді варто пекти качку напередодні і на другий день підгрівати. Це фактично дуже упрощує справи — бо ніколи точно не знаєш, коли гості з Торонто приїдуть, тому й качка часом бувала перепечена.
Вакуловські вже день раніше принесли по традиції велику червону поінсетію і елеганту коробку шоколад, а в сам мій день народження телефонували Стефан, Ніна, Надя Петрик, Віра Датон, Роналд Дей, Роман Воронка — цей не тільки сам телефонував кілька разів, але намовив потелефонувати і Софійку Геврик і Віру Лащик, а ще й послав електронною поштою якійсь своїй знайомій мій цикл поезій "Буденні діялоги". Були також телефони зі Львова (я дуже рада, що вони повернулися вже з Харкова і незабаром, при кінці листопада, повернуться вже до Канади). По е-мейл побажання прислали навіть Андрій з Марійкою. Квіти прислали Надя Петрик (вишневу орхідею!), Ніна з Ією, а Іванко привіз навіть квіти з Торонто. Марко купив, як звичайно купує що пару тижнів при нагоді харчевих закупів, традиційний букет — отже хата тепер повна квітів!
Четвер, 27 листопада 2014
Сьогодні о годині 4-ій був телефон зі Львова від Максима. Це вже остання можливість використати цей безкоштовний телефон, що його "заінсталював" Іванко. У Львові вже була 11 год. вечора — лягали спати, а завтра вполудне польотом через Варшаву повертаються вже до Канади.
Сьогодні традиційне американське свято — Thanksgiving. Колись в минулому я робила гостини або ходила в гості. Сьогодні Марко запропонував, що приготує обід сам і от ми удвох пообідали — не індиком, але перепілками. Вже сам факт, що ми разом їли, вказував на вийняток — бо рідко себе бачимо і завжди харчуємось окремо. Але, нажаль, Марко такий маломовний, що справжньої розмови з ним не буває (а може ця маломовність тільки по відношенні до мене?) Але дякувати добрій долі, що є, як є, а не гірше.
Неділя, 30 листопада 2014 У вівторок Оксана мене возила на першу сесію фізичної терапії в Moss Rehab (Deborah Dunn). Наступна сесія буде аж у вівторок (з уваги на День Подяки), але потім заплановані по дві такі сесії на тиждень аж до кінця грудня. Трохи мене втомило, але і навчилася я дечого нового. Після сесії, їздили за харчами до Акме, а тоді Оксана ще приготувала мені полуденок. Все це близько від мене, отже багато легше для здійснення, ніж Паркінсонівська клініка на другому кінці Філадельфії.
Неділя 30 листопада 2014
Максим з Уляною вже в Торонто — слава Богу! Wir sind noch einmal davongekommen! Добре, що щасливо повернулися — це були для мене дуже напружені дні, зокрема на початку, і зокрема в час їхньої подорожі до Києва і Харкова. Мали чимало цікавих зустрічей, виступів на телебаченні і радіо, доповідей в університетах і НАНУ, ділових контактів з потенційними видавцями англомовного перекладу Максимової монографії про Нечуя і хоч обоє трохи хворіли простудою, то обійшлося без більших комплікацій. Трохи обоє працювали по інтернеті, Уляна над перекладом Грушевського, Максим над випуском у світ 4 номера журналу перекладів і над покажчиком до своєї англомовної книжки, яка вже друкується у видавництві Торонтського університету, але вдома праця їх зможе бути більш систематичною і сконцентрованою.
