|
|
|
| Повернутися (Березень 1858) | Зміст | Далі (Травень 1858) |
1 [квітня]. Дурять інших і себе одурюють. Добре [було б], коли б це робилося тілько першого квітня! Звідки пішов цей безглуздий звичай?
Довго вештався без жадної мети по Невському проспекті. Потім перейшов на Басейну, відшукав помешкання Кокорєва, а самого господаря не застав. Обідав у Білозерського. По обіді дістав записку від графині Н[астасії] І[ванівни] і ввечері пішов до неї. Нічого спішного: вона просто хотіла мене бачити. Добра істота! До графині заїхав Сошальський і завіз мене до іменинниці землячки М. С. [Кржисевичевої]. Ми з нею не бачились од 1845 року. Вона ледве помітно постарілась. Напрочуд кріпка землячка.
2 [квітня]. У першій годині Сошальський повіз мене до землячки Ю. В. Смірнової. Я знав її наївною, милою інституткою в 1845 році. А тепер — чорт-зна-що: претензія на паню, а в дійсності й на порядну покоївку не схожа. Від Смірнової заїхали до Ґрадовича. Теж старий знайомий. Від Ґрадовича зайшов я вже без Сошальського до трахтиру Палкіна, пообідав і пішов додому.
Увечері в цирку-театрі дивився і слухав "Бронзового коня". Вистава пишна, а більш нічого. Тілько старий Пєтров та Семен славно підтримали "Бронзового коня", а решта — ка-зна-що.
3 [квітня].
НАВУХОДОНОСОРЪ.
(Изъ Беранже В. Курочкина).
Въ давно прошедшіе в
ка —
До Рождества еще Христова —
Жилъ царь подъ шкурою быка.
Оно для древнихъ это ново,
Но такъ же точно льстилъ и встарь
И такъ же плъ придворный хоръ:
Ура! Да здравствуетъ, нашъ царь —
Навуходоносоръ!
— Нашъ царь бодается — такъ что жъ?
И мы топтать народъ здоровы —
Ршилъ совтъ сдыхъ вельможъ —
Да здравствуютъ рога царевы!
Вдь и въ Египт государь
Былъ божество съ давнишнихъ поръ.
Ура! Да здравствуетъ нашъ царь —
Навуходоносоръ!
Державный быкъ коренья жретъ,
Вода рчная ему пойло...
Какъ трезво царь себя ведетъ!
Поэтъ восплъ бычачье стойло,
И надъ поэмой государь,
Мыча, уставилъ мутный взоръ.
Ура! Да здравствуетъ нашъ царь —
Навуходоносоръ!
Въ тогдашней "Сверной Пчел"
Печатали неоднократно,
Что у монарха на чел
Слдъ виденъ думы необъятной,
Что изъ сердецъ ему алтарь
Воздвигъ народный приговоръ.
Ура! Да здравствуетъ нашъ царь —
Навуходоносоръ!
Быкъ только ноздри раздувалъ,
Упитанъ сномъ и хвалами,
Но подъ ярмо жрецовъ попалъ...
И, управляемый жрецами,
Мычалъ рогатый государъ
За приговоромъ приговоръ.
Ура! Да здравствуетъ нашъ царь —
Навуходоносоръ!
Тогда не выдержалъ народь —
Въ цари избралъ себ другого,
Какъ православный нашъ причетъ,
Жрецы — любители мясного...
Какъ злы-то были люди встарь!
Придворнымъ-то какой позоръ!
Былъ съденъ незабвенный царь
Навуходоносоръ!
Льстецы царей! Вотъ вамъ сюжетъ
Для оды самой возвышенной,
Да и цензурный комитетъ
Ее одобритъ непремнно,
А впрочемъ... слово "государь"
Не вдохновляетъ васъ съ тхъ поръ,
Какъ въ Боз сгнилъ послдній царь
Навуходоносоръ!
Оце тілько встиг я покласти перо, дописавши останній куплєт цього прекрасного і влучного вірша, як увійшов до мене Каменецький, за ним Сераковський, а за ним Крунєвич і нарешті Дзюбин, який запросив мене на обід. От тобі й листи. Треба десь заховатися.
