Four hours in a bus, even if it's an Icarus, is agony, especially today, when everyone seems to have gone crazy--people are flocking like ravens to Chortopil, the road is choked with cars and buses all sporting flags and heading for Chortopil, it's a collective frenzy, no less, Martofliak is dozing beside me like a baby, he's murmuring softly into his bushy beard, just now he's very like little Ostap, and he doubts whether Ostap is his son, the blockhead, his beard looks as if it's glued on--what a big baby, what a dunderhead, second-grader in the school of life.

The hope of Ukrainian poetry, Rostyslav Martofliak, thirty, unemployed, father of two children, father of my two children, my husband, Rostyslav Martofliak, leaning toward excess weight and alcoholism, drunkard, rogue, loving father, popular community activist, candidate for parliament, brilliant conversationalist, idolized by women of a certain age, caring son, Rostyslav Martofliak, lover of luxury and hot baths, nighthawk, lounge lizard, dream of all the girls at music school, my biggest baby, egoist and coward, noble knight, gallant cavalier, gentle lover, bland and selfish lover, narcissistic lover, inept lover, golden lover, fantastic lover, sunbeam in my body, O Martofliak!

I would never have come to Chortopil with him if he hadn't insisted. He even gave me an ultimatum: if I didn't go, he'd get dead drunk in Chortopil, shit drunk, raving drunk, drunk day and night, he would drink all he could get, throw up, and drink again until they brought him home all but dead. He knows how to blackmail me, that damned tomcat, I had to go, I had to lie to the children, tell them I was coming back in half an hour, now my heart races every time I think of my little one--he looked at me as if he understood everything, but I really had to lie to them and go, because this freak, this turd would have carried out his threat for certain, he would have got soaked as a pig, why, he's very proud of keeping his word in everything, oh is he indeed, he just carries on about that, really, the only thing he knows how to do is get drunk. But does he really care so much whether I go? It's not as though he'd be bored without me. There will be legions of itinerant whores of all kinds in Chortopil, of course, whatever else happens, finding a lay at this festival of the Resurrecting Spirit will be easier than anything else, maybe even easier than finding a bottle, admittedly, he's too narcissistic to go prancing after them, but does he really need me right there? He's so possessive, he scares me a bit, it's seven years since he smashed the china at our wedding, and he gets more and more attached to me all the time, he creeps into me, hides inside me, curls up into a little ball like an embryo, and sleeps, sleeps, sleeps--just as he's sleeping here, on the bus, head on my shoulder, my little darling, spineless rag, incapable of picking up your own broads, Rostyslav Martofliak, blossoming genius, boring intellectual, ear bender, heavenly gift, rare diamond, hope of an expiring aristocratic line, a lord deprived of his inheritance, alcoholic maniac, conformist, official poet, scourge of God, tool of the Devil.

Чотири години в автобусі, навіть якщо він "Ікарус", то велика мука, особливо нині, коли всі наче звар'ювали - злітаються, ніби круки, до того Чортополя, дорога забита автомобілями, автобусами - і все з прапорами, і все - на Чортопіль, якась крейзуха, та й вже, Мартофляк задрімав коло мене, як дитина,- сопе потихеньку собі в кошлату бороду, зараз він дуже подібний до Остапчика, ще й сумнівається, чи то його син, дурило, а борода в нього наче приклеєна - велика дитина, бевзь, другорічник у школі життя.

Надія української поезії, Маргофляк Ростислав, тридцятирічний безробітний, батько двох дітей, батько двох моїх дітей, мій чоловік, Мартофляк Ростислав, схильний до повноти й алкоголю, пияк, волоцюга, люблячий батько, популярний громадський діяч, кандидат у депутати, блискучий співрозмовник, ідеал жінок старшого віку, уважний син, Мартофляк Ростислав, аматор комфорту і гарячих ванн, нічний блукач, ресторанний лев, мрія студенток з музучилища, моя найбільша дитина, егоїст і боягуз, шляхетний лицар, галантний кавалер, ніжний коханець, млявий і самолюбний коханець, нарцисичний коханець, неспроможний коханець, золотий коханець, фантастичний коханець, промінь у моєму тілі, о Мартофляк!

Я ніколи б не їхала з ним до того Чортополя, якби він сам так не наполягав. Навіть ультиматум висунув - якщо я не їду, він смертельно напивається у тому Чортополі, до всрачки, до білочки, денно і нощно, питиме все нараз, блюватиме і знову питиме, аж доки його не привезуть додому майже мертвим. Він знає, чим можна мене шантажувати, клятий котяра, я мусила їхати, брехати дітям, ніби прийду за півгодини, тепер аж серце заходиться, як згадаю про малого - він так дивився, наче все зрозумів, але я справді мусила їм брехати і їхати, бо це чудо, це гівно обов'язково виконало б свою погрозу і напилося б як остання свиня, адже він дуже пишається, що в усьому дотримує слова, як би не так, це лишень воно так триндить, а насправді тільки й уміє, що напиватися.

Але невже йому так залежить на тому, щоб я їхала? Невже йому нецікаво їхати без мене? Там, ясна річ, буде купа всіляких мандрівних шльондр, що-що, а партнерку до ліжка на цьому святі Воскресаючого Духу знайти простіше всього, може, навіть простіше, ніж пляшку, щоправда, він занадто нарцисичний, аби за ними увихатися, але невже йому так потрібна я і саме там? Я трохи боюся такої прив'язаності, це вже сім років минуло, як він посуд побив на весіллі, а він усе міцніше прив'язується до мене, влазить у мене, ховається в мене, згортається клубочком, як ембріон, і спить, спить, спить - і тут, в автобусі, спить так само, голова в мене на плечі, моє ж ти серденько, шмата безвільна, нездатна собі дівку зняти, Мартофляк Ростислав, розквітаючий геній, нудний інтелектуал, балакун, дарунок небес, рідкісний діамант, надія згасаючого шляхетного роду, позбавлений спадщини граф, алкогольний маньяк, пристосуванець, офіційний поет, бич Божий, знаряддя диявола.