МАРТА ТАРНАВСЬКА

ЖИТТЯ НА БІГУ

Щоденник, 1976–2017

Зміст

Два дні тому Маркові сповнилося 60 років. Я пропонувала, щоб ми втрьох з Ніною пішли разом на обід до ресторану. Сказав мені, що хоче зустрічати свій день народження тільки удвох з Ніною. Ну, на милування нема силування. Добре, що бодай Ніна приїхала, бо вона з'явилася не 1-ого січня, а 2-ого.

Вчора запропонував, що пообідаємо вдома, але що я можу зафундувати кіно. Поїхали на фільм "Лінкольн" до кінотеатру Regal, що досить далеко — аж за тернпайком, більше як пів години автом. Фільм — не зважаючи на дуже позитивні рецензії — мені не сподобався. Книжка "Team of Rivals" — що на ній він нібито базований — значно цікавіша! А ще ті реклами нових фільмів, повних насильства, на величезному екрані — жах, попри деякі добрі прикмети, сьогоднішній Голівуд репрезентує те, що в Америці найгірше!

Сьогодні Ніна поїхала собі на пару годин до міста. З короткої розмови з нею вчора я довідалася небагато: в червні вона закінчує школу, написала вже свою "дисертацію" про американського письменника ДеЛіля, тепер слухатиме ще тільки два курси з літератури — про кримінальні романи і про літературу ренесансу, хотіла б продовжувати студії англомовної літератури на маґістерському рівні таки у Великій Британії. Н̀а мої запитання про родину, сказала, що Ія живе пів року в Лос Анджелесі, а пів року на Марта'с Вінярд, що Весу вставляли штучне коліно, що Олесь і Люба далі обоє працюють, а Матійко і Андрійко закінчили університетські студії і працюють в парамедичних чи фармацевтичних професіях, а покищо живуть із батьками. На питання про Іка, Ніна сказала, що мало про нього знає, але Олесь та Ія є з ним у контакті.

Завтра відлітаємо до Торонто. Будемо там дуже коротко — у вівторок вже повертаємося назад.

Новий рік — вже по традиції — я зустрічала в Рудницьких. Ірена, за латвійською традицією своєї родини, завжди підготовляє безліч страв, та ще й роздає всім гостям лотерійні квитки і всякі ворожіння. Були там Наталя Пазуняк, Марта Ощипко, Катя Рудницька з чоловіком і прегарними четверо дітьми, Віра Лащик, я і пара новоприбулих з України, із Севастополя — Валерій та Олена Говгаленко. Не було, нажаль, Кіпів — Сяня несподівано захворіла на шлункову ґрипу. Валерій Говгаленко — журналіст, української мови вчився, каже, із телебачення. Олена — російськомовна. Вони мають дочку у Філядельфії і до неї приїхали, але вже із зеленою карткою, отже думають тут залишитися. Хтось у тій родині був, здається, студентом Рудницького, і звідти цей контакт. Говгаленко написав працю про потребу суду над марксизмом-ленінізмом, як ідеологією. Це вийшло окремою брошурою. Не знаю, як він собі уявляє оскарження ідеології? Судити за конкретні злочини треба комуністичну партію — давно пора, так як засудили нацистів — а як судити ідеологію?

На перший день нового року — Віра — знову ж по традиції — запросила "на качку". Але хоч качка була смачна, та ще й доповнена печенею — їли ми її тільки удвох з Вірою — Кіпи не приїхали, а Ірена Рудницька, після великого зусилля попереднього дня, також не чулася добре і вони не прийшли. Приятелі подбали, щоб я не була сама — Рудницький по мене приїхав, відвозила Ощипко, а на другий день приїздила і відвозила мене Віра. А моє авто стоїть перед хатою і чекає на моє шоферування!

Середа, 9 січня 2013

Повертаюся до status quo ante: ми вчора вже повернулися з Торонто, а сьогодні навіть Ніна вже від'їхала та й Марко повернувся до праці.

Блискавичний візит у Торонто випав дуже гарно і я вдячна долі і родині, що зробили і мені можливою таку святочну родинну зустріч. Але я добре зробила, що не наважилася залишитись там на довше — — мені справді неможливо вже літати самій, навіть при деякій опіці літунської лінії. [Між іншим, цього року — на контраст до попереднього — мене так точно не перевіряли, не обмацували і черевиків не треба було скидати — нарешті зрозуміли, що не треба витрачати надмір часу на контролю старих калік із пейсмейкерами — варто більше уваги присвятити можливим справжнім терористам!]

Ми прилетіли 5-ого, без спізнень, але втомлені, бо занадто рано виїхали з дому і мусіли довго чекати. [Я після майже безсонної ночі, щоб бути готовою до виїзду о 7-ій, робила свою одногодинну руханку від 5-ої до 6-ої!]. Марко завіз нас на летовище моїм автом і залишив його там на паркувальній площі на три дні. Я цьому була дуже рада, бо нарешті моє авто трохи проїхалося швидким темпом по автостраді — а то стоїть і нидіє. Максим відібрав нас на летовищі в Торонто — казав, що ледве пізнав Ніну — так вона виросла і змінилася. Того дня — після полуденку вдома — за домовленим планом ми ходили вечеряти до Queen's Pasta, недалеко на Блур. І я під опікою, за-під руки, також мала гарний прохід — снігу не було, авта не варто було брати, щоб мене везти. Це була гостина з нагоди Маркових і Стефкових уродин, вже по традиції. І мені нагода щось зафундувати.

На СвятВечір була з нами ще тільки Таня Костів — Іванкова майже дружина, отже було нас в тісному родинному колі восьмеро. До церкви вони їздили на вечірню — не я, я вже поклалася спати. На день Різдва розпакопували дарунки, їли знаменитий обід, що його підготували Уляна із Стефком, а під вечір були в нас гості — Гейсі, Ґері і Дарця з дочкою Дженіфер і сином Майкелом, Жили, Василь і Наталка з сином Матвієм і Танині батьки Тарас і Христя Костіви. Приємно було бачити цю вже зовсім дорослу молодь, з моїми внуками включно — всі вже з університетською освітою. Думаю, що Ніні було приємно і цікаво бути в цьому товаристві. А ще й приходили чотири групи колядників!

Четвер, 10 січня 2013

Сьогодні пошта доставила мені посилку від Ніни Вірченко — компактний диск із записом київської радіопрограми про мене і мою поезію. Ця 20-хвилинна передача ішла серед програм " Радіо Культура", 7 грудня 2012 року від год. 11.10 до 11.30 вранці. Прізвища виконавців — всі мені незнайомі і буду мусіти прослухати цю програму ще раз, щоб прізвища ці розшифрувати. Вибір віршів був для мене неабиякою несподіванкою — попав у програму навіть текст написаний під музику "Як чумаки колись по сіль" [видно комусь це сподобалося! А Москаленко мав сумніви чи мої тексти під музику взагалі варто було включати в книжку!] Критичні коментарі всі цитовані вербатім словами Олександріва, Качуровського, Доценка і Костюка — без додатків. Це мабуть доказ, що програму готовили не літературознавці чи критики, а актори або редактори радіопрограми. Читала поезії заслужена артистка сцени — читала добре, хоч було пару випадків, де поставила інші ніж у поезії наголоси [чого не треба робити, навіть якби ці наголоси були неправильні!] а чужомовні цитати — напр. з Верлена — пропускала зовсім, а S.O.S. (ес-о-ес) читала як "сос". Подобалося мені, що програма про мене була в доброму товаристві — на початку диску є коротка програма про Бетговена і його Місячну сонату, потім іде програма про МТ, а тоді театральна хроніка і довідки про нові книги з літератури. Взагалі це "Радіо Культура" робить дуже добре враження — високий рівень, професійне виконання. Приємно! Успіх! Ясний промінчик в моєму тепер досить нерадісному животінні — ледве ходжу і ледве дихаю.

15 січня 2013

Максим з Уляною сьогодні відлетіли до Відня. Там буде міжнародна конференція, присвячена історії української літератури і організує її Грабович, коштом, як я зрозуміла, якихось европейських організацій. Мене переконував, що англомовної історії української літератури непотрібно, але тепер, мабуть, змінив свою думку.

Я вчора ще раз прослухала київську радіопрограму присвячену моїй поезії. Вірші читає, як я зрозуміла з не дуже чіткого запису — заслужена артистка Лариса Недін. Редактором була Лариса Потапенко. В програмі були такі вірші: Чи й ти ішов у ніч, Буденні діялоги (І,ІІ,ІІІ), Як чумаки колись по сіль, Поворот, Біржа, Три відміни, Тобі, що без геройства, Молитва. Програма була одною із серії "Листи з вирію".

Василь Ґабор хоче зробити нове видання Остапового "Літературного Львова". Ну, тим разом ініціятива не вийшла від мене — я воліла б увагу і гроші присвятити виданню нових книжок (моїх, Максимових). Але Ґабор знаний із добрих і елегантних видань, отже попробую допомогти чим зможу.

Я саме закінчила читати книжку Романа Горака про Керницького. Помилок, які були в журнальному варіянті, на щастя, не повторив. Новиною для мене були цитати з Остапових ще перед-воєнних і воєнних листів до Івася (десь певно знайшов Горак в Івасевому архіві у Водниках?) та й твердження Горака, що Івась друкувався у "Вікнах" під псевдонімом Остап Курган. Книжка Горака має 515 сторінок, я проковтнула її за три дні. Надрукована відносно читабельним шрифтом, але зішита так погано, що після прочитання корінець уже відчепився, хоч книжка нібито у твердій оправі. Є там величезна кількість цитат з Остапових статей, спогадів і листів, а також із моїх.

Середа, 23 січня 2013

Щоб допомогти в редакційній роботі Ґаборові, читаю наново Остапові спогади. Почала від польського перекладу, бо він зредагований значно ліпше і деякі ремарки чи поправки Бакули варто взяти до уваги. Тепер читаю українське видання. Хоч це була перша із спонсорованих мною книжок в Україні і я була задоволена, що вона появилася, то має рацію Ґабор, що треба її перевидати — поліграфія, зокрема, залишає чимало до побажання, а друк такий маленький і нечиткий, що я рада, що можу читати текст надрукований з інтернету. Подивляю Остапову пам'ять і гумор, може якби жив, зробив би нову стилістичну редакцію.

Вчора (це вже вдруге) їздила на терапію до Паркінсонівської клініки PENN. Найгірше те, що їздити треба ССТ і це довго триває. В поворотній дорозі вчора, напр. возив мене аж на південь Філядельфії, (тобто в протилежний бік) відвозячи чи підбираючи інших пасажирів — є нагода подивитись на незнайомі дільниці міста і ствердити, що місто не таке занедбане, ніж мені донедавна здавалося.

Понеділок, 27 січня 2013.

Сьогодні по мене до клініки Паркінсона приїхав шофер, який виявився поляком, недавно прибулим з Польщі. Я мала нагоду практикувати свою "pоlszczyznu". Він називається Grzegorz (Greg) Gustav, скульптор, який за якусь плоскорізьбу з темою 11 вересня, що її послали до Білого Дому, отримав в нагороду зелену картку. Молодий чоловік, вдруге в Америці оженився (але з недавноприбулою полькою). Вже має громадянство США. Працював спершу десь у ювелірній крамниці, але це йому не подобалося. Воліє возити старих на ССТ, але нарікав, що праця ця — малоплатна.

Закінчила слухати курс професора Руіза "Terror of history". Не дуже мені подобався. Забагато про містиків, християнських і єврейських. Решта про різні кінецьсвітні рухи і про переслідування відьом.

Дуже мені докучає чи то якась алергія чи що інше — з носа постійно тече та й очі болять і дуже вразливі на світло. А це може бути споріднене. І хто зна чи не є реакцією на ліки? З носа тече мені вже зо два роки, але останніми днями значно погіршилося. Може вплинула на це збільшена доза карбідопа-леводопа?

Середа, 30 січня 2013.

Почала слухати курс "Utopia and terror in the 20th century" — автор Vejas Gabriel Liulevicious, який є професором в Тенесі. Прівище він вимовляє "Люлявічес" з наголосом на другому складі. Не зважаючи на екзотичне прізвище, говорить англійською мовою без акценту. Курс цікавіший від містиків Руіза та й сама тема близька до нашого часу. Але я ще тільки на початку.

Героїчно переборовши страх перед бурею, я із своїм вокером пішла пішки до аптеки відібрати лік, якого вчора ще не було, коли я їздила туди з Оксаною. І от подорозі додому зустріла я Дейвіда Ґордона і він сказав мені, що переноситься до дому для старших і буде продавати свою хату. Шкода. Не так тому, що він один із останніх білих мешканців мого кварталу, але тому, що він живе сам, а до його хати може спровадитися колись велика родина і буде більше руху на нашій вулиці. Дейвид займався збиранням і продажжю марок, монет і інших речей і я йому передавала українські поштові марки. Сказав мені, що перевірив ціни і вони на диво досить високі. А також, побачивши на стінах моєї хати картини, сказав, що є великий попит на мистців України.

Неділя, 3 лютого 2013

Написав до мене з Вінниці якийсь Олександр Вешелені, що пише дисертацію про Зосима Дончука і просить моєї допомоги, зокрема споминів. Мусів мабуть читати мою довідку про Дончука в ЕУД, бо пише: "Чудово розумію, що його постать свого часу сприймалася неоднозначно, та мені насправді важить кожен факт про нього, нехай і не зовсім позитивний." Його лист ішов до мене два місяці — отже я зразу йому відповіла. Спогадів — та ще й про Дончука — я напевно не писатиму!

Одне що пригадую у зв'язку з Дончуком. Якась його книжка (не пригадую яка саме) так мене позлостила своїми антисемітськими ремарками, що я вирішила написати вірш — і так постав мій спомин-вірш "В житті моєму теж був Бабин Яр." Якщо ця поезія щось вартує, то може варто дати "кредит" Дончукові, що дав стимул до її народження?

П'ятниця 15 лютого 2013.

Минулого тижня я мала дві лікарські візити: в понеділок у кардіолога, в середу — в дентистичній клініці. Віджілянте (і його знамениті машини!) потвердили, то що я і догадувалася: є певна поправа, фібріляцій не було, пейсмейкер правильно працює. На моє питання, чи комбінація ліків може спричиняє в мене алергійну реакцію (з носа постійно тече і тепер гірше ніж раніше), сказав що це малоправдоподібне і рекомендував приймати зиртекс, що я і роблю. Але з очима в мене дуже погіршилося — майже не можу читати, ані дивитись на телевізор, ані — що для мене куди важніше — на екран комп'ютера. Ряхтить, разить. Може треба приспішити операцію на катаракти? Я рішена шукати другої опінії іншого офтальмолога, але ще раз піду до Стефанишин — погодилася мене прийняти додатково 26 лютого.

Ран і Марія відібрали мене від кардіолога і ми поїхали на приємний ланч у СінСін, а потім вони відвезли мене додому. Справжні приятелі і шкода, що вони знову їдуть в квітні на пів року до Польщі. Говорили ми тим разом про наших спільних колег з Biddle. Ран і Марія розповіли мені про значні зміни в нашій правничій школі і про те, що вони знають про це тільки тому, що вони обоє — алюмни, бо бібліотека взагалі контакту не тримає та ще й вимагають від емеритів оплати за користування бібліотекою ітп. Сказали Ран і Мариля — ні цента не дамо на фонди Law School за таке трактування.

Планували ми з Вірою (а також з Деями) піти до театру Арден на п'єсу Бекета Endgame. Але Ран і Марія вже це бачили і сказав Рон: "stark, depressive but brilliant". Отже вирішили піти до театру Волнат на п'єсу Оскара Вайлда "Ідеальний чоловік". Я мала полагодити квитки і довідалась, що ціни на суботнє матіне між 130 і 350 доларів, що мене (і всіх нас) заскочило несподіванкою. Отже не підемо, а шкода.

В середу — після рентґенів і чищення, я верталася додому ССТ — в автобусі було зі мною разом вісім осіб і я була остання на черзі. Їхала від 4-ої до 7-ої, та ще із якимись ментальними пацієнтами, що поводились неприємно і голосно.

Сьогодні дві сензації: до порту в Алабамі після чотирьох днів на морі причалив нарешті круїзний лайнер Carnival Triumph. На кораблі у наслідок пожежі не було три дні електрики, не працювали туалети, ані охолодження, забракло їжі ітп. А на лайнері було 4,000 пасажирів і майже дві тисячі обслуги. Та ще й щастя, що нема загиблих. А на Уралі біля Челябінська упав метеор — наробив чимало шкоди і паніки. Покищо вісті кажуть тільки, що є значне число поранених — від скла, бо всі вікна вилетіли, деякі разом з рамами.

А наші астрономи заповідають, що сьогодні біля 2 год. пополудні біля нашої планети має пролетіти досить великий астероїд — потішають публіку, що він не вдарить об землю, бо летить на віддалі біля 17,000 миль.

Я скінчила слухати курс професора Люлявічеса про утопiю і терор в 20 столітті (нацизм, комунізм, фашизм, китайський комунізм, Хмер руж, Руанду) — досить цікаво, але мені було трохи досадно, що цей литовський-американець ні разу не згадав України, хоч говорив і про громадянську війну в Росії, і про голод, і про Пакт Рібентропа-Молотова і про Чорнобиль.

Тепер позичила собі з бібліотеки низку нових речей — і з приємністю слухаю курсу про життя і музику Брамса. Ґрінберґ має знамените почуття гумору, легкий спосіб викладання і хоч я колись читала книгу-біографію Брамса, то довідуюсь чимало нових подробиць.

Понеділок, 25 лютого 2013.

Завтра вранці маю рішальну візиту у Стефанишин. Візита о год. 9:45 вранці, але єдиний транспорт ССТ, який я могла замовити, приїде по мене вже о 7.44!

Сьогодні була в мене Оксана. Їздила я з нею і до аптеки і до Акме — досить цим втомилася, але це був мій єдиний вихід з хати за останніх кілька днів. Оксана також насмажила мені котлетів ("відбивних") — матиму на кілька обідів.

Ходити — навіть з палицею — мені дуже важко. Але найгірше дошкуляють очі — от всупереч всьому пару днів тому примусила себе до праці над індексом до ULE90 — якби очі не дошкуляли, ця робота могла б піднести тонус мого життя. Але зробила пару сторінок і застрягла, бо добре не бачу.

Прослухала знову з великою приємністю ще одну Ґрінберґову біографію — тим разом Гайдна. А сьогодні перед сном почну слухати "1776" знаного мені з попередніх книг Дейвіда МекКалла (David McCullough).

Написав Микола Рябчук. Буде в червні на конференції у Вашинґтоні і хоче приїхати до Філядельфії. Ну, я йому зразу відписала — мої двері для нього завжди відкриті і знайоме йому ліжко — готове на його нічліг, але перестерегла, що хоч можу запропонувати повний холодильник, то однак чаю подати не зможу, бо сама ледве рухаюся. Але знаю, що він незалежний і модерний чоловік і йому це напевно вистачить.