Після не зовсім скромного обіду ми вийшли на вулицю, і я, пройшовши кілька кроків, зустрів всюдисущого, вічного жида, брехуна Елькана. Після довгої прохідки ми з ним розійшлись і за його вказівками пішли шукати помешкання актора Пєтрова та, звичайно, не знайшли. Вилаяли всезнайку Елькана і по дорозі зайшли до Бєнєдіктова. Зустрів він мене щиро-радісно і, після всяких розмов, на моє прохання прочитав нам деякі місця з "Собачьяго Пира" (Барбє), і тілько тепер я упевнився, що цей прекрасний переклад справді належить Бєнєдіктову.
4 [квітня}. Каменецький передав мені всі мої твори, переписані Кулішем, крім "ретика". Треба буде зробити вибір і приступити до видання. Але як мені доступитись до цензури?
У третій годині пообідав із Дзюбином, теж не зовсім у міру, і вечір провів у Семена.
5 [квітня]. Приїздив Смаковський — запросити мене пообідати з ним та з Дзюбином. Я спав. Мене, спасибі, не збудили. І я, вимовляючись хворобою, не поїхав на лукулівський обід. Бог із ним. З незвички можна поважно захворіти. Вечір провів у Галагана.
6 [квітня]. Мав велике нещастя вбратися у фрак і зявитися до свого головного наглядача графа Шувалова. Він прийняв мене просто, не формально, а головне без відповідної цій нагоді науки, чим зробив на мене корисне для себе вражіння.
При цій добрій нагоді я познайомився з дружиною І. М. Мокрицького, начальника канцелярії обер-поліціймейстра. Вона з роду Свічка і справжня моя землячка. Ми з нею зустрілись, як давні знайомі.
Попрощавшись із премилою землячкою, я зайшов до Академії Мистецтв на виставу. З усіх родів малярства мені впали в око переважно пейзажі. Калам сильно впливає на пейзажистів. Самого Калама дві речі не першої вартости.
Вечір провів у графині Н[астасії] І[ванівни]. Чув уперше, як грає Антоній Контський, і особисто познайомився з поетом Щербиною.
7 [квітня]. Мав намір проїхатись у Павловське до старого Бюрно. Але цьому доброму намірові нехотячи перешкодив маляр Соколов, до якого я зайшов по дорозі, пробув у нього до четвертої години і спізнився на залізницю. Непрощенна розкиданість.
Увечері пішли з Михайлом до Семена й не застали його вдома.
8 [квітня]. Користаючись з гарної погоди, я пішов пішки в Семенівський полк шукати помешкання Олєйникова. Помешкання знайшов, а господаря не застав і подався на Басейну до Кокорєва. І цього відкупщика-письменника не застав удома. По дорозі зайшов на Літєйну до Василя Лазаревського; відпочив трохи і пустився, теж пішки, на Велику Подячеську до Семена обідати. По обіді вийшли на вулицю й випадково зайшли до бідного, безталанного ґенерала Корбе. Плаче бідний не тому, що з служби погнали, а тому, що "Станислава" не дали. Бідна, нещасна людина!
Увечері зайшов до Крунєвича, до мого спів-вигнанця, та між багатьма поляками зустрів у нього й росіян, а серед них і дві славнозвісні особи: графа Толстого, автора салдатської севастопільської пісні, та оборонця Севастополя ґенерала Хрульова.
Остання славетна особа мені видалась приборканою.
9 [квітня]. Відпокутовував непомірковану вечерю у Крунєвича.
10 [квітня]. Відвідав одного московського знайомого — Бєзобразова, потім Рамазанова й Міхайлова. Хотів пробратись на виставу, та не пощастило: цар перешкодив. Дивився в цирку-театрі "Москаля-Чарівника". Чарівний Семен. А решта —ка-зна-що.
11 [квітня]. Доручив Каменецькому клопотатися в цензурнім комітеті про дозвіл надрукувати "Кобзаря" та "Гайдамаки" під фірмою "Поезія Т[араса] Ш[евченка]". Що воно з цього буде?
Зайшов по дорозі до співця-актора Пєтрова. Він тілько погладшав, а вона, гай-гай! із гарненької Ганни Яковлівни зробилася старенькою, але все ж милою бабусею. Нетривка стать! Забіг до Семена, випив чарку горілки і пішов до Корбе обідати. Нудно і брудно, як у старого бурлаки, та ще й військового. Увечері в Білозерського слухав нову драму Желіґовського (Сови) й успішно довів Сєраковському, що Нєкрасов не тілько не поет, але й віршороб незугарний.