Серед моїх аудіо-книг були недавно Red Land, Black Land: Daily Life in Ancient Egypt / автор Barbara Mertz — цікаві деталі про будову пірамід, про процеси виготовляння мумій ітп. Але найбільшу приємність останнім часом дала мені книга Стайнбека Travels with Charley / John Steinbeck — large print edition, отже справжня книжка, яку я читала у час безсонних ночей. Травелог про самотню подорож із собакою "в пошуках Америки" — надзвичайно цікаві спостереження і розважання про життя і людей, написані пером доброго письменника, барвистим стилем, з гумором і глибокою філософією життя. Хочу дещо занотувати:
"The redwoods, once seen, leave a mark or create a vision that stays with you always... The feeling they produce is not transferable. From them comes silence and awe. It's not only their unbelievable stature, nor the color which seems to shift and vary under your eyes, no, they are not like any trees we know, they are ambassadors from another time." (Pp.225–226).
Пригадую собі свої враження від каліфорнійських секвой — вони нагадували мені ґотичні собори Европи.
Стайнбекова мова багата і часом словник його мені незрозумілий: ось напр. стор. 263: "Мy eye and brain had welshed on me" — що це таке? Але Стайнбек з гумором творить і власну мову, напр. "I am wived in Texas and mother-in-lawed and uncled and aunted and cousined".
Середа. 3 грудня 2014
Вчора мали пригоду. Після терапії в Moss-Rehab, їдемо з Оксаною до бібліотеки. По дорозі авто раптом починає шуміти. Оксана перелякалася — тим більше, що вона минулого тижня вже мала пробему із власним автом, яке не хотіло стартувати після заправки бензиною. Я в першу чергу запропонувала, щоб ми з'їхали з дороги (бо були в швидкісній полосі) і ми зупинилися біля Trader Joe. Але, постоявши там хвилину, я вирішила, що нам найліпше попробувати поїхати до Центру, бо це недалеко — якщо авто зможе туди доїхати. На щастя поволеньки доїхали, авто запаркували, Марко відвіз мене й Оксану додому, а моє авто повіз до механіка (зараз поруч), де ми і так в грудні повинні були перевезти інспекцію. Направа коштуватиме понад 600 дол., але при нагоді ще треба буде направити замок у дверях ззаду — а цю частину треба замовити і на неї доведеться ще почекати. Тим разом Марко залишив свою Мазду на інспекцію, а матиме пару днів можливість користуватись моїм автом. Моя Тойота стара (ще із 1992 року!), але машина мало вживана (ще не має на oдометрі 50,000 миль!) — зовнішній її вигляд — поганий, але як всі мені кажуть, їздити буде ще дуже добре (тобто як її направити!) Я вже автом мабуть років три не їздила, отже я вже не водій, тому й купувати нового авта не можу — навіть якби хотіла витратити на це 20 тисяч дол.
Сьогодні в Центрі показуватимуть український фільм "Поводир". Я на це дуже хотіла піти, розвідувала серед знайомих, кого можна було б намовити, щоб погодився завезти мене-каліку до Центру. Марко, я розумію, матиме відповідальність за показ фільму, він повинен бути там на місці, отже йому справді незручно їхати по мене. Впросилася я до Марти Шиприкевич — обіцяла, що приїде по мене о год. 6-ій. А назад додому привезе мене Марко.
П'ятниця, 12 грудня 2014
Таки була на фільмі! "Поводир" має трагічну, понуру фабулу — знищення більшовиками сліпих кобзарів у 30-их роках, але актори грають добре, зокрема малий хлопець (та ще й дитина діяспори!) який там в центрі уваги. На мене найбільше враження, одначе, зробила авдиторія. На фільм до Центру прийшло понад 300 людей, а це таки подія. Бо хоч Бібліотека організує покази фільмів кілька разів в році, то на попередніх сеансах було 15–20 глядачів! Бачила здалека Іка Лабуньку, але він, нажаль, не підійшов навіть привітатися, а я, очевидно, мусіла сидіти із своїм вокером на місці. Винятково в першому тижні грудня я була також на вечорі в пам'ять Олекси Біланюка в домі св. Софії — повіз мене туди і назад Олександр Лужницький. Там було понад 30 осіб — найцікавіша для мене Тамара Скрипка, яка брала участь у програмі. Минулий тиждень мала дві візити в Moss Rehab на терапію (один раз возила мене Оксана, а другий раз CCT), а вчора їздила з Оксаною до Massaro, до аптеки і до бібліотеки, де на моє прохання замовили мені і треба було відібрати книжку нобелівського лауреата Модіано.