Середа, 27 лютого 2013

Візита у Стефанишин пройшла за планом. Тим разом вона таки докладно перевірила очі, потвердила що нема ґлаукоми чи іншої серйозної загрози, але є катаракт на правому оці — немов засніжена поверхня — і він уже дозрів, щоб його зоперувати. Отже мені доведеться податися до нового офталмолога, що робить такі операції. Я вже раніше говорила про таку можливість із Віджілянте і з Форсією і питалася їх про рекомендації. Вони назвали офталмолога в системі PENN Medicime (Scheie Eye Institute) Павла Тапоні (Paul Taponi). Отже я це прізвище назвала Мусі Стефанишин і вона йому перешле рапорт про мої проблеми з очима. Я дуже рада, що мені вдалося так по діловому і дружньому перейти до іншого очного лікаря — мене давно всі намовляють, щоб пішла на second opinion, але така вимога вказувала б на брак довіря до лікаря і я не хотіла такої конфронтації. Але від Стефанишин я хотіла відійти, бо вона спеціялізується в косметичних операціях і може не надто багато уваги присвячує іншим справам. До Тапоні я вже сьогодні потелефонувала. Може прийняти мене аж 16 квітня!

Сьогодні останній день на престолі папи Бенедикта XVI. Вперше за шістсот років папа зрезигнував із своєї позиції. Нібито через вік (йому 85) і слабий стан здоров'я. Але напевно також через всякі поважні клопоти і скандали в католицькій церкві. Церква проходить поважну кризу — сексуальні скандали із дітьми, гомосексуальні зв'язки священиків, конфлікти з жіночими монастирями в Америці ітп. Церква потребує значної реформи — можливо ліквідації целібату (за прикладом нашої греко-католицької церкви), допущення жінок до священичих покликань, більшої відкритості у фінансових справах — але навряд чи ця консервативна інституція готова до таких радикальних змін.

За годину приїде по мене Лужницький і повезе на засідання ЕУД — дуже він дбайливий, виведе під руку до авта і з авта — залежить йому на тому, щоб я брала участь в роботі ЕУД.

Вівторок, 5 березня 2013

Вчора була в мене Оксана і мені вдалося полагодити дві важливі справи — візиту в педіятра і перманентну зачіску в новій перукарні (Cutting Crew), недалеко від Центру, що її мені поручила Віра Кліш. Оксана возила мене моїм автом і це велика для мене допомога. Я вчора додатково запросила її нa ланч до мекcиканського рeсторану.

Від Лариси сьогодні довідалась я, що помер Василь Зорівчак, чоловік Роксоляни. Це вже другий великий для неї удар долі — бо ж не так давно несподівано помер їхній син Тарас. Роксоляна має ще дочку Зоряну, яка живе з родиною в Німеччині і з батьками контакту не тримає.

А моя тітка Леся — як доживе до 21 березня — матиме сто років! Парафія в Бостоні готує велелюдне прийняття, а Мотря також планує елегантну гостину десь у готелі в Провіденсі, але трошки пізніше, в квітні. Я сьогодні злегка перередагувала свій спомин про Лесю, що з ним я виступала у Філядельфії на відзначуванні її 90-ліття, і послала до Свободи. Було б добре, якби схотіли надрукувати. Крім того, скомпонувала невеличкий злободенний віршик і пошлю його Мотрі, щоб прочитали на парафіяльному святі. А 21-ого пошлю квіти. Бо поїхати на ці відзначення, нажаль, не зможу.

Тапоні, між іншим, через секретарку повідомив, що він не робить операцій на катаракти і поручив мені іншого офталмолога з Scheie Eye Institute — жінку, що називається Giacomina Massaro-Giordano. Про неї інформація на інтернеті каже, що вона Associate professor of clinical ophtalmology. MD Temple University 1994, "an experienced cataract micro-surgeon ... actively involved in teaching surgery to the residents at Penn". Маю замовлену першу візиту 11 квітня.

Сьогодні гарний сонячний день і відносно тепло — мені варто відважитись на прохід із моїм інвалідним візочком. А завтра — немов з нагоди моєї річниці шлюбу — як і тоді в Зальцбурґу — заповідають сніг!

П'ятниця, 15 березня 2013

Habemus Papam: новим папою, що назвав себе Франціском І., вибраний Хорхе Маріо Берґольо, кардинал із Буенос Айреса. Йому 76 років, він італійського походження, єзуїт — а що для нас найважніше — знайомий Святослава Шевчука і добре обзнайомлений із східнім обрядом і греко-католицькою церквою. Ну, побачимо — добре щоб бодай назначив нам нового кардинала (Гузарові вже 80 років і він у конклаві участи вже не брав).

Помер венезуельський лідер Уґо Чавес. Це не була несподіванка — він довго боровся з хворобою рака, їздив на Кубу оперуватися і приймати хемотерапію. Несподіванкою виявилося бажання венесуельців його забальзамувати і тримати в мавзолеї як Леніна! Але до цього мабуть не дійде — кажуть, за пізно (а може і тіло вже в стані розкладу?)

Свобода досі не відгукнулася на мою статтейку про Лесю і я не знаю: будуть вони це друкувати чи ні.

Вчора знову їздила до клініки Паркінсона на терапію. Їхала ССТ і це забрало від 12 год. до 7-ої. Минулого тижня, щоб не чекати так довго, замовила я була таксі. І повернення додому коштувало мені 35 дол.!

Субота, 16 березня 2013

Ще одна безсонна ніч — і ще один переклад з Емілі Дікінсон:

Чи направду буде ранок?
Чи існує справді день?
Чи побачу його з гір я,
як лиш доросту лишень?

Ноги в нього як лілеї?
Має пір'я, наче птах?
Чи з країв, мені незнаних,
хтось до нас його простяг?

Де той вчений, де моряк той,
де мудрець той із небес,
що покаже пілігриму
місце ранішніх чудес?

Emily Dickinson: Out of the morning (Will there really be a morning?)

Латинський Великдень: 31 березня 2013.

Свого часу звернулася до мене Євдокія Трипупенко за порадою. Її батько, Павло Пришиба, залишив рукопис спогадів про своє життя і вона не знає, що з цим робити. Довідавшись, що вони походять із Чернігівщини, я порадила, щоб вона написала до редактора журналу "Літературний Чернігів", знайшла їй у довіднику НСПУ адресу і ось її заходи вже увінчалися успіхом. Перша частина спогадів Пришиби вже надрукована в журналі і передрукована в інтернетній газеті "Високий вал" і Євдокія Трипупенко не тільки дуже цьому рада, але і вдячна мені за добру пораду і допомогу. А я зі свого боку дуже задоволена, що спогади ці не пропали і вже частинно їх прочитала. Пришиба народився в селянській родині, десь на початку століття, починав школу на 8-році життя в селі Чемер в 1916–17 роках. На родинному фото із табору Ді-Пі в 1948 році Пришибі — 39 років. Є там і 17-літня Евдокія — отже вона, приблизно, моя ровесниця. Павло Пришиба в Америці працював робітником, але — каже Евдокія — завжди "щось писав" і це не завжди подобалося родині. Каже Евдокія, що крім спогадів, він також вів щоденник і вона ці рукописи тепер часом у безсонні ночі перечитує. Цікаво, як талановита людина шукала способів себевиявлення. Спогади написані талановито, в автора неабиякий дар обсервації. Мені особливо цікаво, що він пише про мову. Молитовники, мовляв, всі були російською. Батько читав російські газети, навіть і після революції, коли появилися і українські газети, хоч розмовною мовою в нього була українська.

В четвер я мала останню сесію терапії в Паркінсонській клініці. Доведеться тепер полягати передусім на вправах вдома.

Давно не робила записів у щоденнику, але минулого тижня майже кожного дня працювала годину-дві над покажчиком до ULE90. Промивання очей кожного дня допомагає на блеферайтіс і я можу хоч трохи читати і працювати. А ця робота допомагає мені поборювати депресію — отже чуюся трохи ліпше, не зважаючи на майже повну самотність. Марко сьогодні вдома, з уваги на Великдень. Але він як скаже "добрий ранок" — то це вже багато! Отже мовчимо обоє, уникаючи конфлікту. З хати я виходжу рідко — тільки на лікарські візити або із возиком по ліки до аптеки або з Оксаною до крамниці на закупівлю харчів або до лабораторії. От завтра Оксана прийде і я вже маю список справ, що їх треба полагодити.

П'ятниця, 12 квітня 2013

Вчора мала першу візиту в Penn Eye Care Scheie Eye Institute. Мій новий офталмолог — Mina Massaro-Giordano і її технік-Janice зробили на мене дуже добре враження. Таких точних обстежень я вже давно не мала. Навіть маю точну діягнозу на письмі і вже мала нагоду подивитися за поясненнями в інтернеті: Cortical cataract, Nuclear sclerosis, Blepharitis, Meibomian gland disease. Що більше: Массаро вирішила, що операцію на катаракти ще треба відкласти — маю прийти знову за шість місяців, а вміжчасі промивати очі (що я і досі робила), але також давати перед промиванням гарячі компреси.

На приємну несподіванку мені Ран і Марія ще не виїхали до Польщі і ми мали змогу після моєї візити в лікаря зустрітися, пообідати в СінСін, поговорити. Привезли мене додому раннім пообіддям. Вчора в УКУ Рудницький доповідав про Лабуньку і Головчака — якби не лікарська візита, я була б пішла (пропонували транспорт і Вакуловські і Лужницький), але я вирішила не йти, а покластися на сієсту. Свобода таки надрукувала мій спомин про Лесю — ще в номері за 29 березня. Я мала вже відгуки від різних людей — від Віри Кліш, Марти Яримович, Ані Максимович, навіть від Рудницького — але нічого не чую з Ровд Айленду — від Мотрі і Лесі. Може не отримали газети?

Праця над покажчиком до ULE90 поступає — вже дійшла до статей. Це тримає мене в душевній рівновазі — навіть тоді як не маю жодного контакту з людьми.

Вівторок, 16 квітня 2013

Я заплатила додатково за передплату Свободи і маю змогу оглядати газету по інтернеті. І так ось вже у четвер я подивилася на число з датою п'ятниці 12 квітня і знайшла оголошення-клепсидру про смерть Ірки Бліхар. В суботу подзвонила до Джуля у Детройті і довго з ним розмовляла. Ірина померла від рака печінки і ще пару місяців перед смертю намучилася. Прожила 88 років. Павло мабуть її одноліток, а може трішки старший. (Мені здається, що вони були в одній клясі в гімназії). День після смерти Ірени Павло впав і зломав собі ногу, так що ледве ходить із вокером. Павло довго розповідав про свою родину — мені найцікавіше те, що один із його внуків (син Андрія, що перебрав батькову практику отоляринґології) називається Степан і є у медичній програмі MD/PhD — такій як і наш Стефко. Буду мусіти повідомити про це свого внука — може Стеф зустрінеться колись із цим далеким родичем — Степаном Джулем.

А паперова Свобода мандрує тижнями поки дійде до адресатів. Ось телефонувала Мотря, що нарешті прийшла і до них газета з моєю статтею про Лесю.

В неділю була на українському фільмі "Звичайна справа". Поїхала з Вакуловськими, які беруть також і мій вокер, що дає мені трохи незалежности. Фільм представляв Юрій Шевчук. Людей пийшло мабуть 40–50. (Не досить, щоб оплатити такий захід — а це організує наша Бібліотека в Центрі). Фільм про абсурдність життя — тема яку ґеніяльно представив Бекет у "Чекаючи на Ґодо". Але для молодого режисера — це нелегке завдання. Прізвища його не запам'ятала, а на письмі не бачила.

Субота, 27 квітня 2013

Ого! Щоденник в небезпеці. І це доказ не надмірної активности, тільки — депресії. Треба мені з тим боротися. Працюю щоправда над покажчиком до ULE90 і вже дійшла до половини статей на К — отже неабиякий поступ. Але дається взнаки моє відокремлення від людей і факт, що єдині мої виходи з дому — це поїздки до лікарів за допомогою ССТ або короткі проходи з вокером до аптеки по ліки. А на дворі розцвітає гарна весна і якби я могла нормально ходити (як колись — по дві милі кожного дня!) напевно моє самопочуття було б багато ліпше.

Події останнього часу пов'язані з терористичним актом підчас бостонського маратону. Загинуло троє людей, але поранених є понад двісті. Дуже швидко — при помочі фотокамер, що фільмують безнастанно події в місті — знайшли терористів. Це — виявилося двох братів чеченців, які від дитинства у США — тут закінчували середню школу, а старший з них, здається, і вищу освіту. [Я на вісті на ТБ дивлюся рідко, отже мої інформації передусім із радіо]. Старший чеченець загинув у сутичці з поліцією, молодший, що йому 19 років, поранений, у лікарні. Мені це пов'язання з Чечнею виглядає трохи підозріло — старший терорист їздив до Росії чи пак Даґестану і можливо там набрався ісламського фундаменталізму, але хто його знає, що за тим криється і хто справді є інспіратором такого жорстокого акту проти цивільного населення?

По ночах мені не спиться. До півночі слухаю свої аудіо-книги (тим разом повернулася до симфоній Бетговена і слухаю вже вруге чи втретє), але після півночі не хочу пускати аудіо — бо можливо це чути через стіну у сусідів? — отже взялася читати. І вибрала собі на лектуру те, що наперед знала буде мені цікаво прочитати ще раз — а саме другий том Костюкових спогадів "Зустрічі і прощання". Про цей другий том я колись навіть робила доповідь в УВАН, але читаю немов вперше — так вже призабулися деталі. А Костюк пише знаменито, захоплююче, цікаво. Я бачу, що мені треба з власної книгозбірні вибрати ще кілька мемуарів читаних раніше — зокрема авторів, що писали і про "мою добу" — знайомі з життя події і людей.

Позичив мені Лужницький для "ознайомлення і усмішки" спогади католицького митропомита Сулика п. н. "Як Стефан став митрополитом", видані у Львові 2001 року. Автор не грішить особливим талантом, ані життєвою мудрістю та й життя його обмежене і небагате в події, але в кожних спогадах можна знайти щось цікаве. Тут для мене найцікавіша картина з життя молодого юнака, де на галицькій провінції на зборах молоді намовляють хлопців голоситись до дивізії. Пригадую собі з власного життя, як критично говорили знайомі про Зенка Чайківського, що він, мовляв, — боягуз, не хоче голоситись до дивізії. А ще пригадую, як розповідав Остап — був натиск в редакції, мовляв зголосіться, а тоді ми вас звільнимо, а Остап на те: не буду голоситися і не мусите мене звільняти! Такі свідчення про загальну публічну опінію потрібні, бо вони вияснюють цю безглузду психозу, що довела до створення Дивізії "Галичина". Але спогади Сулика чомусь писані не від першої особи, а від третьої. Тобто "Стефан народився", "Стефан пішов" і тд, а це послаблює вірогідність свідчення. Взагалі досить смішно, коли автор раптом забувається і говорить "мені", "нам" тощо. Книжка зредагована неназваним редактором з України, вживає радянську лексику (велосипед, чемодани, сумка, канікули, лижі), німецькі слова подає неграмотно (Durchlasschine, Durchlasschain замість Durchlassschein) УНРА розшифровується як United Nation's Relieff Association.

Хочу послати Марті Бліхар повідомлення із Свободи про смерть Ірки Джуль, але перед тим хочу відписати імена дітей і внуків, що їх я і зовсім не знаю. Отже підписані крім Павла, такі особи: син Андрій з дружиною Христиною і дітьми: дочкою Марією з чоловіком Кристофором Еберт, сином Степаном і дочкою Лізою; дружина покійного сина Юрія, Лена з дітьми Максимом і Павлом.

Вівторок, 30 квітня 2013.

Вчора, як звичайно в понеділки, прийшла Оксана. Я планувала з нею купити і посадити квіти, але як на злість ішов дощ, отже це справи скомплікувало. Оксана перебрала і випрала постіль, зварила борщ, а потім ми таки поїхали до Home Depot і накупили квітів. Але, очевидно, садити їх вже можливости не було. Оксана обіцяла прийти ще в суботу — саме перед нашим Великоднем — маю надію, що тоді буде погода. (Передучора і сьогодні гарно і сонячно!)

Обидва мої внуки пам'ятають про мене. Стефан дзвонить майже кожного тижня, а Іван — навіть на вакаціях з Танею в Домініканській республіці знаходить час і охоту написати бабі електронного листа. Та ще й пише його власною безсистемною транслітерацією, що напевно дається йому нелегко — але таки по українському. [Деякі мої знайомі з України, щоб уникнути складностей транслітерації, пишуть по англійськи!]

Написав мені з України незнайомий мені член НСПУ Ігор Гончаренко з Мелітополя. Повідомив про те, що "по домовленості з художником Іваном Марчуком озвучив асоціативними віршами близько п'ятиста його художніх робіт" і хотів би мені прислати їх, щоб почути мою думку. Ну, я одним реченням привітала його з творчим успіхом, але перестерегла, щоб мені цих текстів не посилав. Не маю ні сили, ні охоти читати і оцінювати таку масу поезій. Але ось він написав мені вже другого листа: повідомив, що від Ігоря Трача отримав був колись мою книжку [не пише яку] і що читав якісь мої матеріяли в Літературній Україні і Дзвоні, а електронну адресу взяв із довідника НСПУ. Сьогодні я глянула на Інтернет, знайшла пару його віршів, а також прочитала довідку про нього в довіднику НСПУ. Це, виглядає, солідний автор, не якийсь графоман, і я не проти листовного знайомства. Тим більше, що він пише: "живу тут так окремішно, що аж неначе в чужині". Він народився 1959 року в Казахстані — тобто молодший від моїх синів. Може батьки його були заслані туди за совєтських часів?

Середа, 1 травня 2013

Heute ist der erste Mai
alle Kinder sind schon frei:
nach Hause gekommen
zwei Semmel bekommen,
zwei Semmel gegessen
und alles vergessen.

Цей фолклорний віршик цитувала Бабця Лінка — пам'ятала його мабуть з дитинства. Цікаво, чи може бабцина мама — з дому, здається, Шік? — говорила по німецькому? Нема вже кого запитатися.

П'ятниця, 3 травня 2013.

Маленька радість: на столі в їдальні стоїть у вазі великий букет фіолетного бузку. І це не дарунок від друзів, а з мого власного бузку, що його я посадила років 10–15 тому із двох різних маленьких "хвостиків", замовлених у квітяря. Я посадила ці два кущики після того як зрізали мої великі дерева. Тепер там всюди багато сонця. І ось я з вікна помітила розквітлий боз — не зразу могла піти подивитися — адже боюся ходити — навіть із палицею — щоб не впасти. Але ось Марко прийшов з роботи ще за дня і тоді я пішла подивитися, а на другий день попросила його, щоб зрізав букет і приніс до хати.

Отже довголітня традиція ще жива. Остапові сьогодні було б 94 роки.

Середа, 8 травня 2013

За пару годин мають прилетіти Максим з Уляною. Будуть до понеділка, а в суботу я разом з ними поїду на Проводи до Баунд Бруку, де в мотелі перебудемо одну ніч. Отже матиму трохи розвагу під теплою приязною опікою.

