VALERY SHEVCHUK

THE MOON'S CUCKOO FROM THE SWALLOW'S NEST

(Translated by Myrosia Stefaniuk; English style-editing by Debra Spark)

Yulka was small, only five centimeters taller than short Natalka, with squat hips on stumpy legs but with breasts so surprisingly large that they burst out of her clothes. Her face was as round and flat as the moon and a tiny nipple nose rose like a beak from the center of it. Her grey lips were undistinguishable from the rest of her face, and her eyes, topped by a fine furrow of brows, were round, grey and astonished. Her wispy hair, of the same grey color, was clasped back with a rubber band. She appeared one day from one of the villages near Zhytomir, obtained the prescribed documents, and established herself at one of the toxic factories. She lived for a while in a communal dorm and then got a room on the outskirts of town, a room so small that it could hold only a bed, a small table and a chair. The room had two windows but no separate entrance. The landlady who sold it to her said Yulka could walk through her room for now, but as she spoke, she narrowed her eyes so that even a blind man could see this would only be a temporary arrangement. Yulka wasn't dumb; she realized that the former mistress of her room would not tolerate this inconvenience for long, but the landlady wanted to sell, Yulka wanted to buy and that settled the matter. Yulka became the owner of a room in a building on a hillside in which there were nine such cubby-hole dwellings. So far, there were only eight TV antennas on the roof, and each room had a shabby built-on entrance, some with little stairways or porches, all of them fastened to the building like swallows' nests.

"After you settle in some, you can build an entrance through one of the windows," the former owner of Yulka's room said benevolently, narrowing her eyes again. This was almost an ultimatum, but Yulka silently agreed to it because she knew perfectly well that it wouldn't be enough merely to buy the room. If she wanted to live in her own home instead of those horrid communal quarters, eventually she would have to invest time and money in her new place, and this would be no small problem for her. Yulka had already spent all her savings on the room, and it was unlikely that she could put anything away from her earnings at the toxic factory.

And that was why during her free time, she opened the window, pushed up the chair (that she had bought with the bed and table, along with the room from the landlady), and set her exquisite bosoms - that practically burst out of her blouse - on the window-sill. She sat this way - motionless, dozing or daydreaming - and stared at the willows along the river, or at the portion of the street that was visible from her sill. Or maybe she wasn't looking at anything or anyone, for as she sat, her face became indifferent, like a greying moon that had perched on a windowsill to rest for a while. Yulka was so still and aloof that every man who happened to pass by, inadvertently turned his face toward her. Some merely threw her a glance, others flashed toothy grins, but no one stopped or attempted to talk to her, although everyone's eyes took in her voluptuous breasts. Yulka reacted not at all to these gazes; it was as if she didn't see anyone. Or maybe it just seemed that way, for who can guess what a woman thinks, or what she sees or doesn't see.

ВAЛEРIЙ ШEВЧУK

МIСЯЦEВA ЗOЗУЛЬKA IЗ ЛAСТIВ'ЯЧOГO ГНIЗДA

Юлька була мала, може, лише на п'ядь вища куцої Наталки, із низько-посадженими клубами над карачкуватими ногами, з несподівано великими, аж випирали вони з одежі, грудьми, а ще до того і з геометричне круглим, пласким, як місяць, обличчям, на якому, ніби закандзюбинка, був маленький (пипочкою) ніс. Сірі вуста майже не виділялися на обличчі, а очка були так само круглі, здивовані, сірі, з рідесенькими кущиками брів; голова з ріденьким волоссячком також сірої барви, стягнутим ззаду гумкою. З'явилася вона з одного із сіл, неподалік Житомира, прописку здобула, влаштувавшись на якомусь шкідливому заводі; пожила трохи в гуртожитку, а тоді придбала собі на околиці кімнатку, таку маленьку, що в ній уміщувалося тільки ліжко, маленький столик та один стілець. Кімнатка, однак, мала аж два вікна, але без окремого виходу; хазяйка, в якої Юлька купила кімнатку, поки що дозволяла їй ходити через кімнату свою (коли це говорила, то якось так примружувала очі, що й сліпий би побачив - це недовго триватиме); Юлька ж була недурна, принаймні втямила, що колишній господині кімнати таки недовго захочеться терпіти таку незручність, але вони були в однаковому становищі: хазяйка хотіла продати, а Юлька купити, отже, справу було залагоджено, Юлька стала власницею кімнатки, а містилася та в будинку на косогорі, і всього подібних комірчин було в ньому дев'ять, отже, на даху стояло поки що вісім телеантен, а до кожної кімнатки було прибудовано по незугарному, часом зі сходинками, ґаночку, і всі вони були наліплені на будинок, ніби ластів'ячі гнізда.

- Розживетеся й проб'єте собі хід через вікно, - сказала доброзичливо колишня господиня Юльчиної кімнатки і знову змружила очі - це був майже ультиматум, але й на це Юлька мовчки згодилася, бо чудово знала: їй самою купівлею не обійтися, коли вона хоче жити у своїй хаті, а не в бридкому гуртожитку, тож доведеться біля цієї хати повозитися й потратитися, а це була немала проблема, бо Юлька витратила на хату всі гроші, а із зарплатні, що її одержувала на шкідливому заводі, навряд чи що відкладеш.

Ось чому у вільний час вона відчиняла вікно, присовувала до нього стільця (до речі, стільця, столика і ліжко вона купила в хазяйки разом із кімнаткою), сідала, клала пишні перса, аж вивалювалися вони із блузки, на підвіконня й засинала чи завмирала, чи то зирила на прирічкові краєвиди із верболозами або й на вулицю, шматок якої потрапляв їй у визір, а може, ні на що і ні на кого не дивилася, - лице її при цьому робилось байдуже, ніби то місяць посірів та й сів на підвіконня відпочити; при тому була Юлька така непорушно-відсторонена, що всяк із чоловіків, котрий проходив мимо, неодмінно повертав у її бік фізію; одні тільки окидали її поглядом, інші шкірили зуби, але ніхто не зупинявся й не пробував до неї заговорити, хоч кожен аж поглядом їв оті розвалені на підвіконні перса. Юлька ж на ці розглядини не реагувала ніяк, навіть не дивилася на тих, котрі ото проходять і пасуть очима її єдину, справді достойну принаду; вона в ці хвилини взагалі ніби нікого не бачила, а зворухнутися то й не мала потреби, хоч, може, це так тільки здавалося, бо хто його вгадає, що думає собі жінка і що вона там бачить, а чи й не бачить.