Бесонними ночами часто тепер читаю. Остання моя лектура: Alan Alda: Things I overheard while talking to myself. Приманив мене незвичний заголовок і прізвище автора, відомого навіть мені, інтелігентного актора телевізійної програми з часів корейської війни MASH. Думала я, що це мемуари. Насправді це виявилось збіркою промов, з нагоди виступів Альди на ґрадуаціях і конференціях. Трохи за багато дидактики, але автор — інтелігентний представник повоєнного ліберального покоління, насиченого філософією екзистенціялізму і читання цієї книги нагадало мені фразу з Карла Ясперса, яка стояла кілька десятиліть на моєму робочому бюрку в бібліотеці. Це в свою чергу "надхнуло" мене на вірш. Ось він:
Мотто: Philosophie heisst: auf dem Wege sein. Ihre Fragen sind wesentlicher als ihre Antworten und jede Antwort wird zur neuen Frage. (Karl Jaspers).
Філософ ти, це значить — ти в дорозі,
тобі здається, що ідеш в безкрає,
перед тобою обрій утікає,
а ти насправді досі на порозі.
Здається, з дому вийшов ти в надії,
що знайдеш відповідь — не знаєш де, і в кого?-
Та як тобі знайти оту дорогу,
щоб хоч не заблукати в безнадії?
Шукаєш стежку — першу і останню —
і ось готов собі ти відповісти:
твій досвід збагатять єдині вісті,
де відповідь стає новим питанням... (9 грудня 2014)
Несподіваний зворот в бік поезії приманив мене на ще одну спробу: захотілося мені трохи підробити мій злободенний вірш, що його створила експромптом як реакцію на вірш Качуровського і включила була до "Бувальщини". Чи нова редакція зробить це — поезією?
Інтермеццо
Ось концерт ніжних споминів повен:
це знайомої скрипки звук...
Це Чайковський ? Чи може Бетговен?
— я глуха до музичних азбук.
Хто не любить Гайдна симфоній?
Скільки Моцарт дарує утіх!
Я у вічнім цих творів полоні,
та не вмію назвати їх!
На Стравінського чари не дамся —
до минулого тягне мій шлях —
замість Ваґнера грати і Брамса,
в гостях в мене Вівальді і Бах.
Коли доля до болю розсердить,
Серця ритми нормує рушій,
а я слухаю "Реквієм" Верді —
лік найкращий на розпач душі.
На фронті в Україні трохи спокійніше. Може бути, що Росія зупиниться на тому, щоб тримати Донбас як "заморожений конфлікт", що, очевидно, зробить неможливим вступ України до НАТО і до повного членства в ЕС. Але це дало б бодай невелику передишку, яка допомогла б об'єднати українських політиків для конечних реформ і боротьби з корупцією. Путін свою політикою вже допоміг підняти національну свідомість в українців, які нарешті починають розуміти, що російські імперіялісти — це не старший брат, а небезпечний ворог.
Субота, 13 грудня 2014
Ще одна безсонна ніч і ще одна поетична вправа:
Три покоління
Ось юна Ліна на леваді квітів
у довгій сукні на австрійську моду,
змальована квачем імпресіоніста:
що може ця картинка розповісти
про наростання таємничих мітів
і про початок мого родоводу?
А це Ірена — молоденька мати,
їй молодість зберіг старий портретик,
він може свідчити і розказати
про зудар батька-маляра естетик,
про гордість батькову і батьківську любов,
що загрівала серце знов і знов.
А це — портретик молодої Марти —
дівчатко в пластовому однострою,
стоїть в таборі на вечірній варті,
напередодні зустрічі з судьбою.
Не випадково висять ці портрети
один за одним — перший, другий, третій.