Великдень у Віри випав дуже приємний. Були там Кіпи — разом із синами (а старший син Марко з дівчиною Анет, що на приємну несподіванку мені виявилась україномовною українкою), Андрійко з Доріною та Леонід і Ірена Рудницькі. Віра з Сянею приготовили смачку великодню перекуску, Віра, як звичайно надала всьому елегантний тон, а товариство було не тільки приємне, але й цікаве. З Кіпою я говорила про Тамару Скрипку (бо мені прийшло на думку, що я могла б запропонувати їй приходити до мене час до часу й допомогти упорядкувати мій архів — а це, в свою чергу, допомогло б мені розряджувати психічну депресію). Я вдячна Вірі, що вона — запросила також Марка і думаю, що і йому в молодому товаристві було приємно. Рудницькому я розповіла про те, що читала книжку Сулика. Левко повідомив мене, що Гузар книжку заборонив, бо там, мовляв, описані деякі секрети єпископських синодів (ну, я цей розділ пропустила, бо мене ці церковні справи не цікавили), а також — реагуючи на мою критику книжки, Рудницький дотепно сказав, мовляв, в заголовку треба додати знак запитання, тобто повинно бути: "Як Стефан став митрополитом?"

Мали ми з Марком несподіваний клопіт. Бо коли сіли до авта, щоб повернутися додому — двигун не запустився. Мусів мене додому відвозити Альберт, а Марко — незабаром таки повернувся моїм автом, після того як Андрійко допоміг застартувати мотор. Це мене трохи журить — адже ми моїм автом маємо їхати до Баунд Бруку. Але тепер — каже Марко — він вранці запускає мотор і все правильно діє. Ну, авто старе і найважніше, що мало вживане. Я вже давно сама не шоферувала, а Оксана тільки один раз в тижні їде зі мною до крамниці.

Потелефонувала мені Галя Головчак і повідомила, що помер Павло Палієнко. Жаль. Павлюс був один із близьких мені гімназійних товаришів. А наші з'їзди без нього і його знаменитої дружини Лесі не були б такими успішними, як були. Пригадую собі нашу з ним першу зустріч 1945 року в гімназійному бараку на Лексенфельді і розмову. Сказав Павло : Я — євангелик і не вірю в непорочне зачаття. А я йому — я також ні. А нам тоді було по 15–16 років. Не було між нами ніколи якогось романтичного пов'язання, але його дружнє "Мартусечко!" мало в собі так багато щирого тепла. Ніхто інший так мене не називав!

Вівторок, 14 травня 2013

Максим з Уляною вчора відлетіли до Торонто. Не відвозила я їх навіть до потягу — бо вже кілька місяців автом не шоферую! — а нікого стороннього не хотіли просити) — пішли пішки з валізочками на коліщатах (так як я колись і сама ходила, бо на щастя це не так уже й далеко). Дуже успішні були їх короткі відвідини і дуже для мене приємні.Але єдине чим могла причинитися до того я — купила і спекла напередодні качку. Подавати до столу і прибирати опісля — це вже була функція Уляни і Максима. В четвер ми поїхали наперед до Home Depot по квіти і рослини, а, посадивши їх, увечері поїхали на вечерю до Red Lobster — я давно хотіла цей ресторан попробувати і хоч він від нас досить далеко, виявився непоганим, хоч Марко трохи покпивав собі з мене, що це мовляв, майже так як іти до якогось МекДоналда (але він з нами не їздив). Після розмови з Максимом про "power of attorney", мені вдалося в п'ятницю (10 травня) замовити візиту у правничій фірмі Montgomery McCracken, ми поїхали до центру міста і підписали цей документ. Полагоджував справу адвокат Howard Vigderman. Чому саме в цій фірмі? Бо там був зроблений і в їхньому архіві зберігається моє завіщання-тестамент, зроблене ще в січні 1989 року. Справу "power of attorney" постійно порушував Марко, мовляв, ні він ні Максим не мають права робити в моїм імені рішення, бо не мають таких повновластей. Ну, це не зовсім правда: всі рахунки в банках мають подвійних власників — тобто рівно поділені між ними обома, а тестамент також по моїй смерті поділить все на половину. A повновласті для медичних рішень я уже задокументувала за Марковою порадою і при помочі документу з інтернету (Віґдерман навіть дивувався, поглянувши з апробатою на цей правничий документ підписаний тільки двома свідками без адвоката, що його для цього не потрібно). Маю враження, що Марко боїться відповідальности, зрештою він для мене і моїх справ не має ні хвилинки часу чи зацікавлення. Отже я передала такі повновласті Максимові, а Марко, як це зазначено в тестаменті, буде виконавцем моєї волі і ділитиме майно згідно із заповітом після мої смерти.

В суботу ми поїхали до Баунд Бруку. Уляна привезла закуплені свіжі квіти на гріб своїх батьків і добре напрацювалася, щоб їх посадити й упорядкувати. Я на Остаповій могилі не мушу нічого робити, бо там тільки білі камінці між чорними рамами ґраніту — і це зовсім добре виглядає і не потребує догляду. Ледве покінчили з цією роботою, як пустився дощ — але встигли ще автобусиком добратися до власного авта і поїхати до мотелю — тим разом трохи дальше від Культурного Центру — в Hampton Inn. Вечерю їли ми в товаристві Тамари, Тома і Марка Нері в дуже доброму італійському ресторані (хоч і досить далеко поза Баунд Бруком). Домінував у розмові молодий Марк Нері, який недавно закінчив у Філадельфії на Темпел медицину і їде на працю до Utah. Він — симпатичний молодий ідеаліст і романтик, уже пів року працював в Африці у Кейптавн, а освідчувався своїй нареченій у Римі, залізши у воду славетної Треві-фонтани.

Неділя Проводів випала досить холодна, але сонячна. Зустріли ми на цвинтарі Гевриків, Марту Шиприкевич, Вакуловських, але здавалось мені, що людей було менше як у минулому. Мені привезли мій інвалідний візочок і я при його помочі могла трохи ходити, але більше сиділа, так що могил тим разом уже не мала змоги відвідувати. Нажаль, при сонячній — хоч і холоднуватій погоді — я мала костюмчик з короткими рукавами і несподівано для мене сонце мої руки трохи попекло — що я помітила, аж коли повернулася додому. Mea culpa, треба було себе чимсь прикрити.

Авто не створювало нам жодних проблем — йому така кількагодинна подорож на швидких дорогах була дуже потрібна.

Четвер, 16 травня 2013

Нема то як цензура і заборона книжки — найкращий спосіб зацікавити читача! От і я, довідашись від Лужницького, що митрополит Сорока викупив і знищив цілий наклад книжки Сулика та що Гузар також заборонив її поширення, повернулася до тому спогадів "Як Стефан став митрополитом" і переглянула побіжно ті розділи, що стосуються єпископських синодів, щоб зрозуміти, що саме спровокувало таку контроверсію. Знайшла пару речей, які дали мені відповідь на це питання. 1/ Сулик критикує патріярхальний рух і публічні демонстрації протесту, які з нього виникли, 2/ описує в подробицях суперечки, пов'язані з перекладом богослужебних книг на українську мову і намагання елімінувати архаїзми, 3/ розповідає про нерішучість старого і хворого митрополита Любачівського, який погодившись на певні рішення, потім відкликав їх, 4/вибір Гузара на помічника для архиєпископа Сулик називає "шантажем" папського нунція, бо мовляв, справжнього вибору українським єпископам не було представлено.

В моїх очах Сулик на цій критиці скористав — мав відвагу лишити слід для історії, коштом власної репутації. Шкода, що писав по дурному в третій особі — немов він звітодавець чи співучасник збоку — замість виступати від імені власного " я" з повною відповідальністю за свої слова. Я подумала собі, що може мені варто потелефонувати до теперішнього керівника Української Бібліотеки в Центрі, щоб заховали бібліотечний примірник серед раритетів — я знаю, що ця книжка в бібліотеці була, бо я сама колись її там закаталізувала — а наші цензори можуть пробувати її зліквідувати (якщо цього вже не зробили).

Четвер, 23 травня 2013

Минулої суботи (18-ого) відбулися в Нью Йорку річні звітні збори НТШ-А. Я знала вже від Лариси, що є в управі поважні розходження в справі інвестицій майна і що у висліді цих розходжень кілька осіб подали свою резигнацію. Я попросила Рудницького і Лужницького, щоб розповіли, що там на зборах трапилось, бо знала що обидва вони їздили на ці збори до НЙ. Отже я не тільки почула про ці збори від двох різних учасників, але також вони передали мені "Книгу звітів" — 75-сторінкову брошуру, що була роздана присутнім. Мене справи НТШ-А і УВАН цікавлять і турбують і тому я з інтересом прочитала майже всі звіти. Виявляється, що новоприйнятий член НТШ-А, який став також членом Фінансової Комісії (Юрій Омельченко), почав на власну руку робити зміни в інвестиційній стратегії НТШ-А, що викликало спротив голови Фінансової Комісії Дарії Дикої, скарбника т-ва Руслани Россі, та особливо Ореста Поповича, голови Контрольної Комісії, який гостро засудив інвестиційні зміни як шкідливі для т-ва. Дика і Россі — на знак протесту — зрезигнували, а що раніше вже (з інших, мабуть, причин) зрезигнували Мотиль, Василакій і Воронка — то нова управа НТШ-А на чолі з Грабовичем має поважну проблему. В теперішній економічній ситуації, де приходи з капіталу дуже низькі, може бути неабиякою спокусою робити більш рисковні інвестиції і — зрозуміла річ — всі бояться, щоб надбаний цілими поколіннями жертводавців капітал НТШ-А (а його є понад 7 міліонів дол.) не втратити. За принципом audiatur et altera pars — я уважно прочитала звіти управи, зокрема Грабовича і чимало довідалася нового (напр. ведуться серйозні розмови про можливість закупівлі спільного будинку для НТШ-А і УВАН). Ці дві наукові установи — на мою думку — це найбільший скарб американської української діаспори — не так через капітал інвестований в банках чи акціях, але передусім через безцінні архіви, що їх треба за всяку ціну зберегти для майбутнього. Велика відповідальність лежить на плечах провідників НТШ-А і УВАН — чи доростуть вони до своїх нелегких завдань?

Середа, 29 травня 2013

Максим з Уляною відзначають сьогодні 30 річницю свого подружжя. Вдалого, успішного, щасливого подружжя! Фактично вже відсвяткували поїздкою до Niagara on the Lake, а незабаром їдуть до Ванкуверу на славістичну конференцію. Там зустрінуться (вперше!) з Сонею та Крісом і навіть заплянували спільне якесь "sea-kayaking" — спортивну якусь атракцію.

Максим привіз мені і запрограмував на моєму телевізійному екрані в спальні телевізійний серіял, що його завжди дуже захвалювала і поручала мені Віра, — Downton Abbey. Екран мій не має получення з живим сигналом ТБ, але фільми на дисках і привезені Максимом речі на якомусь спеціяльному приборі (не знаю навіть як це називається) можна дивитися. От і я, поборюючи депресію, вже кілька разів дивилася на цю популярну мелодраму. Ну, я не така захоплена цим як Віра, але розвага добре на мене вплинула — я навіть встигла переглянути вже повні три серії по вісім сеансів кожна. Найцікавіше там для мене — ефектовно вплетена в сюжет розповідь, що відбиває історію і суспільні відносини від кінця 19-ого століття в Англії. Нагадує воно дуже (і наслідує!) давнішу програму "Upstairs Downstairs", що на неї я — на рекомендацію своїх американських колег — колись пару разів дивилася. Мені цікавіше слухати професора Стайнберґа (напр. лекції про Марію Тересу, про Катерину Велику), але після телевізійної мелодрами ліпше спиться.

По ночах також читаю спогади Докії Гуменної. Читаю їх вже вдруге, але не багато пригадую з першого читання. Гуменна не пише так цікаво як Костюк, а ще й книжка надрукована дрібнішим шрифтом, що утруднює читання.

На другий тиждень (5-ого червня) приїде до мене Рябчук. Він матиме один виступ в середу з доповіддю в УКУ, а в четвер після премієри Ірванцевої п'єси ( в англійському перекладі з нашого журналу Ukrainian Literature — "A Little Play About Betrayal for One Actress"), що ітиме в театрі Walnut Studio 5 три дні підряд (6–8 червня). Продюсером є аспірантка Леоніда Рудницького Jennifer Hoffmaster, а виконавцем ролі буде Sarah Schol. Рудницький обіцяв, що повезе і мене на цю виставу, але я ще мушу перевірити чи є до Studio 5 — handicapped access?

П'ятниця, 7 червня 2013

Минулий тиждень пройшов під знаком нетипової для мене тепер активности. В неділю була я на полуденку, що його влаштовували інженери на пошану двох стоїх 90-літніх членів — Романа Волчука і Мирона Біласа. Могла я піти на це відзначення тільки завдяки сестрам Вакуловським, що мене туди завезли (разом з моїм вокером!) Програма була, на щастя, коротка (Борецький сказав кілька слів про обох ювілярів, був один виступ співачок з трьома народними піснями, а потім Волчук і Слава Білас в імені чоловіка (він на інвалідній колясці) подякували організаторам — і це все. Була змога побути серед людей і поговорити (хоч я здебільша не говорю, а слухаю!)

В середу приїхав Рябчук. Я погостила його обідом (тільки нас двоє), а увечері він мав виступ на УКУ з доповіддю про політичну ситуацію в Україні. Приїхав по нас і відвозив автом Рудницький. В четвер, тобто вчора, ми вдвох з Миколою обідали десь між 2-ою а 3-ою, а перед 6-ою приїхав автом Рудницький і ми поїхали до центру міста до Walnut Street Theater на премієру Ірванцевої п'єси. Їхало нас в авті п'ятеро: Ірена Рудницька, Ірена Іванкович, Левко, Микола і я (а в баґажнику на моє прохання — взяли і мій walker). Це дуже мені допомогло, бо треба було іти один квартал від парковиська до театру, а і в самому театрі (напр. до туалету) я могла перейти без того, щоб триматися когось за рам'я.

Рябчукова доповідь в УКУ мала заголовок "Януковичів Gleichschaltung; Дещо про особливості авторитаризму в Україні." Єдиний тільки Рябчук вміє так доповідати: завжди є оригінальна свіжа думка, зрівноважена ліберальна настанова, без патетики але і без інвективи. Ґляйхшальтунґ запровадив був Гітлер, прийшовши леґально до влади, перебираючи всі інституції — леґально, пів-леґально, а то й зовсім нелеґально. Щось подібне зробив і Янукович. Чи є в Україні демократія? Є, але нема верховенства права. Це рейдерська держава: рейдери захопили парламент і уряд, тепер взялися прибирати все інше; бизнес за бизнесом, інституцію за інституцією. Коли Рябчука на міжнародних конференціях питаються, що можна зробити для України, він каже: не забувайте, що вона Є! Він вірить, що ситуація зміниться, хоч це мабуть триватиме десятиліття.

Премієра Ірванцевої п'єси випала ліпше, ніж я сподівалася. Саму п'єсу — її переклад в нашому журналі Ukrainian Literature — я читала давно і вважаю, що це чи не найкращий твір Ірванця. Та й має ця річ універсальну тему: зрада не тільки національна, але і особиста, а то й зрада самої себе. І цією універсальністю може річ промовляти до міжнародної публіки, не тільки української. Але я не сподівалася, що молода акторка Sarah Schol виявить таку професійну майстерність. Про неї в програмці сказано, що вона працювала в різних філадельфійських театрах і що має 'degree in theater from Hamilton College". Lorna Howley була режисером і напевно причинилася до успіху вистави, а Jennifer Hoffmaster, аспірантка Леоніда Рудницького, була основним спричинником і організатором цієї ідеї і діяла як producer, бо це була її "master's thesis in the Central and Eastern European Studies program at La Salle University". Вистава має бути повторена ще сьогодні і завтра. Studio 5, маленьке приміщення на 50 осіб на 5-ому поверсі, викликає трохи клястрофобію своєю тіснотою, але це своєрідна театральна лабораторія для нових театральних експериментів. Премієра п'єси "A Little Play about Betrayal for one actress" показала, що ця річ заслуговує вийти і на ширшу сцену, перед більшу публіку. Після вистави були ще дуже ефектовні коментарі Рудницького і Рябчука, а сьогодні коментатором має бути Марко Андрейчик.

Господарська моя роля досить мене втомила, але обіди були смачні: борщ і свиняча печеня з печеною картоплею, каляфйором, зеленим салатом і добрим вином в середу, куріпка (cornish hen) з помідоровим салатом, шпарагівкою, смаженою картоплею і гречаною кашею — знову ж з добрим вином — у четвер. А ще мала я на снідання додаткову лакоминку — заховану в морозильні до приїзду Миколи — великодню паску. Проблемою для мене є не саме готування страв, але подавання їх до столу. А ще й треба потім поспішно помити посуд і вдягнутися до виходу, що мені тепер — коли така дрібниця як запинання ґудзиків буває непереможною перешкодою — займає чимало часу.

Субота, 8 червня 2013

Питалася я Миколи як їм живеться? Сказав: добре! задоволені! Сам він не тільки заробляє як free lance writer, але має також регулярні відрядження як викладач, напр. у Варшавському університеті. От незабаром їдуть обоє з Наталкою на дев'ять місяців до Відня, а побували вони вже чимало разів на творчих відпустках в домах творчости письменників в Італії і інших країнах західної Европи. (Я навіть не знала, що такі writers' retreats існують поза колишнім СРСР!) Побут у Відні він виграв шляхом конкурсу — перша спроба йому не вдалася, попробував вдруге і мав успіх. Тим разом приїздив до Вашинґтону тільки на якусь одноденну міжнародну конференцію (де був єдиним учасником з України), отже сьогодні-завтра він уже повертається до Києва. Наталка тепер уже пенсіонер. Мати її, що вона її пару літ доглядала, уже померла. Наталка тепер перекинулась на прозу і написала роман — та ще й з тентативною дотепною назвою "Життя мого чоловіка". Дочка їхня Настя, що була колись в мене гостем, мала до вибору два запрошення на працю викладача соціології : із Страсбурґа і з Йоганісбурґу. Вибрала Йоганісбурґ і поїде на однорічний академічний контракт до Південної Африки!

Понеділок, 10 червня 2013

Вчора в УкрЦентрі відзначали 75-ліття філадельфійської округи Союзу Українок Америки. В ґаблотках і на стінах ґалереї були виставки праць союзянок, відбувся круглий стіл з виступами кількох активісток, і великий багатолюдний бенкет з програмою на великій залі Центру. На це свято приїхали з Нью Йорку і околиць голова СУА Маріяна Заяць і кілька членок головної управи включно із Софійкою Геврик. Виставки були вдало і цікаво підготовлені (вишивки, головні убори, кептарі, кераміка, біжутерія, мистецькі картини, навіть наукові праці і книжки, історичні фотографії, портрети Лотоцької, Бурачинської, Пушкар). Хтось — чи не Аня Максимович — подбав, щоб і мої книжки були представлені на цій виставці). Круглий стіл міг бути цікавіший — хоч брали в ньому участь жінки різних поколінь, то справді за мало було дискусії та критичної перспективи. Обід на великій залі був надзвичайно смачний, а програма також була непогана, хоч і скромна. (Несподіванкою був дуже добрий виступ молоденької співачки Софійки Фаріон — вона щойно вчиться, але з неї, на мою думку, може вирости добра інтерпретаторка ліричних пісень. Софійка Геврик приїхала з Титом і я знаю, що вона веде його сьогодні до Форсії на якусь лікарську "другу опінію". Про те, яку він має медичну проблему Софійка не говорила, а я з делікатності не допитувалася. Але виглядає він незле, тільки як завжди маломовний.