12 [квітня]. Сніг, сльота, гидота. Не зважаючи на це все, ми, себто я, Семен і М. Лазаревський, пішли до Академії оглядати виставу. А щоб не застудитись, завернули до Смурова, випили по чарці джину й проковтнули по десятку устриць. З вистави пішли ми до графині Н[астасії] І[ванівни] на проханий обід, який вона справляла для своїх близьких численних приятелів з нагоди мого повороту. За обідом граф Ф[едір] П[етрович] промовив коротеньке слово на честь милостивого царя. А на честь моєї невільної довготерпеливости виголосив майже ліберальне слово Микола Дмитрович Старов, потім Щербина, а наприкінці сама графиня Н[астасія] І[ванівна]. Мені було і приємно, і разом із тим ніяково. Я не ждав для себе такої великої чести. Для мене це була цілковита несподіванка. Семен завважив, що за столом всі були бліді, худі й зелені, крім нещасного вигнанця, себто мене. Кумедний контраст.
По обіді повіз мене Сошальський до землячки М. С. Кржисевич, а в годині першій — до Бореля. А від Бореля — до Адольфіни, де я його й покинув.
13 [квітня]. Від М. Д. Старова ми з Семеном поїхали до М. В. Остроградського. Великий математик привітав мене, щиро обнявши, як земляка, як свого родича, що надовго виїздив кудись. Спасибі йому. Остроградський з родиною їде на літо на Україну. Запросив би, каже, й Семена з собою, та боїться, що в полтавській ґубернії не вистарчить сала на його прохарчування.
Обідав у Семена, вечір провів у графині Н[астасії] І[ванівни]. Слухав вірші Юлії Жадовської. Бідна, сердешна дівчина!
14 [квітня]. Семен познайомив мене з дуже пристойним молодиком — з В. П. Енґельгардтом. Багато, багато зворухнулося в душі моїй при зустрічі з сином мого колишнього дідича. Забуття минулому... Мир і любов сучасному...
Увечері Грицько Галаган познайомив мене з чернігівськими землячками Карташевськими. Неманірні, милі, справжні землячки!
15 [квітня]. На бажання графині Н[астасії] І[ванівни] представлявся шефові жандармів кн. Долґорукову. Вислухав віповідну нагоді, але чемну науку; на цьому авдієнція скінчилась.
Вечір провів у земляка Трохима Тупиці, де зустрівся з Громекою, автором статті "О полиціи и о взяткахъ", і познайомився з старим Оржицьким, декабристом.
16 [квітня]. Грицько Галаган приїхав просити, щоб я записав йому мій "Весінній вечір". Я охоче вволив його волю, а він, щоб не бути мені винним, записав прекрасний вірш Хомякова.
Л. Н. Дзюбина познайомив я з Семеном, а він, щоб теж не зостатися мені винним, задумав почастувати мене якимсь молодим ґенералом Криловим, земляком із Харкова. Не вважаючи на молодість і чемність, ґенерал показався дуже несимпатичний, а обід його, мало не царський, теж видався якийсь солодко-нудний.
Увечері Мей прислав мені у власному російському перекладі той самий "Весінній вечір", що його я вранці записав Галаганові. Спасибі йому.
ВІРШ ХОМЯКОВА.
Тебя призвалъ на брань святую,
Тебя Господь нашъ полюбилъ,
Теб далъ силу роковую,
Да сокрушишь ты волю злую
Слпыхъ, безумныхъ, буйныхъ силъ.
*
Вставай, страна моя родная!
За братьевъ! Богъ тебя зоветъ
Чрезъ волны буйнаго Дуная, —
Туда, гд, землю огибая,
Шумятъ струи Эгейскихъ водъ.
*
Но помни: быть орудьемъ Бога
Земнымъ созданьямъ тяжело;
Своихъ рабовъ онъ судитъ строго, —
А на тебя, увы! какъ много
Грховъ ужасныхъ налегло!
*
Въ судахъ черна неправдой черной
И игомъ рабства клеймена,
Безбожной лести, лжи тлетворной,
И лни гнусной и позорной,
И всякой мерзости полна.
О, недостойная избранья,
Ты избрана! Скорй омой
Себя водою покаянья,
Да громъ двойного наказанья
Не грянетъ надъ твоей главой!
Съ душой колнопреклоненной,
Съ главой, лежащею въ пыли,
Молись молитвою смиренной
И раны совсти растлнной
Елеемъ плача исцли!
*
И встань потомъ, врна призванью,
И бросься въ пылъ кровавыхъ счъ!