Середа, 17 грудня 2014
Наближається кінець року. Прожила ще один рік — з великими фізичними обмеженнями і усамітненням, але ще при повній пам'яті — а це найбільший дарунок долі! Cogito ergo sum! Пережила і була свідком великого зрушення України — Майдану — і величезного, небаченого досі в історії, виходу України на арену світового зацікавлення. Вже не можна повторяти за Вірою Вовк: "водить пальцем по ґлобусі, а нас там нема". Це було ще правдою навіть після першого проголошення незележності. Пам'ятаю, що в деяких американських газетах тоді про проголошення Україною незалежності була тільки нотатка захована десь в глибині іншої статті. Тепер цього не скажеш. Світова преса була переповнена статтями про Україну, часом аж до болю надмірною увагою. Ще не відомо чим все це скінчиться і чи вийде на корить українському народові, але publicity ми здобули колосальну. З важливих особистих подій 2014 року хочу відмітити успіх Максимової монографії, що здобула прихильну оцінку і вже друкується в Торонто і щасливий та успішний побут Максима й Уляни на науковій відпустці в Україні. З приємністю згадую контакт з внуками, зокрема приїзд Стефка двічі на відвідини і його часті телефони, телефони і відвідини Іванка (пам'ятав про мене навіть під час своєї подорожі по Европі). Навіть Ніна з'явилась на день-два. З медичних справ треба відмітити операцію на катаракт правого ока і коронку на передньому зубі. Впала один раз (31 серпня), але на щастя не було більших пошкоджень. А на диво були і "творчі" успіхи: на початку року зібрала рештку сил, щоб викінчити і післати до видавництва ULE90 і маю надію, що ця багатолітня праця не пропаде без сліду. А несподівані звороти до поетичних вправ навіть саму мене здивували.
Максим з Уляною і хлопцями їдуть на пару днів на Ямайку, а потім приїдуть до мене на українські свята.
Субота 20 грудня 2014
Аббінґтонська бібліотека здобула для мене із бібліотечної мережі книжку Патрика Модіяно і я встигла вже її прочитати. Письменник він цікавий і оригінальний, але тематика повторяється і по якомусь часі втомлює читача. В центрі уваги завжди пошук ідентичности або минулого і все це на тлі топографічних деталів старого малознаного Парижа, все немов у якомусь тумані — і люди, і події, і місто. Чи вартий Модіяно Нобелівської премії? [Suspended sentences / Patrick Modiano. Trans. Mark Polizzotti. = Afterimage (Chien de printemps), "Suspended Sentences" (Remise de peine), "Flowers of ruin" (Fleurs de ruine)]. Свою цікавість заспокоїла і за іншими його книжками не шукатиму.
Прийшов з Києва замовлений у Коробка т. 13 Енциклопедії сучасної України. За давньою професійною звичкою, почала вже переглядати сторінку за сторінкою. Знайшла два гасла про Кіпів — Альберта і Вадима — треба мені потелефонувати до Альберта, бо може він про це і не знає?
П'ятниця, 26 грудня 2014 Максим з Уляною і хлопцями вигрівається на сонці в Ямайці. До мене приїдуть 4 січня. Має бути також Ніна. Тішуся, що будемо всі разом. Але не знаю, як ми їх примістимо? Хлопцям, а може й Ніні, доведеться спати на підлозі, на надувних матрацах або в спальних мішках. Цим уже мусять турбуватися Марко і Максим, я можу тільки старатися, щоб не бути додатковою проблемою.
Послала я привітання з Новим Роком до друзів, як це робила в минулому. Тим разом додала ще і три свої "Бувальщини". Мала вже й кілька теплих відгуків — зокрема від Мирослави Антонович, Людмили Тарнашинської і Марти Трофіменко. Марта зворушена, що я згадала про Славка, Мирослава заскочена несподіваним для неї широким колом моїх зацікавлень, Людмила навіть пропонує, щоб "Бувальщину" послати десь до друку в Україні.