Мене на імпрезу возили сестри Вакуловські (разом із моїм возиком, що допомагає самостійно рухатися).

Довідалась я там дуже прикру новину. Недавно у Філадельфії, в центрі міста, завалився будинок (руйнували якусь стару будову і при цій нагоді завалилася стіна сусідньої, де була крамнциця дешевого одягу). В цій аварії — сказали мені вчора — постраждала якась жінка з України — її присипало, відрізало ноги, вона в лікарні в критичному стані, не знати чи виживе. На прізвище, здається, Марія Плекан.

Четвер, 13 червня 2013

В результаті одної безсонної ночі я переглянула книгу Франка Сисина Between Poland and the Ukraine: The Dilemma of Adam Kysil, 1600–1653. Це старе гарвардське видання з 1985 року, що вже пару десятиліть лежить серед книжок моєї бібліотеки. Зокрема зацікавило мене історичне тло, литовсько-польська держава на українських землях і її пов'язання із заходом. Це трохи доповнило лекції історії професорів Стайнберґа і інших, що їх я слухаю вже вдруге з непослабним інтересом.

Свого часу я знайшла на інтернеті в каталогах українських бібліотек інформацію про двотомний бібліографічний покажчик "Українські письменники діаспори". Це мене особливо зацікавило — бо ж я колись (ще 1981 року! на ПКУСі) виступила була з проектом подібного видання. Я звернулася до Мирослави Антонович з проханням, щоб вона позичила в бібліотеці це видання і зробила для мене фотокопію. Мирослава звернулася з тим до Парламентської бібліотеки і ось Валентина Кононенко прислала мені по е-мейл електронний варіянт. Я не зразу могла це відкрити, але допоміг Максим і ось я вже не тільки відкрила, але і надрукувала повний текст цього рідкісного видання, що має 262 сторінки і вийшло за редакцією Кононенко в 2006 і 2007 роках накладом 100 примірників. Приємно бачити, що колеґи-бібліографи працюють, збираючи таку інформацію, але — це справді тільки "матеріали до біо-бібліографічного словника" бо хоч зібрано чимало вартісної інформації про різних, часом маловідомих авторів, то вражає відсутність імен, що без них жоден огляд української еміграційноі літератури не може обійтися. Ось я завдам собі труду перерахувати хоч побіжно прізвища тих кого там немає (бо треба мені буде написати це як відгук Валентині Кононенко): Отже: Олесь Бабій, Роман Бабовал, Володимир Барагура, Василь Барка, Володимир Біляїв, Богдан Бойчук, Женя Васильківська, Олекса Веретенченко, Анатоль Гак, Анатоль Галан-Калиновський, Петро Голубенко, Святослав Гординський, Григорій Грабович, Василь Гришко, Ася Гумецька, Докія Гуменна, Володимир Діброва, Дмитро Донцов, Зосим Дончук, Оксана Драгоманова, Ростислав Єндик, Галина Журба, Роман Завадович, Павло Зайцев, Олена Звичайна, Олекса Ізарський, Олег Ільницький, Святослав Караванський, Іван Керницький, Патриція Килина, Іван Кмета-Ічнянський, Людмила Коваленко-Івченко, Олег Коверко, Зоя Когут, Едвард Козак, Юрій Коломиєць, Ольга Коренець, Наталена Королева, Юрій Косач, Алла Косовська-Давиденко, Ігор Костецький, Григорій Костюк, Олександра Костюк, Богдан Кравців, Ольга Кузьмович, Марія Кузьмович-Головінська, Теодор Курпіта, Юрій Лавріненко, Мирослава Ласовська-Крук, Василь Лев, Вадим Лесич, Леонід Лиман, Олег Лисяк, Ольга Лубська, Оксана Луцишина, Ольга Мак, Роман Маланчук, Евген Маланюк, Павло Маляр, Йосип Мандзенко, Іван Манило, Василь Махно, Фотій Мелешко, Теодосій Осьмачка, Марко Павлишин, Наталія Пазуняк, Микола Палій, Ірина Пеленська, Володимир Радзикевич, Марія Ревакович, Степан Риндик, Любомир Рихтицький, Богдан Рубчак, Леонід Рудницький, Іванна Савицька, Улас Самчук, Олексій Сацюк, Михайло Ситник, Іван Смолій, Олекса Стефанович, Марта Тарнавська, Зенон Тарнавський, Максим Тарнавський, Остап Тарнавський, Юрій Тарнавський, Юліян Тарнович, Михайло Тершаковець, Юрій Тис, Юрій Ткач, Василь Чапленко, Ганна Черінь, Дмитро Чижевський, Юрій Шевельов, Зиновій Штокалко, Никифор Щербина, Анатоль Юриняк.

Я і справді завдала собі труду: переглянула навіть енциклопедії. Бо хочу їм допомогти в цій роботі — може це їх заохотить продовжувати розпочате діло? Бо так як воно тепер є у двох частинах — це хіба тільки скромний початок. Бо що це за покажчик української літератури в діяспорі, як в ньому немає самих найважніших тузів цієї літератури: Самчука, Маланюка, Косача, Журби, Гуменної, Ізарського, Осьмачки, Шевельова, Лавріненка, Костюка?

Була я вчора в свого кардіолога. Є значна поправа — я того свідома. Його консервативне лікування дає позитивні наслідки. Але модерна технологія — це щось справді надзвичайне. Тест мого пейсмейкера точно вказав, що 10 травня в мене були фібріляції і то повні чотири години. Я поглянула на свій календар і бачу, що це було в день, коли ми з Максимом і Уляною їздили до юридичної фірми підписувати документ "power of attorney". Я пам'ятаю, що повернувшись з міста, я мусіла лягти після цілоденного напруження. Отже хвороба серця — під контролем. Нажаль з хворобою Паркінсона маю подвійний клопіт: ледве пересуваюся по хаті, а збільшена доза ліку викликає серйозне затвердження шлунка. Каже Форсія, що всі пацієнти, які приймають цей лік, мають ті самі проблеми. Отже радить брати laxative кожних три дні. Це мені дуже не подобається. Останніми роками — при допомозі Metamucil, я мала регулярний шлунок, як ніколи. А тепер це стало справжньою проблемою!

Четвер, 20 червня 2013

Стеф телефонував до своїх батьків у Торонто – зі Львова! Щасливо відбув свою прогулянку по швайцарських Альпах, був в театрі у Відні, а тепер ходить по львівських музеях і вибирається до Калуша на зустріч із лікарями. Живе він не в готелі, а у Вави Бачинської, яка є близькою приятелькою Уляни. З нею він і поїде до Калуша. Не знаю, чи зможе відвідати клініку у Львові і зустрітися з Лесею Гладун — я послала була йому її адресу — вона несподівано повернулася раніше з Америки, але це, мабуть, запізніла для Стефка інформація. Переповів мені по телефону Максим таку Стефкову пригоду у Львові. Пішов він до книгарні. І побачив там "Неповторне дитинство". Втішився, взяв у руки і показує Ваві — а це я! Приємно таке почути!

В понеділок їздила я з Оксаною до клініки на пробу крови, а потім до Bell's Market за харчами. Її чоловік десь тут в моїй околиці працює на перебудові якоїсь хати. Прийшов привітатися і ми мали нагоду познайомитися. Дуже він пристійний — міг би грати ролю угорського гусара в якійсь оперетці Кальмана або Легара. А що називається він Олександр Фешовець — то не виключено, що і ґени його угорські або західно-слов'янські. Оксана, щоправда, називає його Сашею, але це вже пізніші, радянські, впливи. Гарна з них пара, бо і Оксана — гарна молода жінка (я звернула увагу на її сині очі, бо вона мала на собі гарний синявий светрик, який це підкреслював.) Завзяті молоді люди — тяжко працюють обоє, щоб здобути собі і свому синові місце тут і допомогти родині дочки вдома.

Після відходу Оксани мала я прикру пригоду. Їла свіжозакуплений італійський хліб і вкусивши скибку хліба, – зломила собі зуб!! На самому переді!! Негайно потелефонувала до дентистичної клініки. Мали мені віддзвонити. Пополудні у вівторок дали знати, що Міллер може мене прийняти в середу. На щастя, мені ще вдалося зорганізувати собі транспорт ССТ і ось я вчора їздила до клініки направляти зуби. Міллер майстерно зробила свою роботу і я дуже задоволена повернулася додому. Коштувала мене ця пригода понад сто доларів (а це тільки половина — бо решту покриє страхування), але — як сказала мені секретарка клініки "this is your lucky day", бо і на транспорт не довелося довго чекати.

Погода була дуже приємна, отже я планувала ще після обіду вийти на короткий прохід (після конечної тепер для мене короткої сієсти). А побачивши, що сусідка повернулася з дитиною додому, я вирішила, що це нагода мені її привітати. Взяла я коробку шоколад ("Київ вечірній") і почекала, коли вони вийшли з хати. (Бо з моїм вокером я до них до хати по сходах піти не могла). Я привіталася "Welcome to the neighborhood", назвала себе, сказала, що я первісно з України і тому хочу подарувати їм українські шоколадки. Моя молода чорна сусідка називається Nadine, маленька гарненька її донечка, що їй тільки 5 рочків, називається, здається, Adina.

П'ятниця, 21 червня 2013

Вчора за цілий день ні до кого не сказала і слова — ніхто не телефонував і я нікому не дзвонила. І хоч гарна була погода, я нікуди з хати не виходила. Але тепер — відколи мої очі поправились — я багато читаю. При допомозі Оксани нанесла собі з пивниці цілу серію книжок — спогадів, які читала раніше, але радо читатиму знову. І так ось за минулі три дні прочитала Кубійовича "Мені 70" і "Мені 85". Мемуарист з нього неособливий, але мене цікавили деякі факти. Не знала я, що і мама його, і перша його жінка були польки, що в червні 1939 року його — тоді доцента Ягайлонського університету і автора низки наукових праць з географії українських земель — звільнили з університету (мовляв, він пише про "українські землі", а це землі, що належать до польської держави). "Мені 85" повторяє verbatim частину текстів з попередньої книжки, але варто мати під рукою і це перше видання, бо там є ілюстрації, а серед них і цікаве фото автора з двома малими доньками і особливо цікава репродукція документу про звільнення з університету. Академічне tenure a la mode polonaise.

Тепер почала читати Кошелівця — "Розмови в дорозі до себе".

Ґабор прислав верстку Остапової книжки. Не все мені там подобається — Екову понораму дали на обкладинку, але її обрізали так, що ОТ на ній нема! Дали низку додаткових ілюстрацій, але до них ще треба додати бодай пару польських і єврейських письменників і конечно також портрет ОТ роботи Грузбенка. Я про це йому написала — може ще можна буде дещо виправити. Та й ніде не пишуть, що це — друге видання, і нема жодного вступного слова.

Понеділок, 24 червня 2013

В суботу увечері Марко полетів до Шотландії, на ґрадуацію Ніни. Повернеться в четвер, бо казав, що вже в п'ятницю знову мусить бути на праці. Я передала йому для Ніни мій подарунок (по традиції як і іншим моїм внукам, 5000 дол.) з ґратуляціями за перший диплом.

Стефко вже двічі прислав мені карточку з Европи — одну із Базелю у Швайцарії, другу з Відня. Я зворушилася до сліз — не одне-два слова привіту, а дрібним письмом — та ще й нормативною українською мовою! — точний опис, де їздить, що оглядає і які його враження.

Сьогодні з Оксаною їздила до подіятра обрізувати нігті і до аптеки за ліками. Потім ми поїхали на полуденок до "Колиби", але ця остання поїздка вже відбулася не моїм, а Оксаниним автом, бо в моїй старій машині раптом зіпсувалось вікно — тобто перестав діяти механізм, що піднімає скло. Отже вікно треба було тимчасово заліпити, бо заповідають перелетні дощі. Маю надію, що Марко, повернувшись з Шотландії, повезе моє авто до направи. Нема ради — авто старе і неодне в ньому псується, як і в старої людини.

Вівторок, 25 червня 2013

Реагуючи на моє завваження, що варто дати до Літ. Львова портрети також польських і єврейських письменників, Ґабор звернувся до Максима, щоб він пошукав цих портретів в інтернеті. Це мені дуже не подобалося. Українське лінивство! А ще й парадокс: у Львові за портретами львівських письменників звертається видавець до діаспори! А ще й працює він в архіві (чи в Бібліотеці Стефаника) де повинні бути доступні і енциклопедії, і газети з перед війни. Не хочу я, щоб Максим відкладав власну працю (а тепер він перекладає Підмогильного), задля того, щоб робити послугу львівському видавцеві. Ідея видавати наново ЛітЛьвів вийшла не від нас, а від Ґабора, мовляв треба зробити видання багатоілюстроване! ми підтримали її грішми, я зробила коректу книжки (Ґабор хотів, щоб робила і другу коректу!), а сьогодні я ще раз переглянула текст де мова про польських і єврейських письменників, зробила вибір важніших для тексту авторів, що їм варто додати портрети, та й написала Ґаборові листа з порадою звернутись за допомогою, як буде треба до Бакули, який добре знає текст і може багато допомогти, а може також до Махна, який має контакти з польськими письменниками. Але далі нехай Ґабор і сам потрудиться — це ж його ідея, його проєкт.

П'ятниця, 28 червня 2013

Вчора пізним вечором Марко повернувся із Шотландії. Я запиталася: як там все відбулося? "Дуже гарно!" А як там Ніна? "Добре! Я тепер не хочу розмовляти, треба мені влаштуватися". Оце така дослівна розмова! Дивний він чоловік! Сьогодні вранці вже поїхав на працю.

Їздила вчора до Форсії. ССТ спізнився, а потім ще вступав по двох інших пасажирів та й відвозив одну з них до центру міста. Це мене непотрібно хвилювало, бо я очевидно, спізнилася до Форсії. Але вони мають вирозуміння для такої ситуації — напевно я не одинокий їх пацієнт, що має такі проблеми.

Крім понеділкового виїзду з Оксаною і вчора до Форсії — нікуди з хати не виходила. Цими днями температура підскочила до 90+, а крім того кожного дня бурі і перелетні дощі. Зате рослини і мої квіти (включно з посіяними чорнобривцями) ростуть, мов на дріжджях.

Написала я коротку статтейку про Ікера і послала її (електронно!) до Свободи. Це з нагоди недалекого його столітнього ювілею. Не знаю, чи редакція проковтне гірку пілюлю на свою адресу, бо я зробила зауваження, що в книзі редактора Свободи Петра Часта про історію цієї газети прізвище Керницького не згадується взагалі. Я подумала, що мою статтю можна було б прочитати як коментар на радіопрограмі Центру. (Колись я досить часто виступала з такими коментарями, але тепер автом сама вже не їжджу і могла б хіба вдома награти це на тасьму. Попробувала, але бачу, що мені часто бракує віддиху і вирішила послати це на ім'я Наталі Ґріґи — може вона, або Праско, схочуть це прочитати).
Кошелівцеві "Розмови в дорозі до себе" трохи мене розчарували. Від нього я сподівалася більшого. Найцікавіше там — описи подорожей до Провансу, які викликають в читача бажання туди поїхати, та критичні силуети Первомайського і Бажана. Але його описи подорожей читаються як туристичний путівник, а розділи про Первомайського та Бажана, які мене зацікавили — це літературознавчі журнального типу статті, а не спогади. Взагалі в книзі майже повна відсутність особистого, чимало недоговорень і промовчувань. Напр. про конфлікти у Сучасності є натяки, але нема жодної точнішої інформації і читач книжки нічого не довідається про голосну свого часу справу Костецького і про сензаційну тоді резигнацію Кошелівця з редакції.

Неділя, 30 червня 2013

Нарешті Марко таки розповів щось про Ніну і свою подорож до Шотландії. На ґрадуацію Ніни приїхали також Ія з Весом. Ніна (разом з Ією) влаштували післяґрадуаційну гостину, запросивши велике коло товаришів і знайомих. Виглядає, що Ніна дуже задоволена із свого побуту в Шотландії. Вирішила продовжити своє навчання там на маґістерській однорічній програмі в Единборо. За пару тижнів вона приїде до США — має намір відвідати і нас у Філадельфії, але житиме з мамою на Марта'с Вінйард.

Вчора телефонував Стеф — уже повернувся до Індіянаполісу. Розповідав про свої мандрівки швайцарськими Альпами, про Відень, який йому дуже подобався і про те, як йому в дорозі поїздом вкрали фотоапарат, і про "чарівну, але занедбану" архітектуру Львова, і про Калуш та свої зустрічі з місцевими лікарями, включно із Кузиком, батьком Іри Нагірняк, що його адресу я переслала Стефкові. (Кузик, каже Стеф, уже на пенсії, але може це навіть добре, бо він міг більше отверто говорити про деякі проблеми лікарів в Україні, напр. кожних 5 років потрібне затвердження кваліфікацій, щоб залишитись на тій самій роботі, а це, очевидно, нагода до поновної корупції).

Почала я слухати новий — недавнозакуплений! — курс лекцій про історію другої світової війни. (World War II: a Military and Social History / Professor, University of Pennsylvania, Thomas Childers). Дуже цікаво. Нібито до болю знайома тема, а я хоч прослухала ще всього чотири лекції, вже довідалася чимало нового: напр. про те, що Чемберлен, після підписання мюнхенських угод, вважався героєм часу, що врятував мир і був надзвичайно популярним в Европі, або про ролю Муссоліні, який не підтримав Гітлерового плану війни з Польщею і не включився у війну аж десь значно пізніше, або про те, що пару літ напередодні війни Німеччина підписала з Польщею — десятилітній нібито — акт неаґресії.

Четвер, 4 липня 2013

Хорватія стала 28-им членом Европейського Союзу. А Україна далі хитається між ЕС і "Митним союзом" з Росією. Тимчасом в Єгипті стався мілітарний переворот: демократично вибраного президента, що фаворизував партію ісламського братерства, примусили уступити і заарештували і хоч нібито передали владу цивільному судді і заповідають нові вибори, то ця ситуація — велика дилема для США. Америка дає понад мільярд доларів щорічної допомоги Єгиптові і хотіла б там мати не тільки приязну, але і демократичну владу. В Єгипті міліони людей демонструють на вулицях — саме ці демонстрації незадоволених довели до зміни влади, але хіба так має виглядати демократія? воля народу?

Наступні дві книжки з моєї старої колекції спогадів, які я цими днями переглянула, це "Безсмертні:" та "Спогади" Кошиця. Кошиця маю тільки перший том, отже там тільки цікаві мені деякі дані про його походження, родинне оточення і освіту. Значно для мене цікавішим виявилися спогади про Зерова, Филиповича і Драй-Хмару — досі того не читала, бо відстрашував мене непотрібно патетичний заголовок — але це справді вартісне видання і авторами є там самі "аси": Костюк, Петров, Клен, Полонська-Василенко, Оглоблин, Журба.

Вже кілька днів не виходила з хати: на дворі дуже гаряче, вогко, часті дощі. Була щоправда з Оксаною в Акме в понеділок (її автом) — це єдиний мій вихід поза хату цього тижня.