Борись за братьевъ крпкой бранью,
Держи стягъ Божій крпкой дланью,
Рази мечомъ — то Божій мечъ!
17 [квітня]. М. Д. Старов прислав М. Лазаревському написане слово, що він виголосив на мою честь за обідом у графині Н. І. Толстої. Як дорогу для мене річ, я вписую його до свого журналу:
Признательное Слово Т. Г. Шевченку.
Несчастіе Шевченка кончилось, а съ тмъ вмст
уничтожилась одна изъ вопіющихъ несправедливостей. Мы не нарушимъ скромности
тхъ, чье участіе способствовали этому добру і пріобрло благодарность
всхъ, сочувствующихъ достоинству блага... Мы скажемъ, что намъ отрадно
видть Шевченка, который среди ужасныхъ, убійственныхъ обстоятельствъ, въ
мрачныхъ стнахъ "казарми смердячої", не ослаблъ духомъ, не отдался
отчаянію, но сохранилъ любовь къ своей тяжкой дол, потому что она благородна.
Здсь великій примръ всмъ современнымъ нашимъ
художникамъ и поэтамъ, и уже это достойно обезсмертить его!...
Позвольте же предложить тостъ признательности за Шевченка, который своими
страданіями поддержалъ то святое врованіе, что истинно нравственную природу
человка не въ силахъ подавить никакія обстоятельства!
12 апрля 1858. Н. Старовъ.
В. М. Білозерський познайомив мене з професором Кавєліном. Привабливо-симпатична натура.
Той таки Білозерський познайомив мене з трьома братами Жемчужніковими. Чарівні брати!
Увечері в цирку-театрі слухав оперу "Жизнь за царя". Ґеніяльний твір! Безсмертний М. І. Ґлінка. Пєтров у ролі Сусаніна — гарний, як і колись. І Лєонова в ролі Вані — гарна, але далеко їй до Пєтрової, яку я чув у 1845 році.
18 [квітня]. Дістав премилий лист од премилого Сергія Тимофієвича Аксакова; на лист буду відповідати завтра: сьогодні я захопився своєю "Лунатикою". Коли б не перешкодив послужливий Сошальський, то я скінчив би "Лунатику". Та ба! довелося кинути нематеріяльне слово і взятися до матеріяльного діла, себто до сутого обіду.
Увечері з цим самим послужливим Сошальським поїхали ми до милої й талановито-голосистої співачки мадмуазель Ґрінберґ. Там зустрівся я з Бєнєдіктовим, Дарґомижським та архітектором Кузьміном, давнім і добрим знайомим. Розкошування музикою закінчилось смішним і нудним нявканням Дарґомижського. Як та миша в котячих пазурях! А йому плещуть. Чудні люди — ці меломани, а ще дивніші такі співці, як Дарґомижський.
19 [квітня]. Учора Сошальський запросив і мене з Михайлом на борщ з сушеними карасями й на вареники. А сьогодні графиня Н[астасія] І[ванівна] просить запискою до себе обідати та обіцяє познайомити з декабристом бароном Штейнгелем. Ми воліли декабриста, ніж борщ з карасями, і за зраду були бароном покарані. Він не прийшов на обід. Здичавілий барон!
За обідом я познайомився з адміралом Ґолєніщевим. Адмірал — товариш графа Ф[едора] П[етровича], проста і, здається, гарна людина.
Вечір провів у Галагана. Він прочитав опис свого будинку, збудованого ним у прилуцькому повіті в старому українському стилі. Панська, але гарна й варта наслідування витівка.
20 [квітня]. Обідав у К. Д. Кавєліна і там познайомився з Ґалаховим — автором російської хрестоматії.
21 [квітня]. До обіду вештався без жадної мети по місті. Увечері пішов до театру. Спектакль назагал був гарний, а увертюра "Вільгельма Телля" — чарівна. Хвалений тенор Сєтов — нижче всякої мірноти. Просто ка-зна-що; а йому плещуть. Семен у ролі батька Лінди де Шамуні — дуже гарний.
З театру зайшов я до Білозерського й застав у нього К. Д. Кавєліна. З розмови про минулу й майбутню долю словян ми перейшли до психолоґії та філософії і просиділи до третьої години ранку. Школярство! але чарівне школярство!
22 [квітня]. Теж без жадної мети тинявся до обіду, тілько вже не один, а з Семеном. Увечері, також із Семеном, пішли до землячки М. Л. Мокрицької і до другої години з приємністю переливали з пустого в порожнє.
