William Shakespeare

 

Sonnet 66

 

Tired with all these, for restful death I cry, -

As to behold desert a beggar born,

And needy nothing trimm'd in jollity,

And purest faith unhappily forsworn,

And gilded honour shamefully misplac'd,

And maiden virtue rudely strumpeted,

And right perfection wrongfully disgrac'd,

And strength by limping sway disabled,

And art made tongue-tied by autority,

And folly (doctor-like) controlling skill,

And simple truth miscall'd simplicity,

And captive good attending captain ill:

    Tired with all these, from these would I be gone,

    Save that, to die, I leave my love alone.

 

 

Пeрeклaд Святoслaвa Гoрдинськoгo:

 

Я кличу смерть, нестерпне вже буття,

Коли достоїнство на жебрах стріну,

І орденом оздоблене сміття,

І справжню вірність, продану злочинно,

 

І почесть на негідному чолі,

І честь дівочу, стоптану жорстоко,

І досконалість, віддану хулі,

І силу, що кульгає з кожним кроком,

 

І слово, що йому заткали рот,

І дурноту, що учить, безталанна,

І правду, вивернену назворот,

 

І доброту на службі в злого пана:

Огірчений усім, я б геть пішов,

Та як лишу тебе, мою любов?

 

 

Пeрeклaд Iгoря Koстeцькoгo:

 

З усього стомлен, кличу безрух - смерть,

Бо видіти заслугу жебраком,

I врамлення ніщоти в пишну щерть,

I чисту віру, викляту гуртом,

 

І злото честі, зміщене в ганьбу,

I грубе скурвлення дівочих цнот,

І доскональства скривджену судьбу,

І моці від кульгавих влад розсот,

 

I вміння, скуте мусом німоти,

I дурість докторовану чола,

I прямоту з прозванням глупоти,

I бранця - Благо в стіп державця - Зла;

 

З усього стомлен, я в ніщо б пішов,

Будь не всамотнив тим мою любов.

 

 

Пeрeклaд  Дмитрa Пaлaмaрчукa:

 

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

I в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

 

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

I почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості - ганебний суд,

 

I злу - добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

I істину вважають за дурниці,

I гине хист в недоума в руці;

 

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов моя.

 

 

Пeрeклaд Дмитрa Пaвличкa:

 

Я кличу смерть - дивитися набридло

На жебри і приниження чеснот,

На безтурботне і вельможне бидло,

На правоту, що їй затисли рот,

На честь фальшиву, на дівочу вроду

Поганьблену, на зраду в пишноті,

На правду, що підлоті навдогоду

В бруд обертає почуття святі,

І на мистецтво під п'ятою влади,

І на талант під наглядом шпика,

І на порядність, що безбожно краде,

І на добро, що в зла за служника!

 

Я від всього цього помер би нині,

Та як тебе лишити в самотині?

 

 

 

Переклад Остапа Тарнавського

 

Утомлений всім тим, я хочу вмерти,

Коли жебрак надармо жде заслуг,

І бідного потреб нічим не стерти,

Про чисту вірність вже заник і слух,

І гідність золота ганьбою вкрита,

І грубіян дівочу честь пом'яв,

І права досконалість перебита,

І силу на кульгавість світ зміняв,

Уста мистецтву влада затулила,

Безглуздя лічить вмілости талан,

Звичайна правда простоту зганьбила,

Добро в полоні— зло для нього пан;

  Я втомлений всім тим, на смерть готов—

  Та як залишу в самоті любов?