Помер Іван Головінський. Він мав вже довший час хворобу серця і дуже вже мучився. Завтра має бути похорон у Баунд Бруці. Це, очевидно, проблема і для Мотрі з Андрієм і для Ані, бо їм треба бути там присутніми.

Прочитала я в "Українській правді" з 3 липня в інтерв'ю з Танею Малярчук (з нагоди німецького перекладу її книжки "Біографія випадкового чуда") такі цікаві для мене (і дотепні!) її думки : "...національна ідея не повинна заступати здоровий глузд" і про те, що запанувала голота "всюди, і серед тих, що сповідують, умовно кажучи, українську ідею і серед тих, хто вважає себе прибічником 'руского міра'..." Така — досить рідкісна серед українських інтелектуалів — ліберальна настанова зацікавила мене особою автора. Я досі нічого її не читала. А живе вона в Австрії.

Примушую себе день-у-день працювати пару годин над ULE90. Вже закінчую в покажчику статті на літеру S.

Nedilia, 21 lypnia 2013

Ne znaiu, chy spravdi ne robyla ia zhodnykh zapysiv pislia 4 lypnia, a chy vtratyla ikh bezpovorotno? Bo vzhe dovshyi chas ne mala ia dostupu do kompiutera. Zipsuvavsia hard disk! Marko kypyv novyi, ale ne mav chasu ranishe ioho vstavyty. Vchora i siohodni iomu tse nareshti vdalosia. Ale dosi shche ne maiu kyrylytsi! Pereviryla ia svoi zapysy na Index 90-T — nemaie ikh. Otzhe moia robota nad stattiamy na literu T taky propala. Ale tse meni ne bude trudno povtoryty. Dobre, shcho back-up taky pratsiuie I moi davni zapysy vsi (vyhliadaie) ie. A tse holovne. Deiaki rechi na novomu dysku teper inshi i meni treba bude zvykaty. Ale maiu nadiiu, shcho nezabarom vse povernetsia do staroi rutyny.

Ne maiuchy dostupu do kompiutera, ia ostanni dva tyzhni bahato chytala. Shche raz perehlianula knyzhku "Kharkiv, Kharkiv" Semenenka (z menshym entuziazmom, nizh pershyi raz bahato rokiv tomu), natomist Boichukovi "Spomyny v biohrafii" tym razom podobalysia meni bilshe! Prochytala ia takozh tilkyshcho otrymanu knyzhku vid Haidabury "Teatr rozsianyi po svitu — tam naitsikavishi avtentychni lysty Levytskoi, Hirniaka, Dobrovolskoi, Pozniakivny. Ostannikh kilka dniv prysviatyla chytanniu statei v novykh nomerakh "Literaturnoi Ukrainy" — hazeta teper za redaktsiieiu Serhiia Kozaka znachno zhyvisha i tsikavisha — ia chytala z interesom statti Slaboshpytskoho pro literaturni premii, Briukhovetskoho pro Viktora Petrova, Zorivchak pro Frankovi doslidy i pereklady Shekspira i novynku pro novovydani knyzhky Antona Nyvynskoho ("Viky plyvut nad Kyievom") i Halyny Zhurby ("Zori svit zapovidaiut").

Piatnytsia, 26 lypnia 2013

V nainovishomu nomeri "Svobody"(tilkyshcho prochytala na interneti) ie moia statteika pro Ivana Kernytskoho. Krytychne rechennia na adresu Chasto — redaktora, shcho ne zhadav ioho v svoii knyzhtsi pro "Svobodu" — propustyly. Tsenzura ! — ale ia toho vid nykh i spodivalasia. Zate dodaly dobre foto Ikera.

Vchora v mene kilka hodyn bula Vava Bachynska. Vona teper v Amerytsi, otzhe ia zaproponuvala ii doryvochnu pratsiu — dopomohty meni z arkhivom. Khotila b ia uporiadkuvaty svoie lystuvannia — maiu vzhe chastynu lystiv rozdilenykh za adresatamy, ale reshta — a tsioho dosyt bahato — zibrane za rokamy. Dopomoha potribna meni peredusim tomu, shcho meni fizychno nemozhlyvo vytiahaty chy vkladaty papky v skryniu, vytiahaty papery z shuflady itp. Ale reshtu faktychno mushu robyty sama — pry nahodi trokhy materialiv povykydaiu — peredusim vsiakykh dilovykh lystiv, zamovlen itp.

Sered knyzhok, shcho ikh ia nedavno chytala bula knyzhka Veleriia Shevchuka: "Temna muzyka soson, Sad zhyteiskyi". Mene peredusim zatsikavyla druha chastyna — "Sad zhyteiskyi dumok, trudiv ta pochuttiv (Avtobiohrafichni zamitky)". Chastyny tsioho materialu ia vzhe kolys chytala des u presi. Tam meni naitsikavishe te, shcho pyshe Shevchuk pro svoiu rodynu. Maty bula z polskoho rodu, vin z bratom buly khreshcheni v rymokatolytskomu obriadi. Pro tse ia znala. Ale tut v knyzhtsi na stor. 337 ie take rechennia: "Rozmovnoiu movoiu v materynii rodyni bula ukrainska, ale zapysani vony buly poliakamy" — a tse vzhe dlia mene spravzhnia reveliatsiia! I takykh tam na Zhytomyrshchyni bulo napevno bilshe! Ne darom hovoriat pro dvi Ukrainy — ale tse ne tilky Halychyna ta Prydniprianshchyna, a vsi zemli shcho buly kolys pid Polshcheiu: do siohodni zalyshylysia slidy u mentalnosti, natsionalnii svidomosti, movi! Shevchukova mova taka, shcho ii mabut ne rozumiiut na Donnechchyni, bo v nii bahato polonizmiv ne vlastyvykh zrusyfikovanii movi skhodu. Pry nahodi prochytala takozh roman "Temna muzyka soson". Shcho za neimovirna knyzhka! A shche v tsii barokovii rozpovidi pro chernechi (uniatski) mizhusobytsi 17-oho stolittia, vpleteni erotychni opysy statevoho aktu — nemov by tse bula iakas suchasna postmodernistychna proza!

Vchora sered moiei eleкtronnoi poshty znaishla lyst, avtor iakoho ne nazvav svoho prizvyshcha, ale pidpysavsia "Valerii z Horodka na Smotrychi". I tse vidhuk — khto b to podumav! — na moiu bibliohrafichnu broshuru "Ukrainska natsionalna revoliutsiia v poezii"! Vona sponukala ioho do ukladennia — ne zovsim rozumiiu — antolohii chy shyrshoi bibliohrafii — na tsiu zh temu. "Shchyro Vam diakuiu za poshtovkh do ukladannia nashoho natsionalnoho materialu v ukrainskii poezii".

Ale pry vsikh tsykh dribnykh spravakh, stalasia nedavno podiia, shcho prynesla meni velyku prykrist. Maksym pereslav meni kopii svoho elektronnoho lystuvannia z Hrabovychem v spravi zhurnalu "Ukrainian Literature". I vyhliadaie, shcho Hrabovych ne maie zrozuminnia dlia tsioho vydannia, hotov dovesty do ioho zanyku. Movliav, v biudzeti ne peredbacheni koshty na prodovzhennia tsioho vydannia. Koshty ne taki vzhe velyki — odne chyslo nikoly ne koshtuvalo bilshe iak 15 tysiach, a poiavlialosia tilky shcho kilka rokiv. Mene take stanovyshche holovy NTSH-A duzhe rozserdylo: ia khotila pereslaty tsei obmin lystiv Larysi ta Rudnytskomu, shchob sprovokuvaty ikhniu reaktsiiu, ale Maksym pokyshcho ne dav dozvolu. Vin dumaie, shcho mozhe shche spravy naladnaiutsia, bo iomu a i meni zalezhyt peredusim na elektronnii versii, a ne na drukovanomu varianti, iakoho NTSH-A ne vmiie ni reklamuvaty ni prodavaty. Vydavannia tsioho zhurnalu — tse moia davna ideia, ia ne khotila b shchob z takym trudom narodzhenyi proekt raptom pomer. Ia hotova navit pozhertvuvaty na tu tsil svoi vlasni hroshi — ale todi vony ne pidut na NTSH-A!!! Bachu shcho spravdi novyi holova NTSH-A dbaie tilky pro vlasni proekty — na monohrafiiu pro Shevchenka otrymav 35,000 dol., a teper znakhodyt v biudzeti mistse dlia vydan Krytyky (tobto takozh svoikh vlasnykh), a na lvivske NTSHA obrazhenyi tai vidmovyvsia pidtrymuvaty "Zapysky".

Vid ponedilka do seredy hostiuvala v nas Nina. V ponediok kupyly sobi i meni " cheese steak", u vivtorok Marko z Ninoiu khodyly kudys na vecheriu (mene ne zaproshuvaly), a v seredu vrantsi vona vidikhala. Vona duzhe malomovna, skontsentrovana na vlasnykh spravakh, navit snidanok nesla sobi nahoru do kimnaty I tam perebuvala pry zakrytykh dveriakh, chytaiuchy svii laptop. Kontaktu zi mnoiu ne shukala, a ia ne nakyduvalasia.

Stefko, natomist, chasto telefonuie z Indianapolisu. Nedavno brav uchast u sportovomu zmahu trialtoni — plavannia, bih, perehony velosypedamy. Ne tilky rozpovidav pro sebe, ale dopytuvavsia pro te, iak maiusia ia. I radyv, shchob Oskana chastishe prykhodyla, tai vyvozyla mene z domu na paru hodyn, shchob ia ne sydila sama v khati...Nu, vin uzhe praktykuie medytsynu! Teper, pisla ispytiv "boards", vin pratsiuie v laboratorii — tse vzhe chastyna ioho naukovoi prohramу.

Субота. 27 липня 2013

Марко вже вставив кирилuцю, є, але розклад її не відповідає моєму Word Perfect. Treba bude pochekaty na Maksyma.

Неділя 28 липня 2013

Вже Марко показав мені, як знайти Максимову Ворд Перфект кирилицю. І ось вона працює. Але ще мені неясно: чи щоб одне слово вписати латинкою, — як ось Ворд Перфект вгорі — треба переставляти з Махім 1 на Махім 2? Бо раніше це було легше і простіше.

Word Perfect — iak natysnu na Control K — kazhe meni Macro not found. Ranishe tse minialo klaviaturu.

Marko takozh popravyv latynsku kliaviaturu: chomus kozhe I pysalosia z velykoi litery. V anhliiskomu teksti — zrozumilo chomu, ale v transliterovanii ukrainskii versii, tse bulo spravzhnia "nuisance". Ottaki klopoty z modernoiu tekhnolohiieiu.

Вівторок, 30 липня 2013

Сьогодні була вдруге у мене Вава і ми працювали над моїм архівом листування. Назбиралося того так багато за всі активні роки мого життя, що треба буде ще довгого часу, щоб це упорядкувати за адресатами. Тимбільше, що я хочу робити іншу роботу — тепер коли мій комп'ютер працює — треба мені повернутися до праці над ULE90.

А вчора я їздила з Оксаною до лабораторії, до перукарні, а потім ще й на полуденок до мехіканського ресторану. Тим разом і в лабораторії медсестра була недосвідчена і мусіла мати допомогу інструктора, і в перукарні не було моєї фризієрки Довн і якась Сил (може Силвія?) робила мені перманент дуже довго і не з таким вислідом, як я бажала. А Оксана мусіла чекати, читаючи книжку.

А моя остання лектура — Авраам Шифрін "Четвертий вимір". Ці мемуари з совєтського ґулаґу — переклад з російської — видала Сучасність ще 1973 року, але я досі не читала. Шифрін — єврей, багато пише і про українських політв'язнів.І хоч він нібито вибачається перед читачем, що він, мовляв, не письменник, то книжка написана дуже талановито і цікаво, хоч очевидно, читати про ці знущання над людьми прикро і боляче.

П'ятниця, 2 серпня 2013.

Нарешті здійснилася моя мрія побачити Mann Center for the Performing Arts ! Я стільки років живу у Філадельфії, і досі не мала нагоди побувати в цьому театрі в парку під відкритим небом, де філадельфійський оркестр кожного року літом продовжує свій сезон концертів. Трапилася небувала нагода: український піяніст Вадим Холоденко здобув перше місце в конкурсі піяністів імені Вен Клайбурна і вчора він виступав у нас з концертом саме у Ман-центрі. З тієї нагоди українці зорганізували спільну поїздку туди автобусом і я з великою охотою скористала з цієї нагоди. Правда, в моїй ситуації це було можливе тільки за допомогою приятелів. Я про своє бажання сказала наперед Вірі і просила, щоб вона уможливила мені таку ескападу. Допоміг Альберт Кіпа: приїхав по мене автом, взяв до баґажника мій вокер, довіз до автобусу в УкрЦентрі, а теж і на місці допоміг мені дійти до сидження, віддати вокер на переховку ітд. [Добре, що я вирішила таки взяти з собою вокер — там треба було досить багато ходити — з палицею це не було б можливе!] Концерт був чудовий! Диригував філадельфійським оркестром гість-румун Cristian Macelaru. В програмі був мій улюблений фортепіяновий концерт Чайковського, а крім того Ваґнер (з Майстерзінґер), Ліст (Угорська рапсодія) і Штраус (Розенкавалір). Сам Ман-центер має надзвичайну культурну атмосферу, але він тільки частково є під відкритим небом — основне приміщення — під дахом. Це добре не тільки як забезпека від дощу (дуже вчора весь день погода нас лякала, але ввечері дощ не падав, на щастя!), але напевно впливає і на акустику. Між іншим, в цьому ж приміщенні день раніше диригував фільдельфійським оркестром в іншому концерті (де грали твори Римського-Корсакова, Рахманінова і Стравінського) український диригент — Кирило Карабиць! Одне слово — український тиждень!

Субота, 3 серпня 2013

Сьогодні на українській радіопрограмі Центру було інтерв'ю з Кирилом Карабицем! Говорив він дуже цікаво, патріотично та ще й прекрасною натуральною українською мовою, без сліду будьяких російських впливів — так ніби він не приїхав з самого Києва! Такої високої міжнародної кляси мистець, а видно досить скромний, як погодився виступити на скромній діяспорній аматорській радіопрограмі! Велика честь для філадельфійців. А для мене це — застрик оптимізму про майбутнє української культури. Не є так зле, як маємо таких людей.

Середа, 7 серпня 2013

3 серпня померла Ірина Жиленко. А я довідалась про це тільки сьогодні, з газети День, бо ЛітАкцент, який переглядаю регулярно кожного дня, тепер на вакаціях. А День переглядаю рідко — мабуть була вістка раніше, але я тоді не відкрила була Дня. А сьогодні побачила відео — повторення презентації Homo feriens, що відбулася пару літ тому і де виступали сама Жиленко, Сверстюк, Жулинський, директор видавництва Смолоскип Семків, Богдан Горинь і інші. Дуже цікаво і приємно побачити як ці люди виглядають і що говорять. Пригадую з яким захопленням читала я колись Homo Feriens. Цікаво чи книжковий варіянт містить щось більше як було в журнальному варіянті? А на відео-презентації побачила (вперше!) ще живу Ірину Жиленко — стареньку, маленьку, але — виглядало — в досить добрій фізичній формі. Що сталося? Вона 1941 року народження — молодша від мене на 11 років.

П'ятниця, 9 серпня 2013

Закінчила читати спогади Самчука. "На білому коні" (1965) читала вже раз давніше, бо деякі моменти пам'ятаю (зокрема його зворушення, як на батьківщині свого дитинства зустрічає вулицю свого імени!) Але тепер читала може із ще більшим зацікавленням. З перспективи часу і прожитого деякі речі особливо звертають на себе увагу та й прізвища людей, які потім були в еміграції. В першому томі ("На білому коні") звернула я увагу на факт, що ніде не згадуються євреї — невже справді чистки і розстріли почалися аж пізніше? В Сольці, де ми жили, акції проти євреїв, здається мені, почалися майже зразу після окупації — в монастирі, де ми переховувалися від воєнних дій, одну келію німці засипали ґранатами, а там, мовляв, заховалися місцеві жиди — але мені було вісім років, отже знаю це тільки з розповіді дорослих. Може це ще не були ті славні Einsatzgruppen, які подвизалися пізніше, а фронтові діі вермахту? Чи тих, що — як розповідала моя мама — представилися, отворивши вхід до мoнастиської пивниці повної людей, театральним вигуком "Hier sind Soldaten des Dritten Reiches"? В другому томі "На коні вороному" вже є згадки і про групові ростріли євреїв, і про партизанку. З того часу (1942) є і мій особистий спогад про похід жидів головною вулицею Зборова — похід під німецьким конвоєм на розстріл — десь поза містом. Тоді я вже була очевидцем — мені було 11–12 років. Самчук багато, детально і з любов'ю пише про Волинь під німецькою окупацією, а мені особливо цікаві його перші знайомства з Аркадієм Любченком і Віктором Петровим. Також я вперше довідалася про те як, де і коли він познайомився з другою своєю дружинею Танею.

Сьогодні в мене український робітник Юрій Теліцин чистив килим в їдальні, на сходах і в коридорі. Найвища пора було це зробити — тепер коли нас двоє — ясний килим частіше забруднюється. Тепер от килими сохнуть, а я нагорі, в своїй робітні і не думаю сходити вниз аж до вечора!

Маю новий клопіт: зломилися мені окуляри. Скло, щоправда, не розбилося, але зломилися рямці. [Добре, що до комп'ютера я маю інші окуляри!] Якби я їздила автом — це не була б така проблема, але при моєму каліцтві — кожна справа комплікується, бо потрібна стороння допомога. Марко обіцяв звернутись з тим до ювеліра, може направить. Але кожне моє прохання до Марка (хоч їх не так багато) зустрічається з такою зливою незрозумілої мені нечемної реакції, принижень і образ, що справді відхочується звертатися до нього з будьяким проханням. Ну, мушу терпіти і бути вдячною за ті послуги, які мені важніші і конче потрібні (напр. з автом або з комп'ютером) — але думаю собі з великим співчуттям про тих матерів, що мусять бути залежними від своїх синів ще й фінансово — я принаймні в цьому відношенні незалежна!

Неділя, 11 серпня 2013

Докінчую читати Івана Майстренка: "Історія мого покоління" (1985, КІУС) — раніше того не читала. Надзвичайно багата панорама революції — і то з точки зору українського боротьбіста-комуніста. Приклади — немов для "Чотирьох шабель" Яновського, де члени одної родини в різних ворожих формаціях. Дуже цікаво описане, як він, Майстренко — на посту редактора газети — українізує Одесу. І про те, як Каґановіч проводив українізаційним процесом, і виступав з промовами українською мовою.

Вечорами перед сном слухаю вдруге (часом навіть по три рази!) з великим зацікавленням лекції з історії Росії Марка Стайнберґа — так що мої аудіо-книги і українська лектура взаємно себе доповнюють.

Вчора прийшли поштою перші три замовлені в Коробка в Києві книжки: "Що записано в книгу життя" Михайла Слабошпицького (2012), "Володимир Винниченко: Таємниці кохання" Надії Миронець (2013) і "Цілком особисто" — листи Віталія Коротича до Дмитра Кременя. Ще мають прийти томи 11 і 12 "Енциклопедії сучасної України". Книжки дорогі — це замовлення коштуватиме мені майже 200 дол.!