23 [квітня]. Учора ми умовились із Семеном, щоб сьогодні десь коло першої години
їхати оглянути віллі. Точнісінько до дванадцятої години погода була гарна; потім почався
дощ, як то кажуть, затяжний. Ми просиділи ввесь день удома; читали Гумбольдта
"Космос" і, дивлячись у вікно, повторювали приказку: "Вотъ теб, бабушка, и
Юрьевъ день!"
24 [квітня]. Плани мої ніколи не вдаються, та не можу відмовитись од приємности будувати плани. Сьогодні, наприклад, виходячи з дому, я гадав так провести час до обіду: спочатку зайти до Академії і подивитись на виставу, потім зайти до Йордана, свого майбутнього професора, далі — до барона Клодта та нарешті — до графині Н[астасії] І[ванівни] і в неї зостатися на обід. Такий був проєкт. А сталось ось як: у першій залі Академії я зустрівся з Зембулатовим і Бориспольцем — моїми давніми й щирими друзями. Нашвидку ми обійшли виставу, пішли до Зембулатова і дообіддя провели на споминах. Я зовсім задоволений невдачею.
Увечері вибрались ми з Михайлом до його брата Василя, але зайшли до Семена і там провели вечір. Теж невдача.
25 [квітня]. У десятій годині ранку пішов попрощатися з А. М. Мокрицьким, що виїздив до Москви. По дорозі зайшов до М. І. Сухомлинова та по дорозі зайшов до барона Клодта; натішився монументом "неудобозабываемому" і пішов до Академії на виставу. У першій залі зустрівся з Жемчужніковим, а в останній — з Семеном. Із Академії поїхали з Семеном на Петербурзьку Сторону шукати віллі. Віллю найняли, зоставили завдаток і в шостій годині вечора приїхали додому. Увечері з Семеном таки були в М. І. Петрова. Слухали безконечні та пусті балачки про емансіпацію.
26 [квітня]. На обіді в Сошальського познайомився особисто з поетом Курочкіном і з братом його Миколою, достойним юнаком. Поет Курочкін багато обіцяє в майбутньому. Дай, Боже, щоб мої надії справдились.
27 [квітня]. Пообіцяв обідати у маляра Лукашевича та через розкидливість збрехав.
28 [квітня]. Сошальський подарував мені стінний годинник, а Василь Лазаревський — термометр. З ласки добрих людей маю головні інструменти для досвідів над акватінтою. Коли ж я возьмуся до самих досвідів?
29 [квітня]. Зайшов до Дзюбина. Не застав удома. Попросив дати поснідати і зоставив йому за гостину рукопис "Посланія до мертвих, живих і ненарождених земляків", що був саме при мені, з написом: "на память 1 травня", — теж через розкидливість.
30 [квітня]. Пішли з Семеном до Літнього саду, щоб подивитись на памятник Крилову. По дорозі зайшли до Казанського Собору, щоб подивитись на картину Брюлова. Але, на жаль, вона премудрими попами так розумно і вдало приміщена, що й котячими очима її побачити неможливо. Гидко. По дорозі зайшли до Пасажу, полюбувалися красунями, що там вештаються, та алєутськими ляльками і перейшли до Літнього саду. Монумент Крилова, вславлений "Пчелою" й іншими часописами, — нічим не кращий за алєутських ляльок! Безсовісні ґазетярі! Нікчемний барон Клодт! Замість величавого старого він посадив льокая в демікотоновому сурдуті з абеткою та указкою в руках. Барон нехотячи осягнув ціль, виліпивши цю мізерну статую та барелєфи тілько для дітей, але зовсім не для дорослих. Бідний бароне! Образив ти великого поета, і теж нехотячи.
Ображені бароном, ми взяли човен й поплили до Біржі. Намилувались пишною біржевою залєю, пішли до скверу, подивились на мавпи та папуги і зайшли на постійну виставку малярських творів. Бідний Тиранов! він і свою хворобливу мазанину тут виставив. Сумне, тяжке вражіння.
Находившись до втоми, ми на човні переплили Неву, пройшли частину бульвару, в вікнах крамниці Даціяро полюбувалися акватінтами, найняли візника й рушили додому обідати.
Увечері був у Білозерського та в Крунєвича.
|
|
|
| Повернутися (Березень 1858) | Зміст | Далі (Травень 1858) |