Марко вчора приготував і подав обід і сів разом зі мною пообідати — і ми таким чином відзначили латинське Різдво. А для мене це Різдво приємне прекрасною музикою — це не тільки Генделя "Месія", але і старі колядки — англійські, французькі, німецькі. Є в тому і особистий автобіографічний сентимент: "Месія" нагадує мені молоде моє материнство ["unto us a child is born, unto us a son is given"], а французькі колядки ["Ah, ah, que la mere est belle, ah,ah, que l'enfant est beau"] — студентські роки на Темпел, де на лекціях французької мови я їх вперше почула і співала.
Взяла собі з бібліотеки дві нові книжки мого шкотського автора і одну з них вже прочитала. Приємна, дотепна лектура, інтелігентний, ліберальних і модерних поглядів автор, без снобівських претенсій. Тим разом події не в Африці чи Шкотії, а в Лондоні. Книжка видана вперше 2009 року і в ній вже є відбиток нових соціяльних настроїв і повно алюзій до різних подій 20 століття (напр. Приятелювання молодої жінки з хлопцем, який не є певний чи він не є гомосексуалістом) [Corduroy mansions / Alexander McCall Smith].
Неділя 28 грудня 2014
Ще один МекКолСміт: Friends, lovers, chocolate / Alexander McCall Smith. Тим разом — це із його шотландської серії. Та ще й з великою увагою і сентиментом до шкотської історії, міста Единборо, поезії. Читаючи цей роман, я мала враження, що я вже читала його раніше, бо герої цієї серії повторяються і їх характеристики знайомі. Не тільки молода 40-річна жінка, що є редактором філософського журналу етики, її молодий приятель-музикант, кузинка, що є власником крамниці делікатессен, але навіть Brother Fox — дикий лис, що іноді підходить під вікна хати. Ці романи дуже надаються на телевізійні серіали — цікаво чи такі існують?
На клаптику паперу записала строфу з Євгена Плужника — уривок знаменитої поезії — глибоко філософське, завжди актуальне, а зокрема сьогодні для мене. Хочу викинути цей клаптик паперу, тому віднотую це тут, щоб не загубилося в пам'яті. Може пошлю це Романові Воронці — він єдиний з-поміж моїх знайомих, хто зможе оцінити цю і для нього актуальну поезію.
Все більше спогадів і менше сподівань,
і на чолі утрат сліди глибокі...
Як непомітно ближчає та грань,
що жде за нею прикінцевий спокій! (Є. Плужник)
Вівторок, 30 грудня 2014
Увечері сьогодні дивилася я на вісті. Дзвонить телефон. І на екрані показує мені Comfort Suites. Я думала — реклама, і не спішилася відповідати. Вміжчасі Марко підняв телефон і ось приходить до моєї кімнати і каже: — це Максим. А я: щось сталося? І справді — недобра новина. В неділю 28-го, коли вони мали вже повертатися до Торонто і чекали в Ямайці на літак, Стефанко пішов до лазнички і довго не виходив. Виявилося, що він впав, вдарився в голову, знепритомнів. Не відомо точно, що сталося. Можливо, що був струс мозку — concussion. Його негайно взяли до лікарні, видно що справа поважна, я точно не знаю і можливо що і самі вони ще не мають повних медичних інформацій і прогноз. Стефка перевезли до американського шпиталя на Флориді, десь біля Fort Lauderdale. Максим поїхав з ним і телефонував нам із Флориди, з мотелю. Стефан, каже Максим, притомний і говорить, але не пам'ятає що з ним сталося. Лікарі кажуть, що кілька днів потриває, заки можна буде уточнити діягноз. В кожному разі він якийсь час не може бути сам. Уляна з Іванком сьогодні мали повернутися додому до Торонто, а потім — каже Максим — поїдуть також на Флориду, щоб бути разом.
Очевидно, на свята до Філадельфії вони не приїдуть. Але хоч це прикро, то це найменше важне. Аби лиш Стефко видужав і щоб не виявилось щось загрозливе.