Понеділок, 19 серпня 2013

Книжку Миронець купила я спеціяльно для Віри — бо вона здавна цікавиться любовними справами Винниченка. А щоб могти Вірі завтра книжку передати, я сама швиденько встигла вже її прочитати. Миронець використала багатюще листування з Люсею Гольдмерштейн, матірю Винниченкового сина, що помер, як каже Миронець "за загадкових обставин у тримісячному віці" і що його прихід на світ спонукав Винниченка написати п'єсу "Мементо". Про п'єсу і скандали довкола неї я, очевидно, знала вже давно, але несподіванкою для мене є факт, що десь в архівах (не сказано де?) збереглася така маса приватних листів — не зважаючи на війни, нелегальний статус Винниченка і його часті переїзди з місця на місце. Серед жінок ВВ були Катерина Голіцинська (дружина Винниченкового друга Євгена). Вона працювала коректором в газеті "Рада", Людмила Гольдмерштейн (з українського але зросійщеного роду Максимовичів з Полтавщини, але в час роману дружина єврея Михайла Гольдмерштейна з Москви і мати його доньки Олі, познайомилася з ВВ закордоном, разом перебували на Капрі 1908 року, Люся була досить освічена, перекладала з французької мови на українську, а також на російську твори ВВ, Софія Задвина, росіянка, що познайомилась з ВВ у Парижі, пробувала і сама писати художні твори, сестра Катерини Маруся Ярмут, що з нею він познайомився у Голіцинських і врешті Розалія Ліфшиць, що стала дружиною ВВ на довгі роки. Центральною постаттю в книжці є Люся Гольдмерштейн і вся розповідь побудована на її листах і листах до неї. Цікаво, що коли під кінець ВВ повідомляє про своє "одруження' з Розою, Люся випоминає йому, що він вибрав за жінку єврейку, а не українку, і дає за приклад свою донечку Олю, яка будучи дочкою Гольдмерштейна, як-не-як залишається єврейкою. Цікаві деталі побуту всіх цих людей за кордоном — в Женеві, Парижі та фінансових труднощів з якими вони боролися.

Понеділок, 2 вересня 2013. Labor Day.

Emotion recollected in tranquility — це Wordsworth про поезію, а я про недавні дні родинної зустрічі. Наперед конкретна сітка фактів. В п'ятницю 23 серпня приїхали автом з Торонто Максим, Уляна і Іванко — приїхали десь на 6 годину вечора. Незабаром — літаком з Індіянаполісу — прилетів Стефанко. Також прийшов із Центру Марко. Дві качки, що їх я день раніше підготувала якраз допікалися в печі. Стіл я також ще зранку застелила. [Ніби дрібниці, але при моїх обмежених силах, це зусилля, яке треба розділювати на частини!] Такої родинної зустрічі ми давно вже не мали! Подавати вечерю і опісля порядкувати і мити посуд — це вже було в заряді Уляни і при допомозі обох хлопців. В суботу Максим, Марко, при допомозі хлопців, заінсталювали дроти назовні хати, щоб допровадити до моєї спальні телевізійний кабель (треба було пробивати стіну в мурі!), а також Максим провів трохи часу з моїм комп'ютером, виправляючи деякі проблеми з Word Perfect. На вечерю їздили до ресторану разом з Вавою Бачинською [ресторан вибрав наш спеціяліст-ґурман Стеф — це недалеко від мене, ресторан називається Relish на вулиці Оґонц — клієнтеля там виключно чорна, але їжа була дуже смачна.] В неділю ми спочатку планували поїхати на Тризубівку, але вийшло так, що ми повечеряли вдома і на пропозицію Іванка грали карти. І то всі, цілою родиною, з Марком включно. Я не є особливим прихильником карт, як розваги для дорослих, але це була рідкісна нагода для родинного спілкування. В понеділок вранці Стефан поїхав поїздом на летовище, щоб відлетіти назад до Індіянаполісу, Марко поїхав на працю до центру, а ми з Максимом, Уляною і Іванком поїхали над океан — при чому поїхали двома автами: я з Максимом в його авті, Іванко з Уляною в моїм. Це тому, що Іванко мусів за два дні повернутися, бо відлітав до Торонто на якесь весілля, де був дружбою. Отже він повернувся до Філядельфії моїм автом у вівторок увечері, переночував, а вранці поїхав поїздом на летовище. Ми були у Wildwood Crest у знайомому і дорогому мотелі Crusader — над самим океаном з бальконом і видом на море, а обідали в першорядних ресторанах. Після виїзду Іванка до нас приїхала Вава Бачинська. Один день падав дощ, але три інші дні погода була прегарна і це дало їм можливість не тільки дихати надморським повітрям, але й купатися і загоряти на пляжі. Я, очевидно, на пляж не ходжу вже багато років — а тепер при моїм каліцтві це взагалі не було б можливе. Але сиділа на бальконі, двічі перейшлася із своїм вокером прегарною надморською променадою, але найважніше — була в товаристві близьких і любих мені людей, які відносяться до мене із теплим вирозумінням і любов'ю. А мені радісно спостерігати надзвичайну гармонію в Максимовій родині і подивляти керівну і тактовну ролю в цьому Уляни. Як багато важить у житті вибір партнера!

Побут у Вайлдвуді завжди нагадує мені минулі роки, коли я їздила туди з маленькими дітьми. Боже, який контраст нашого теперішнього побуту із тими гіпер-скромними пролетарськими вакаціями, що їх ми відбували до спілки з Чайківськими, де треба було відмовляти собі і найнеобхіднішнього і жити в примітивному тісному бараці, де з трудом тільки можна було втримувати чистоту!

Неділя 25 серпня запам'яталася,одначе, також надзвичайно прикрою подією. В нашій околиці, пару кварталів від мене, згоріла українська православна церква св. Покрови! На щастя пожежа почалася після богослуження, коли всі майже вже розійшлися додому. П'ять команд пожежників гасило пожежу. Ніхто з людей в пожежі не потерпів, але будинок згорів, дах провалився, кажуть, що ніби чудом уціліли деякі частини іконостасу. Ця православна парафія має вже дуже мало членів і було б, мабуть, доцільніше не відбудовувати її, але приєднати до недалекої православної церкви Володимира, але бачу, що вже почали збирати кошти на відбудову.

Тим разом не була я на святковому концерті для відзначення незалежности України. Яка б Україна не була, при всій скорумпованості і русифікації — добре що існує як незалежна держава. Навіть такий невідрадний факт, як те, що значний процент населення виїхав або хоче виїхати закордон — це також один із здобутків незалежности. Поки була залізна занавіса такої можливости не було!

Вівторок, 3 вересня 2013

Максимові сьогодні 58 років. Сказала мені Уляна: добре, що я його народила, бо вона не мала б чоловіка! А я не мала б такого дбайливого сина та й знаменитих моїх внуків!

Дочитую листи Коротича до Кременя "Цілком особисто". Довідалась я про існування цієї книжки із рецензії — не надто прихильної — в Літературній Україні. Приклад як рецензії стимулюють купівлю книжок. Я нераз казала і писала про те, що наша преса винна в тому, що люди книжок не купують і не читають, бо навіть зацікавлені не мають потрібної інформації.

Коротич — людина вийнятково здібна, освічена і обута в світі. Я вже колись навіть російською мовою читала його мемуари "Зал ожидания". З київським літературним естаблішментом в нього відносини не надто приязні, але мені здається, що в цьому є також елементи заздрости до його успіхів. З його молодих поезій я нераз цитувала собі : "Я за чисте мистецтво, а мистецтво чисте тоді, коли роблять його і руками, і душами чистими" або про Бетговена: "Музиці цій не малят колисати, землю вона трясе". В листах знайшла я багато цікавого: деякі думки повторяє він часом пару разів. Напр. про те, що варто було повторити і нам ньюрнберґський процес, де встановлено не колективну, а індивідуальну відповідальність людей; про провінційність України, яка боїться порівнань з світовими рівнями; про батька, який спрямовував його на медичні студії, бо мовляв, "ти і в тюрмі будеш лікарем" (с. 269); про лондонський довідник паралельних історій, що його ВК позичив Загребельному, коли той писав 'Роксолану'[ Остап любив такі паралельні таблиці!].

Є чимало особистих ревеляцій: до Гончара він абсолютно негативний, Вінграновського вважає найталановитішим із поетів-шістдесятників, добре згадує Ліну, з респектом і приязню згадує Бажана і переповідає почуте від нього, як то Іван Ле робив на Бажана доноси "куди треба", потім перепрошував, мовляв, "час був такий" а потім знову доносив, про що Бажанові переказували знайомі з політвідділу; про те, як Микола Лукаш написав до ЦК партії, що він поділяє погляди Дзюби і щоб його посадили замість Дзюби і яке було в них розчарування, коли несподівано Дзюба написав покаянну заяву в ЛУ; про те як Щербицький "дав Загребельному прочитати донос Павличка на нього і на мене". (с. 327)

"Ми мусимо повернути собі персональну відповідальність за все, без цього не буде ні країни, ані літератури". (с.17)

"Серед українських прозаїків, старших за мене, я здружився із Загребельним, який не любив згадувати про війну і з власного покоління випадав через начитаність. Гончар не шанував Павла за те, що він 'надто книжний', а сам Олесь навіть пишався тим, що читає небагато". (с. 181)

"Лев Толстой всі листи, де писав про майбутні плани, закінчував словом ЕБЖ — "если буду жив" (с. 265)

"Мій внутрішній конфлікт з Олесем Гончаром ... був якраз навколо його улюбленої тези: "А що я міг". Він надто любив посилатися на те, що епоха примушує до якихось вчинків і епоха відповідає за те, що ми ці вчинки робимо. Гончарова Спілка могла не заступатися за Ліну, Некрасова чи Дзюбу — "А що я міг?" Міг! Принаймні міг не перемовчати або й не казати багато чого з мовленого ним тоді вголос". (с. 292)

"Чадаєв: ... Господь створив Росію, щоб усі люди дивилися й знали 'Так жить нельзя!'". (с. 344).

Пара знаменитих анекдотів: американська приказка: "коли вимішати дев'ять фунтів джему і один фунт гівна, то одержимо в результаті десять фунтів гівна". (с. 165)

"Рабинович запитує в ребе, чому люди з грішми не помічають інших. Глянь у вікно — каже ребе і скажи, що бачиш. "Ну, жінка йде, діти біжать, старик шкутильгає". "А тепер подивись у дзеркало, що ти там бачиш?" " Себе самого." " Зрозумів? Скло те саме, але додали трохи срібла і ти вже бачиш тільки себе самого." (с. 325)

І ще один єврейський анекдот. Бог хоче покарати людей за неслухняність і заповідає, що пошле потоп. Збираютьса християни, мусульмани, щоб помолитися і готуватися до кінця світу. А рабин зібрав своїх людей у синаґозі і каже: я закликав вас сюди, щоб порадитись — як житимемо під водою?"

Не подобається мені поліграфічне оформлення книжки — в твердій обкладинці продірявлена нібито стрілка — примітивна претенсія на оригінальність та й вступна стаття молодого Кременя-сина (Тараса) — якраз приклад зайвих перехвалок та провінційного українського зазнайства. В листах трохи забагато похвал адресатові — Дмитрові Кременю, що його Коротич характеризує мало що не як найбільшого поета України! А сам Дмитро Кремень у післяслові також не показує себе з кращого боку: його післямова повна самохвальби, перебільшених майже лакейських компліментів на адресу Коротича (мовляв, ґеній, який пише шедеври) — ця стаття навела мене на думку, що Коротич в українському літературному світі мусить бути справді осамітнений, коли має такого адресата.

Середа, 4 вересня 2013

Після смерти Ігоря Качуровського появилося вже кілька статей про нього. Але ось ЛУ з 1 серпня має добірку пародій Хведосія Чички. Хочу відписати текст знайомого мені вірша, який тепер — коли часто слухаю класичну музику і маю трудність ідентифікувати композитора — дуже для мене актуальний.

*** А ти граєш мені Шопена...
Б. Олександрів

Осипаються віти клена.
Сумно падає лист.
А ти граєш мені Шопена,
Хоч, можливо, це Ліст.

Десь собака загавкав дзвінко,
Тихо темінь повзе.
Ця мелодія — Бах чи Глінка?
Ґріґ, Ґуно чи Бізе?

Є рапсодії, є сонати.
Композиторів — тьма.
Але спробуйте їх пізнати,
Коли слуху нема!

П'ятниця, 6 вересня 2013

Вчора Віра поїхала на два тижні до Польщі — поїхала з Кіпами, до їхнього якогось родича, що працює в американському посольстві. Віра їхала нерадо — але я її намовляла скористати з небувалої нагоди — їде в товаристві і під опікою сестри і шваґра, та й не мусить витрачатися на готель. Належаться їй вакації (вона взагалі повинна б піти вже на пенсію, але каже мені: "а що я робитиму, як перестану працювати?") Будуть у Варшаві і в Кракові.

Вчора їздила я з Оксаною до Bell's Market, а при нагоді вступила до Universal Travel, щоб надати через Western Union гроші за книжки Коробкові до Києва. Колись я робила це пересилаючи поштою особистий чек, а вони давали мені знати про номер і я повідомляла реципієнта в Україні. Тепер вимагають не тільки щоб прийти особисто, але і треба платити готівкою. На щастя я мала при собі двісті доларів, але це в моїй ситуації поважне ускладнення на майбутнє.

Понеділок, 9 вересня 2013

Сьогодні дахарі з фірми Best Choice Roofing and Siding почали працю на моєму даху. Власником фірми є новоприбулий з України підприємець Андрій Дмитренко, що його поручив Маркові Богдан Флис. Це велика робота, яка коштуватиме майже дев'ять тисяч доларів. Дах не тече, але на ньому віддавна після дощів завжди стоїть вода, бо дах плоский і не має потрібного нахилу. Хоч я в минулому вже пару разів міняла дах на новий, і завжди дбала щоб його періодично мастили, але ніхто досі не знав як перебудувати дах, щоб він не був плоским і не загрожував завалитися під водою в майбутньому. Маю надію, що наші робітники добре справляться з роботою і що це буде корисним на майбутнє.

Над Америкою висить загроза нової війни. Лідер Сирії Асад — кажуть — використав хімічну зброю проти власного населення і його конечно треба покарати, щоб перестерегти і інших диктаторів перед подібними акціями. Таку справу, очевидно, повинні розглядати Об'єднані Нації, зокрема Рада Безпеки. Але там вже зголосили своє можливе вето і Росія і Китай, отже Обама вирішив, що США мусять взяти це на себе. Але заки вислати бомбардувальники чи ракети, вирішив звернутися до конґресу за підтримкою. Завтра він має промовляти в цій справі до народу. В Конґресі покищо повної підтримки нема, а населення великою білшістю є проти нової війни. Вже навіть почалися демонстрації і протести. Я досі цінила і боронила Обаму перед його критиками саме за те, що він нарешті закінчив війну в Іраку, та й поволі закінчує війну в Афґаністані. Нова авантюра дуже мені не подобається. Очевидно, прикро бачити картини загиблих від ґазу цивільних громадян і зокрема дітей, але чи можуть і чи повинні США брати на себе ролю міжнародніх поліціянтів? І чи всі ці відео є справді доказом злочинних акцій? І чиїх саме? Адже там — громадянська війна! Середній схід взагалі як небезпечна бочка пороху — і Єгипет, і Лівія, і Іран. А Ізраїль тільки чекає, щоб втягнути Америку в якусь нову авантюру, бо їм, очевидно, мусулманські повстання довкола серйозно загрожують. Чи якби не нафта і Ізраїль, то була б така ж реакція на ці події? Хімічну зброю вживали вже раніше і Ірак проти Ірану, а може і самі ж США у В'єтнамі (бо що таке — напальм?) Боюся і хвилююся, щоб не дійшло до якогось нового світового катаклізму.

Середа, 11 вересня 2013

Річниця нападу на Світовий Торговельний Центр у Нью Йорку.

Вчора промовляв до народу Обама. З'явилася нова можливість відвернути загрозу війни. Росія зробила натиск на Сирію, щоб Асад погодився на міжнародну перевірку своїх запасів хімічної зброї та їх евентуальну ліквідацію. Отже загроза нападу США на Сирію покищо відкладається. З цього приводу — велика дискусія. Дехто каже: "do we trust Putin?" Але в цьому випадку, я думаю, Росія діє у власному інтересі — вони ж є головними постачальниками зброї для Сирії, мабуть і хімічної. А ця хімічна зброя як попаде в руки мусулманам, може загрожувати Росії в Чечнії та інших ісламських республіках. Та й взагалі незлий бізнес: наперед продаємо їм зброю, потім примушуємо її позбутися, а тоді наново будемо продавати.

Відколи хлопці запровадили мені телевізійний кабель у спальні, я можу увечері дивитися на вісті. Інших програм покищо не пробувала. Може знайду щось що мене зацікавить.

П'ятниця, 13 вересня 2013

"You ain't pulling over nobody" — таку фразу почула я вчора в розмові двох працівників ССТ, коли їхала на візиту до Форсії. Що це значить? Як перекласти цей чорно-американський колоритний сленґ?

Дзвонив мені Максим, що вже отримав від Ґабора три примірники нововиданого "Літературного Львова". Вдалося Ґаборові встигнути до Форуму видавців, який саме почався. Посилка книжок до мене ще не прийшла. Чекаю із зацікавленням.

В середу, на засіданні комітету ЕУД, Юрій Левицький читав підготовлені ним гасла про театр. В дискусії про гасло "Український театр у Філадельфії", який створився з ціллю зібрати гроші на пам'ятник Блавацькому, виринуло питання про сам пам'ятник: хто його проектував і коли відбулося його відкриття. Ніхто не знав. І от я вчора взяла в руки свою книжку: "ОТ: бібліографічний покажчик" і знайшла відповідь на ці питання у своїх анотаціях до Остапових статей [ВІ.156 & ВІ.223]. Можу мати сатисфакцію. Як я і передбачала: ця моя робота може служити не тільки як ключ до творчости ОТ, але і до громадської активности, що про неї звітував ОТ — треба тільки хотіти і вміти цей покажчик уживати!

З новопридбаних трьох книжок, що їх я отримала з Києва, найцікавіша і найбільш вартісна книжка Михайла Слабошпицького: "Що записано в книгу життя". Підзаголовок каже: Михайло Коцюбинський та інші: Біографія оркестрована на дев'ять голосів. (Ярославів вал, 2012). Книжка скомпонована дуже оригінально: в центрі уваги — Коцюбинський, але його життя і характеристика показана з перспективи не тільки його самого та його біографа, але і його сучасників: Михайла Могилянського, Сергія Єфремова, Володимира Винниченка, Євгена Чикаленка, Володимира Самійленка, Володимира Леонтовича. Бракує в цьому списку Віри Коцюбинської, дружини, та Щури Аплаксіної, коханки, а також російського письменника Максима Ґорького — але про них, очевидно, є дуже багато у розповідях інших. Книжка позначена як "роман" і не має жодних довідок чи посилань на архіви. А шкода! На кінцевій сторінці є напис "Кінець першої книги" і я не знаю, що це має значити? Невже буде продовження? Мені цікаво було б знати більше про творчу лабораторію Михайла Слабошпицького: звідки він брав ці матеріяли, скільки там достовірного, скільки домислу?

Вівторок, 17 вересня 2013

Прийшли нарешті і до мене три примірники "Літературного Львова". Книжка гарно виглядає — обкладинка червоного кольору. В дезайні використано Екові карикатури, при чому суперобкладинка — інша ніж дезайн на твердій обкладинці. Я воліла б, якби вони дали були повністю Екову панораму карикатур — бо це само собою — важливий документ, та ще й важливий він і тому, що там молоденький ОТ поруч всіх тих львівських тузів. Але дезайнер Ґабора використав тільки фраґмент Екової панорами і ОТ в цій панорамі немає. Замість того дав фотопортрет ОТ на суперобкладинку. Найбільшою прикметою цього видання є портрети або карикатури згадуваних в тексті письменників і я рада, що Ґабор таки потрудився і знайшов цілий ряд портретів також польських письменників з євреєм Кацизне включно. Я порадила Ґаборові послати рецензійний примірник Бакулі — саме з уваги на ці портрети. Трохи дивує мене факт, що Ґабор не вважав за потрібне не тільки доповнити спогади якоюсь статтею, або бодай заміткою, що вони вийшли вперше ще 1995 року, а потім теж і в польському перекладі. Анотація каже:"Відомий український письменник", але в книжці нема жодної інформації про автора, яка б це підтвердила.

П'ятниця, 20 вересня 2013 [з поправками у вівторок 24 вересня].

А це "подражаніє" на взір пародії Качуровського:

Цей кoнцерт ніжних споминів повен.
І знайомий вже скрипки звук...
Чи Чайковський це? Чи Бетговен?
Я не знаю музичних азбук.

Грають сотню Гайдна симфоній,
і збір Моцарта творів усіх —
можна бути у їхнім полоні
і не вміти пізнати їх.

На Стравінського чари не дамся,
до минулого тягне мій шлях,
Собі Ваґнера грайте і Брамса,
а для мене — Вівальді і Бах.

Коли світ вас до болю розсердить
Знайте: музика — серця рушій,
лиш послухайте "Реквієм" Верді —
лік найкращий на розпач душі.

П'ятниця, 27 вересня 2013

В сьогоднішньому ЛітАкценті є сензаційна новина: суд у Києві виніс вирок у справі фінансових зловживань у кредитовій спілці "Турбота" — п'ять років ув'язнення Галині Жулинській! Новинка прикрашена кольоровим фото подружжя Жулинських — Миколи і Галини! Прикра новина, хоч не така зовсім несподівана. Я вже й сама дивувалася, що останнім часом у пресі не було про цю справу жодної згадки — виявляється, що справа в суді просувалася, а Галина мусіла підписати згоду на невиїзд. Може якби в Україні було державне страхування щадниць, як є у США, вкладники були б не втратили своїх грошей через нерозумні рішення дирекції.

Позичила я собі в бібліотеці Аббінґтону кілька аудіокниг. Саме закінчила слухати одну з цих книжок: The Great Escape / Kati Marton — про дев'ять євреїв з Будапешту, які після втечі від переслідувань опинилися в Америці і своїми винаходами і творчими успіхами вплинули на долю західного світу. Це фізики Leo Szilard, Edward Teller, Eugene Wigner, що були серед ініціяторів атомної бомби, John von Neumann — математик, який теж працював над атомною бомбою, а потім започаткував винахід комп'ютера, Arthur Koestler — письменник, автор книги Darkness at Noon, яку я колись читала і де є також згадки про Голодомор в Україні, Robert Capa і Andre Kertesz — фотографи, що поширили фотожурналізм, Alexander Korda i Michael Curtiz — фільмарі, що створили такі фільми як "The Third Man" i "Casablanca". Всі вони були асимільовані нерелігійні євреї і авторка досить цікаво розважає над тим як ця обставина, середовище Будапешту і угорська мова вплинули на їхній розвиток і карієру.

Четвер, 3 жовтня 2013

Я знову стала трудоалкоголіком — сьогодні навіть не виходила з дому взагалі, хоч планувала вийти з вокером на короткий прохід. Це мабуть тому, що я наближаюся до кінця покажчика ULE90 і хоч до кінця роботи ще дуже далеко (треба ще багато ідентифікацій заголовків та й остаточного редагування тексту на компютері) — але є справжня надія, що я таки зможу закінчити і віддати до друку ще один том моєї великої бібліографії. А це доказ, що стан мого здоров'я — в порівнаннї з тим як було два-три роки тому — таки поправився — не зважаючи на каліцтво, яке не дозволяє мені ходити. Праця тримає мене в психічній рівновазі, не зважаючи на те, що рідко буваю з людьми і не часто говорю по телефону.

Для відпочинку слухаю позичені в бібліотеці аудіокниги. Тим разом — The Vikings / professor Kenneth W. Harl. Я десь в половині курсу. Вже довідалася деякі цікаві для мене новинки. Напр. про те, що скандинавські країни були відділені від решти Европи великими лісами і це забезпечувало їх від можливої інвазії з півдня. [Я коли бачила в Норвегії оригінальну старезну дерев'яну церковцю, думала була про те — як це вона збереглася від середньовіччя? Може саме ці ліси охоронили її від потенційних ворогів?] або факт, що вікінґи активно займалися торгівлею невільниками, яких везли з півночі на південь — до ісламських країн, які дуже потребували робочої сили — серед цих невільників найбільше було слов'ян — звідти й походить знане sclavus-slavus [але це припинилося, коли варяги асимілювалися із слов'янами, створили князівства, де потребували підтримки аґрарної довколишньої цивілізації — з другого боку, нова ситуація спровокувала напади кочових племен, які раніше торгували рабами із вікінґами, а тепер мусіли самі здобувати собі людей у рабство. А ще й така родзинка: князь Володимир, приймаючи християнство, підписав з візантійським імператором угоду, згідно з якою зобов'язався прислати 6 тисяч воїнів-варягів, які були потрібні імператорові, щоб придусити повстання в Малій Азії.

Вночі, коли не можу слухати радіо, аудіо-книгу чи телевізію, щоб не турбувати сусідів за стіною — читаю. І ось докінчила "На грані двох епох" Марії Лівицької. Колись я була захоплена цією книжкою, поручала її багатьом читачам бібліотеки. Тепер бачу в ній багато недоліків — надмір узагальнень, переповідання про почуте, замість свідчення очевидця ітп. Але найбільше дивує мене факт, що я з цими спогадами пов'язувала дотепний інцидент у поїзді з валізкою нелегальної літератури і Винниченком — а там ніякого такого епізоду нема! Що це за трік моєї пам'яті? Звідки я це взяла?

П'ятниця, 11 жовтня 2013

Завтра в Гантері відбудеться весілля Романа Геврика з Дарією Мельник. Віра вступила вранці до мене, щоб взяти моє привітання із дарунком — їде сьогодні до доньки, щоб завтра разом із нею поїхати на весілля. Там напевно буде цікаво і добра нагода зустрітися з різними людьми.

Я вчора мала другу візиту в офталмолога Массаро. Є значна поправа — думаю, що передусім через щоденні теплі компреси. А ліпший стан очей дає мені можливість працювати над ULE і тримає мене в психічній рівновазі.

Кожен день слухаю вістей, чекаючи на важливу для України вістку: Юля Тимошенко погодилася на лікування в Німеччині і якщо Янукович її відпустить — то відпаде одна з останніх перешкод для того щоб Україна підписала асоціяцію з Европейським Союзом. Журнал Економіст в останньому своєму номері має дві статті про Україну. Пише, що Путінові належиться найвища нагорода України, бо йому вдалося зробити те, чого досі за 20 років не вдавалося українським політикам: об'єднати лідерів влади і опозиції щодо прозахіднього европейського курсу України. Росія дуже цим стурбована, почала торговельну блокаду не тільки України, але і Литви, де саме має в листопаді відбутися цей історичної ваги самміт, а це викликало протилежні реакції. Вперше від довгого часу появилася надія на краще. І приємно бачити, що в цій ситуації нарешті Україна не є самою, ізольованою, а має зацікавлених її долею на заході. Саме представники Европи вимагають звільнення Тимошенко. Парадокс — може якраз Януковичу припаде роля доленосного рішення для України? Мотиль — досі великий критик Януковича — тепер порівнює його ролю до ролі антикомуніста Ніксона, що перший наладнав стосунки США із комуністичним Китаєм.

Неділя, 13 жовтня 2013

Саме закінчила слухати позичену в бібліотеці Абінґтону цікаву аудіокнижку: Red Mutiny: Eleven fateful days on the battleship Potemkin / by Neal Bascomb. Performed by John McDonough. Автора на обгортці характеризують як "A highly acclaimed chronicler of riveting nonfiction" і він на це вповні заслуговує. Я небагато знала про бунт на кораблі "Потьомкін" в 1905 році, чула що був колись славний фільм про цю подію, що з нього пам'ятний кадр — сходи Рішельє в Одесі. Тепер, прослухавши цю драматичну історію, моє зацікавлення темою приведе мене до перевірки деяких фактів в інтернеті, зокрема деяких прізвищ, які мені неясні. Чимало осіб мають українські прізвища, а одного з них — Коваленка — не звичайного матроса, а офіцера, що перейшов на бік збунтованих моряків, автор навіть називає українським націоналістом.

Справді фантастичний той інтернет! Знайшла, що головний провідник повстання був Афанасій Матюшенко, ідеологічний лідер, що його вбили на самому початку і що його похорон був велелюдною демонстрацію в Одесі, називався Григорій Валенчук, а про Олександра Коваленка знайшла навіть довгу статтю надруковану 2010 року в Сумському історико-архівному журналі!!! А фільм Айзенштайна, бачу, має репутацію зразкового фільму політичної пропаґанди, яка далеко відбігає від історичної правди.

Четвер, 24 жовтня 2013

Важлива і дуже позитивна новина. Максим отримав нарешті — після 10 місяців чекання — від ASPP Peer Review Report — критичну реакцію спеціялістів на свою працю "Unheard and Unknown: Ivan Nechui Levyts'kyi". Реакція дуже позитивна, а це значить, що він зможе покликаючись на ці опінії звертатися до видавництв з пропозицією видати його нову книжку і навіть може здобути для цього видання якусь академічну субсидію. Ще очевидно треба буде зробити деякі дрібні поправки і зміни — але є конкретна надія, що книжка піде в рух, а після англомовного варіянту можна буде запланувати також український переклад в Києві.

Потелефонувала до мене Леся Палієнко. Вона тепер переглядає деякі папери Павла, натрапила на його юнацький щоденник ще з Европи, перед Канадою, а також поділилася зі мною такою приємною для мене вісткою. На початку їхнього знайомства вже в Канаді Павло писав їй листи і до кожного листа долучав сонет відписаний з Остапової книжки "Життя"! Не всі відписи читкі і от вона звертається до мене з проханням прислати їй ці тексти. Ну, хто б то подумав? Молодий хлопець настільки зацікавлений українською поезією, та ще й сонетами не любовними, що було б може більш зрозуміле, але філософськими. Шкода, що Остап уже не живе: було б йому приємно дізнатися, що мав такого читача серед моїх товаришів! А мені нелегко тепер навіть пошукати, чи маю ще якийсь зайвий примірник Остапового вінка сонетів.

Серед позичених з бібліотеки аудіокниг прослухала я недавно цілий курс "Classics of Russian Literature" (36 лекцій). Професор Irwin Weil з Northwestern University пробує передати студентам свій ентузіязм для російської літератури і робить це дуже успішно. Він сам — спеціяліст від Достоєвського і каже, що саме прочитавши два романи Достоєвського так захопився, що почав вивчати російську мову. Володіє він нею дуже добре, цитує поетів (Пушкіна, Маяковського і ін.) в оригіналі і в перекладі і навіть непогано співає. Я чимало нового довідалася з цього курсу, але мушу признатися, що особливого захоплення це в мене не викликало ані бажання додатково прочитати те, чого раніше не читала. Одне, що знайшла потвердження для мого першого враження від Турґенєва — він видався мені цікавішим від Толстого і навіть Достоєвського, а згідно з твердженням професора — за життя Турґенєва вважали найліпшим російським письменником, але згодом слава його почала померкати. Каже Вайл, що дружина Толстого сім разім переписувала "Війну і мир" — цікава роздзинка для феміністок. Вайл розглядає в своїм курсі таких авторів як Пушкін, Гоголь, Достоєвський, Толстой, Турґенєв, Чехов, Ґоркій, Маяковський, Зощенко, Шолохов, Пастернак, Солженіцин. Єдине, що я радо прослухала б про російську поезію — це якби трапилася аудіокнига про Ахматову і Цвєтаєву — поезії яких я з приємністю перекладала.

Вівторок, 29 жовтня 2013

В сьогоднішньому New York Times є знову стаття про переговори в справі звільнення Тимошенко. Представники Европи знову поїхали до Києва — але рішення покищо з боку Януковича і ВР немає, а час до саміту у Вільнюсі втікає — не дай Бог щоб Україна втратила цю — може останню — шансу приєднатись до заходу і почати справжній процес модернізації і де-радянізації.

Приготовила я дві пачки англомовних книжок, що їх хочу подарувати бібліотеці, щоб прочистити трохи полиці. І от серед них звернула увагу на деякі, які хочу перед тим ще сама прочитати. Саме закінчила книжку A reluctant traveller in Russia. Автор — Tadeusz Wittlin. Це спогади-нариси польського офіцера, що після приходу німців, перебрався за кордон до нібито аліянтів-совєтів, а ті його ув'язнили і відіслали до Ґулаґу, де пробув пару років аж поки не почали з ув'язнених поляків творити армію Андерса. Дуже талановито написана книжка, автор має тонке відчуття іронії і композиції, але мені прикро, що двічі — пишучи про українців — дає їм вкрай неґативні характеристики.

Натомість з надзвичайною приємністю прослухала аудіо-книгу The Lost Generation: American writers in Paris in the 1920's. Автор — Michael Shelden, професор Indiana State University. Це книжка видавництва Modern Scholar — очевидно — конкурент до Great Courses моєї Teaching Company. Тема мені близька і добре знайома — в центрі курсу Гемінґвей і Фіцджералд, що їх я не тільки читала, але й перекладала! а біля них Джойс, Паунд, Ґертруда Стайн і Силвія Біч, власниця книгарні "Shakespeare and Company". Кілька цікавих фактів, що про них я раніше не знала. Ulysses — після перших журнальних публікацій вже був заборонений і не мав виглядів на видання в нормальному видавництві. Взялася за цю справу Силвія Біч (Sylvia Beach) і складали роман французькі друкарі не знаючи взагалі англійської мови — так що це перше видання має велику кількість помилок і є справжнім раритетом! Гемінґвей був тоді одружений з Гедлі і після року дуже активної творчої праці вони вибиралися на лещатарські вакації в гори. Ернест поїхав наперед, а Гедлі мала долучитися і привезти у валізці Гемінґвеєві рукописи. Вона цю валізку з рукописами загубила і це, очевидно, була велика травма. Гемінґвей був великим приятелем Павнда і дуже причинився до того, що після війни Павнда засудили тільки до лікарні для божевільних. Новеля Фіцджералда "Babylon Revisited" (яку я переклала на українську мову) була навіть сфільмована в Голівуді під назвою The Last Time I saw Paris. Про Ґертруду Стайн автор висловлюється дуже критично — вона, мовляв, мала занадто велике уявлення про свій талант, але мала критичний вплив на багатьох, створюючи їм осередок спілкування своїм літературно-мистецьким салоном.

Неділя, 3 листопада 2013

Вчора я хотіла потелефонувати до Ані і до Лариси — і раптом побачила, що телефон не діє! Вже пару днів ніхто до мене не дзвонить і я нікому не телефоную. Але я цього не перевіряла, а ось нарешті побачила, що цьому може бути і якась технічна причина. Марко вчора потелефонував до Verizon і вони сьогодні вранці були. Але виглядає, що справа поважніша, направити не могли і мають завтра знову приїхати. Перешкода є назовні — може білки знову перегризли шнур? Дала я знати також Максимові — при помочі свого мобільного телефону. Але при цьому побачила, що моя мобілка ледве працює — вона стара і примітивна і хоч весь час включена на зарядження батерії, то ледве діє. Мені треба нарешті порядного доброго мобільного телефону, та ще й маленького, щоб я могла його із собою носити. Я дуже позаду модерного проґресу технологі ї — вже малі діти носяться з мобілками, а я навіть добре не знаю, як їх вживати! Можливо ця пригода з телефоном — і моя повна ізоляція від контакту з людьми нарешті примусить мене придбати нову мобілку.

Завтра маю віддати в бібліотеці позичені аудіо-книжки. (Оксана приходить по понеділкам, отже завезе мене і до бібліотеки). Не всі ці аудіо-книги однаково ефективні. Ось для прикладу: зацікавила мене тема і я позичила The History of the medieval world — From the conversion of Constantine to the first Crusade. Автор — Susan Wise Bauer, читає John Lee. Довжелезний курс, 18 компактних дисків. Але це саме приклад, як і автор і видавець не розуміють істини: less is more. І це зокрема важливо для аудіо-книг. Передусім сама композиція. Авторка хоче обгорнути не тільки середньовічну Европу, але також і Азію: Японію, Індію, Китай, а навіть і Америку (мая, ацтеків ітп). Безконечне накопичення деталів, при чому подаються навіть посилання і примітки до тексту! А до неуспіху твору для слухача причиняється також актор-читець. Він читає надзвичайно швидко — рубаними фразами, немов би стріляв із скоростріла! Це особливо іритує, коли слухати книжку перед сном. Я половину прослухала, але решту поверну бібліотеці непрослухану.

Неділя, 10 листопада 2013

Моя пів-інвалідність дуже обмежує моє життя: з дому виходжу звичайно тільки двічі в тижні: в понеділки, коли приходить Оксана і везе мене за харчами до крамниць, і в середу, коли приходить Лужницький і везе мене на засідання регіонального комітету ЕУД. Часом, коли чуюся в силі, вийду сама з моїм вокером на короткий прохід вулицями навколо мого дому. Але останніми днями ходити навіть по хаті було мені дуже трудно — видно, що хвороба поступає. Але модерна технологія допомагає мені бути в контакті із світом, а навіть бути учасником різних цікавих подій, що записані на відео. І так, наприкл;ад, я прослухала виступи Максима і трьох інших професорів на науковій конференції в Торонтському університеті з нагоди століття Валуєвського указу і дуже дотепний і цікавий виступ Юрія Винничука на форумі Кенан інституту у Вашинґтоні. Це саме було до речі, бо я якраз закінчила читати "Танґо смерті" — роман Винничука, який вирізнили як найкращу українську книгу 2012 року на конкурсі ВВС. Книга напевно матиме великий успіх у читача — вона надзвичайно читабельна, дотепна та ще й дуже львівська — навіть доданий словничок львівського говору. А є у романі і інтриґа сюжету, і багато гумору, і еротика на межі порнографії і відтворення львівського побуту перед і підчас другої світової війни. Винничук — великий містифікатор. Ось він і видумав собі загиблу цивілізацію Арканум і героя — професора-дослідника арканумської мови і культури, а гасло про Арканум включене на повному серйозі у словник з енциклопедичним поясненням, що це "держава на терені сучасної Туреччини, яка існувала з 18 до 8 ст. до н. е." Між персонажами роману можна знайти і згадки про справжніх людей (Емма Андієвська, Андрій Курков, Едвард Козак, Тарас Мигаль, польські письменники Норвід, Макушинський і ін.) А студентський жарт з дротом немов відписаний живцем з Остапових спогадів!

Прочитала я також найновішу книжку Мотиля [Sweet snow / Alexander Motyl]. Це роман про голодомор в Україні. Його прикро читати, але авторові вдалося досить добре відтворити макабричний кошмар багатолюдних смертей. Ідея створити сюжет довкола чотирьох чоловіків — українця, поляка, американського єврея і німця з Прусії може і непогана, вона дає нагоду для замальовки реалій, але факт, що Мотиль робить українського націоналіста віденцем, який з поляком говорить німецькою мовою, здається мені не то що неправдоподібним, але навіть шкідливим, бо він може сторонніх читачів наводити на думку, що український націоналізм — це якась австрійсько-німецька інтриґа!

Мала я недавно цікавий лист по е-мейлі. Лист англійською мовою, але автор його — Олена Павленко, докторант з Київського університету і другий лист вже був українською мовою. Вона досліджує українські переклади з англомовної літератури. Знайша мою статейку про Ростислава Доценка і просить допомогти їй знайти переклади прози роблені в діяспорі. Ну, таких не було надто багато. Найважніше з цих видань — "Колгосп тварин" — і перекладач (Ігор Шевченко) і факт, що це був авторизований переклад одобрений Орвелом — робить це видання важливим. Я й сама маю низку перекладів прози в моїй книжці "Самотнє місце під сонцем". Попробую ще щось для неї знайти.

Вівторок, 12 листопада 2013

Знайшла в інтернеті на українському сайті Deutsche Welle — dw цікаву статтю про нерозпізнавання облич. Довідалась я, що існує в деяких людей — часом вроджена, часом наслідком якихось пошкоджень мозку — своєрідна "сліпота облич", де відсутня в людей здатність розпізнавати обличчя і воно має навіть медичний термін: прозопагнозія. Кажуть, що троє зі ста осіб мають проблеми із розпізнаванням облич. Може і мої проблеми із пізнаванням людей мають коріння в якомусь роді такої прозопагнозії?

Четвер, 14 листопада 2013

Завтра сповниться мені 83 роки життя. Пережила я вже свою маму на один рік. Стан мій не надто добрий, але ще живу і головне: кажу собі: cogito ergo sum! Добре, що не маю Альцгаймера, що голова ще працює!

Завтра матиму нелегкий день. Я мала замовлену візиту у Форсії на сьогодні вполудне. Але мав увечері бути виступ Тамари Скрипки, презентація її книжки про Драгоманових-Косачів і я бажала на цей вечір піти, а щоб надто себе не перевантажувати, перенесла свою лікарську візиту на завтра. Тим часом Тамара Скрипка захворіла, вечір її відкликали. А моя візита у Форсії о 10-ій годині вранці. Добра сторона того була, що завтра Ран і Марія можуть зустріти мене і поїдемо разом на полуденок до СінСін. Але проблема виникла із транспортом до лікаря. Щоб встигнути на 10-ту, мусітиму виїхати вже о год. 7 ранку! [Научка для мене на майбутнє: мої лікарські візити замовляти пізніше, щоб мати в запасі півтора години на ССТ]. А ще й на додаток — завтра увечері буде в Центрі презентація книжки Андрейчика. Я хочу на цьому бути, Лужницький обіцяв по мене приїхати. Отже день буде надмірно томлячий. Але попробую після повернення з Раном і Марією на пару годин лягти — може це допоможе?

Після вчорашнього засідання ЕУД [завдяки Лужницькому, це часом єдиний день, коли я буваю поза хатою серед людей], де мова була про колишніх філядельфійців, що тепер у Канаді — Славутича і Субтельного — я погодилася допомогти з гаслом про Субтельного [це гасло мала б опрацювати Наталя Пазуняк, але вона майже сліпа і всю інформацію збирає тільки по телефону]. Подивилася я вдома на три джерела: англомовну енциклопедію України, довідник Штогрина і на інтернеті на Вікіпедію і маю вже повно інформацій. Але дуже цікаве і повчальне явище: в кожному з цих джерел поданий інший рік народження Субтельного — 1941, 1942, 1943 і це ще один доказ як не можна вірити всім даним в енциклопедіях! А в нашій ЕУД така маса помилок в перших двох томах, а в третьому напевно буде ще більше!

П'ятниця, 22 листопада 2013.

Сьогодні 50 — річниця атентату на Кеннеді.

А в Українській правді вчора — великими літерами: ЧОРНИЙ ЧЕТВЕР.
Всупереч всім нашим надіям і підтримці демократичного світу Україна відмовилася від асоціяції з Европейсьим Союзом!!!
Сьогодні промовистий заголовок статті в New York Times: "Facing Russia's threat Ukraine halts plans for deals with European Union".

Середа, 27 листопада 2013

В Україні вже пару днів велелюдні на вулицях демонстрації — не тільки в Києві, але і в інших містах України. І світова преса знову — як колись в 2004 році — багато пише про Україну. Велику демонстрацію заповідають на п'ятницю — це день коли мали в Брюселі підписати договір з Европою. Юля Тимошенко заповіла голодівку протесту та склала заяву, щоб Україна підписала асоціяцію без того щоб це було пов'язане з її звільненням із в'язниці, як цього домагається ЄС. Невже справді втратила Україна шансу вирватися із завороженого кола російських імперських обіймів? Вперше мабуть за всю нашу історію Европа виявила зацікавлення Україною — представники її — колишній президент Польщі Олександер Кваснєвський і колишній голова Европейського парламенту Пет Кокс двадцять кілька разів приїздили до Києва на переговори і донедавна були добрі надії на позитивні рішення. Ось у статті в Свободі Петро Часто цитує дотепний злободенний віршик Константина Матвієнка, що його хочу тут переписати:

Сьогодні в Україні ювілей:
У двадцять п'яте в нас Кваснєвський з Коксом.
Такий розкішний европривілей
Вважати можна щиро парадоксом.
Бо жоден з неофітів у Е-еС
Не мав такої пильної уваги.
І цей нечувано-дипломатичний прес
Є стимулом таки самоповаги

Дуже сумно, якщо тільки цей віршик залишиться як пригадка і спогад про ці історичні надії.

Демонструють передусім молоді люди — і це зрозуміло: адже саме рішається власне їхнє майбутнє.

Я посилаю електронно статті з Нью Йорк Таймсу і інші матеріяли на доступні мені електронні адреси не тільки друзів в діяспорі, але передусім тих в Україні, які знають англійську мову. Вірю в те, що за всяку ціну треба переборювати ізоляцію України. Модерна технологія не дозволить на нову Залізну занавісу!

П'ятниця, 29 листопада 2013

Світова преса і радіо і телебачення багато уваги приділяє Україні. Янукович поїхав до Вільнюса, але умови про асоціяцію з ЄС не підписав. І це розчарування не тільки для України, але і для заходу. Була надія, але торги з Европою і натиск Москви не дали змоги здійснити цей історичної ваги оборот в сторону заходу. ЄС каже, що двері для України далі відкриті і є ще надія, що нові вибори в Україні 2015 року приведуть до зміни влади і що тоді може знайдеться інший президент, який здобудеться на відвагу обернути Україну лицем до Европи, щоб вона стала нарешті Европою, а не російською колонією. Надія вмирає останньою.

День Подяки вчора — вперше від багатьох літ — не були в гостях. Я спекла качку і ми з Марком удвох разом пообідали. Це була рідкісна подія, що ми сиділи разом при столі (бо звичайно навіть часом не бачимося і не говоримо взагалі — він виходить зранку на працю десь по 8-ій, а повертається часом аж пізно ввечері). Тим разом Марко навіть висловив мені подяку за те, що прийняла його до своєї хати. Ну, ми знайшли певний modus vivendi, тобто мовчазне спілкування — він розмовляти не хоче, отже я до того достосувалася. Журюся тільки його алькоголізмом — бачу, що після вечері, очевидно — випивши — навіть як є вдома — кладеться спати вже десь о 9-ій і часом навіть ділового повідомлення нема як йому передати. Хіба порозуміватися по e-mail.

У вівторок приїхав по мене Іза Каплан і взяв мене на наперед запланований полуденок в ресторані. Він дуже пильнує, щоб раз у місяць забрати мене з хати. Добра душа, робить справжню товариську послугу. Я хотіла тим разом поїхати з ним до мого ресторану СінСін, щоб мені його погостити (ми чергуємось — раз платить він, раз я), але Іза мав інший план. Мовляв, є пара його знайомих письменників, які хочуть зі мною познайомитись і приїдуть на цей полуденок. Отже поїхали ми до російського ресторану біля Белс маркету і обідали в товаристві. Нові знайомі це Филипп Берман і Алла (прізвище забула!) обоє радянські євреї. Він 1936 року народження москвич, на заході від 1981 року, автор кількох книжок, а також кандидат технічних наук, отже фінансово від літератури незалежний. Вона молодша, родом з України, також пише. Іза обіцяв мені прислати зразки їх творчости.

Четвер, 5 грудня 2013

Євромайдан триває — молоді хлопці і дівчата багатотисячними демонстраціями висловлюють протест проти уряду Азарова і президента Януковича. Але опозиції не вдалося перевести votum недовіря в парламенті — не було досить голосів, щоб домогтися відставки уряду. А це був би найбільш демократичний шлях до змін. Що далі буде — невідомо. На підтримку демонстрантів висловились навіть три колишні президенти України — Кравчук, Кучма і Ющенко. Навіть із Москви прийшла заява підтримки від кількадесяти російських письменників. А Янукович поїхав з офіціійним державним візитом до Китаю. Світова преса далі багато уваги приділяє Україні — в Нью Йорк Таймсі і вчора і сьогодні було по дві статті, багато про Україну пише The Economist, Wall Street Journal, The Guardian. A Оксана в понеділок показала мені як можна отримати безпосередньо з Києва теленовини Онлайн каналу 24 на компютері — і це подивугідний зв'язок з тим що там діється.

Сьогодні вперше була в мене жінка — exercise trainer Linda Loeber і провела зі мною різні вправи. За це доводиться мені самій платити (вона бере по 60 дол. за одногодинну сесію), але я рішила, що мені потрібна ця додаткова гімнастика і я думаю це продовжувати.

Понеділок, 9 грудня 2013

Євромайдан не тільки триває, але навіть росте! Вчора в Києві повалили пам'ятник Леніна! Це діло кількох молодиків партії "Свобода", а не мирних демонстрантів Майдану і можливо тим кільком доведеться за свій вчинок стати перед судом. Але це акція, яку фактично давно треба було зробити. Бо тут не справа з пам'ятником. Ленін в Києві — символ совєтської окупації і факт що його зняли і знищили — говорить про те, що Україна не хоче повороту в совєтське минуле. Це добре розуміє західна преса. Сьогодні в НЙТ не тільки центральна стаття про події на Майдані, але і дві редакційні статті про пам'ятник Леніна, при чому одна із цих статей з Москви, де до застережливих прикладів знищення пам'ятника Дзєржинському в Москві, яке нічого не змінило в тоталітарній поліційниій системі, останнє речення прямо каже: це українці не так біжать до Европи, як втікають від нас. І бажає їм успіху!

Преса переповнена вістками про Україну. У висліді я вчора підписала передплату на інтернетне видання НЙТ — бо 10 дармових статей на місяць вже мені не вистачає. І посилаю їх по е-мейл моїм кореспондентам, зокрема тим, що в Україні.

Не сходять мені з пам'яті Симоненкові рядки:

Україно, ти — моя молитва,
Ти — моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва,
за твоє життя, твої права.

Вчора у нас впав перший сніг — вранці — хоч і почало топитися — було слизько і я дала знати Оксані, що вона, якщо бажає, може прийти в четвер, отже сьогодні її не буде.

Середа, 11 грудня 2013

Вчора вночі була в Києві конфронтація між демострантами і міліцією, яка прийшла розбирати барикади. Могло закінчитися кривавим побоєвищем. Але до того не дійшло. Демонстранти не відступили, встояли, а міліція мала видно інструкції не бити і після деякого часу відступили. Також влада звільнила кількох заарештованих раніше демонстрантів. А це добрий знак. Світова преса, радіо і телевізія переповнені новинами про Україну. Сьогодні на National Public Radio Marty Mass-Coane присвятила подіям вУкраїні цілу годину — мала розмову з двома експертами і приймала телефони від слухачів. Янукович сьогодні закликав опозицію прийти на розмови при круглому столі, але опозиція відмовилась. Готують нові барикади, з різних міст України приїздять до Києва молоді люди. Влада також діє: зупиняє транспорти їжі і одягу. В Києві кілька годин на розмові з Януковичем була Христина Ештон (Christine Ashton), представниця ЕС і Вікторія Нуланд (Victoria Nuland), заступниця держсекретаря США. Перестерігали перед уживанням сили. Опозиція вимагає відставки уряду і резигнації президента — це була б добра розв'язка, але чи вдасться?

Докінчую слухати аудіо книгу: Traitor to his class. / Автор — H.W.Brands. Читає — Mark Deakins Це біографія Franklin-а Delano Roosevelt-а, дуже точна і довга — 29 дискет, 37 годин слухання. Я трохи перестаралася — позичила п'ять різних аудіо-книг і не знала наперед, що одна з них така довга. Але дуже цікава — хоч факти, майже всі, знайомі мені вже з інших джерел. Найцікавіші додаткові подробиці про зустрічі на вершинах — Розвельта, Черчіля із Сталіном в Тегерані і потім у Ялті. Інші книги доведеться віддати непрослухані.

Вівторок, 17 грудня 2013

Сьогодні Янукович в Москві. Договору про Митний Союз не підписав, але Путін знизив Україні ціни на ґаз на третину та й обіцяв закупити державних бондів України на суму 15 мільярдів доларів. Купує Україну. Евромайдан далі триває і НЙТаймс все ще багато уваги приділяє справам України, але сьогодні вже є репортажі з Донецька, де вся індустрія зорієнтована на Росію і де більшість не тільки за митним союзом, але і дуже критична до Евромайдану, та й взагалі до західної України. Вже й американським репортерам повторяють провокаційні закиди про фашистів і антисемітів серед націоналістів ітп.

Вчора нарешті могла я зробити перманент у фризієрки, але побачивши себе в дзеркалі трохи перелякалася. Виглядаю як ходячий (і не дуже ходячий!) труп. Та й не чуюся надто добре, часто бракує мені віддиху, а тоді навіть найменше зусилля — напр. встати і підійти до телефону — вимагає неабиякої мобілізації енергії.

Маємо вже замовлені літунські квитки до Торонто — мали б поїхати 5-ого січня і повернутися 9-ого. Чи вдасться здійснити ще й цю — може останню вже — поїздку? А якби я не поїхала — то це зіпсувало б свята усій родині.

Неділя, 22 грудня 2013

Путін втішається увагою американської преси, мовляв, переміг у змаганнях за Україну, а ще й передучора звільнив із в'язниці Ходорковського та й дозволив йому виїхати до Німеччини. Подібний жест міг би зробити і Янукович і відпустити Юлю Тимошенко, але він боїться її конкуренції.

Несподівано обізвався із Польщі Тадей Карабович. Побачив мою електронну адресу на листах від Віри Вовк (мабуть пересилала йому мої повідомлення з НЙТаймсу?) Хоче зробити зі мною інтервю для Кур'єра Кривбасу, поставив вже навіть пару питань. Ну, я не маю застережень щодо інтервю, але бачу що він не має моїх книжок, отже починати треба буде від посилки книг. (Це справа нелегка, бо сама на пошту не можу піти та й до підвалу за книжками зможу піти тільки як буде в мене Оксана).

З Польщі написав також Юрек Каньскі, щоб відновити родинний контакт.

Лінда Лебер була вже в мене двічі. Після першої з нею сесії почала мені дошкуляти шия і я трохи перелякалася, що може ця додаткова гімнастика мені пошкодила. Але я з Ліндою про це отверто поговорила, друга сесія вправ голови не включала і я таки думаю ці візити терапістки далі продовжувати після повернення з Торонто. Симпатична молода жінка, ще й зробила мені культурний подарунок книжечку поезій Мері Олівер (але це не та колеґа з професіі правничих бібліотекарів, що з нею я колись зустрічалася).

Понеділок, 23 грудня 2013

При сніданні сьогодні зломився мені передній зуб! Це вже не вперше! Забуваю про те, що я старушка і не можу їсти нічого твердого.

П'ятниця, 27 грудня 2013.

Міллер може прийняти мене "поміж пацієнтами" аж за тиждень — в п'ятницю 3 січня. А Мар'яна Вакуловська сама зголосилася, що повезе мене туди і назад. Я переконувала її, що туди можу поїхати ССТ, але не знаю як довго там треба буде чекати, отже я могла б тоді потелефонувати Мар'яні — але вона хоче посвятитися і повезти мене туди і почекати.

Маю запрошення — по традиції — до Рудницьких на навечеря Нового Року. Але не піду. І не тільки через зуб. Чуюся трішки ліпше — бодай не бракне мені віддиху, може тому що регулярно щоранку беру дві таблетки Furosemide. Це, очевидно, утруднює мені справи з міхуром.. Заворожене коло. Але як кудись іду, то цих таблеток приймати не можу, отже не візьму як ітиму до дентиста і як буду летіти до Торонто. І це мене турбує.

Знайшла вже і запакувала для Карабовича книжки: Вибране, Автобібліографію, 1930–2010, Неповторне дитинство і Ключі до царства. На основі цих книг зможе щось написати. Але книжки мусять почекати аж Марко занесе їх на пошту.

Різдво зустрічали ми з Марком вдома. Віра купила мені м'ясо Prime rib — і я вперше його пекла. Марко допоміг подати на стіл і прибрати зі столу. М'ясо було дуже смачне і я ще його доїдаю — вже другий день. При нагоді короткої розмови при столі, на моє питання про Ніну, довідалась я, що вона не думає повертатися до Единборо і продовжувати свою програму до маґістерки з англійської літератури.

Майдан далі триває. Побили якусь журналістку і преса тепер про це пише. Лякають людей репресіями. Все можливе при режимі, що завертає історію назад до совєтських методів, але може треба переборювати страх, бо це паралізує всяку акцію і відбирає відвагу боротися за краще життя?

Кінчиться ще один рік мого життя. Треба робити підсумки. Передусім: вижила. На початку року було, здається мені, ще гірше. Зокрема з віддихом і з очима. Деяка поправа на цьому фронті дала позитивні наслідки. Я багато попрацювала над ULE90 і том ще трохи і буде готовий до друку. Ще хочу додати кілька ідентифікацій перекладів поезії — зокрема з тих збірок які маю в хаті (в підвалі є ціла велика шафа самої української поезії, але мені без допомоги тяжко туди дістатися) і треба буде ще відредагувати майже готовий покажчик. А решта вже фактично готова — навіть вступна стаття, список журналів, анотована бібліографія книг, статей, перекладів і рецензій. Я вже навіть подумала собі, що може це ще не остання книга моєї серії — адже я маю дуже вже багато опрацьованого матеріялу і могла б взятися за ULE: Books, 2000–2010. Боже, що за оптимізм!